ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.09.2005 Справа N 33/122
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.
–головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції
Фонду соціального страхування від нещасних випадків на
виробництві та професійних захворювань України в місті Маріуполі
Донецької області
на рішення господарського суду Донецької області від 24.03.2005
та постанову Донецького апеляційного господарського суду від
06.06.2005
зі справи № 33/122
за позовом відділення виконавчої дирекції Фонду соціального
страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних
захворювань України в місті Маріуполі Донецької області (далі
–Відділення)
до Донецької залізниці в особі вагонного депо “Маріуполь” (далі
–Депо), м. Маріуполь Донецької області,
про стягнення 29 433,88 грн.,
В С Т А Н О В И В:
Відділення звернулося до господарського суду Донецької області з
позовом про стягнення з Депо страхових внесків у сумі 19 300,62
грн. та пені в сумі 10 133,26 грн., а всього 29 433,88 грн.
Рішенням названого суду від 24.03.2005 (суддя Новікова Р.Г.),
залишеним без змін постановою Донецького апеляційного
господарського суду від 06.06.2005 (колегія суддів у складі:
Кондратьєва С.І. –головуючий суддя, судді Старовойтова Г.Я.,
Українська Р.М.), позов задоволено частково: стягнуто 16 032,58
грн. недоїмки та пеню в сумі 8 336,36 грн.; в іншій частині
позову відмовлено. Прийняті судові рішення в частині стягнення
мотивовані невиконанням відповідачем обов’язку зі своєчасної
сплати страхових внесків, а в частині відмови в задоволені
позову –відсутністю підстав для застосування відповідальності за
період, коли відповідач ще не був зареєстрований як платник
страхових внесків.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Відділення просить рішення господарського суду Донецької області
від 24.03.2005 та постанову Донецького апеляційного
господарського суду від 06.06.2005 в частині відмови в позові
скасувати і прийняте нове рішення, яким стягнути з Депо на
користь Відділення 3 268,04 грн. недоїмки та 1 796,90 грн. пені,
а разом 5 064,94 грн. Своє прохання скаржник мотивує
неправильним застосуванням попередніми судовими інстанціями норм
матеріального права.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі –ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
)
належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної
скарги.
Представники сторін у судове засідання не з’явилися.
Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної
інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення
касаційної скарги з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- Депо зареєстровано як платник страхових внесків до Фонду
соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та
професійних захворювань України (далі –Фонд) 17.05.2001 за
реєстраційним № 0550000319;
- Відділенням проведено перевірку відповідача щодо правильності
нарахування, повноти і своєчасності перерахування страхових
внесків та витрачання коштів Фонду за період з 01.04.2001 по
01.02.2002, за результатами якої складено акт від 14.03.2002 №
2, відповідно до якого встановлено наявність недоїмки
(заборгованості) зі сплати страхових внесків у сумі 19 300,62
грн., яка виникла з 01.04.2001 по 01.02.2002;
- позивачем нараховано відповідачеві пеню в сумі 10 133,26 грн.
за період з 14.05.2001 по 01.11.2004, яка нарахована з
наступного дня після одержання заробітної плати і по день
фактичної сплати недоїмки.
Рішення попередніх судових інстанцій в частині задоволення
позовних вимог сторонами не оспорюється.
Причиною спору в даній справі є питання щодо правомірності
притягнення Депо до відповідальності за період, який передував
його реєстрації як страхувальника (тобто за період до
17.05.2001).
Правову основу, економічний механізм та організаційну структуру
загальнообов'язкового державного соціального страхування
громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі
застрахованих на виробництві, визначає Закон України від
23.09.1999 № 1105-ХIV “Про загальнообов'язкове державне
соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та
професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”
( 1105-14 ) (1105-14)
(далі –Закон № 1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
), який набрав
чинності з 01.04.2001.
Відповідно до статей 15, 16, 18 Закону № 1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального
страхування від нещасних випадків - некомерційна самоврядна
організація, що діє на підставі статуту, який затверджується її
правлінням; управління Фондом соціального страхування від
нещасних випадків здійснюється на паритетній основі державою,
представниками застрахованих осіб і роботодавців; безпосереднє
управління Фондом здійснюють його правління та виконавча
дирекція; робочими органами виконавчої дирекції Фонду є її
управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві
та Севастополі, відділення в районах та містах обласного
значення.
Згідно з статтею 10 цього Закону ( 1105-14 ) (1105-14)
всі особи, які
підлягають обов’язковому страхуванню від нещасного випадку,
вважаються застрахованими з моменту набрання чинності цим
Законом, тобто з 01.04.2001, а реєстрація страхувальників
провадиться у робочому органі виконавчої дирекції Фонду
соціального страхування від нещасних випадків і факт реєстрації
засвідчується страховим свідоцтвом.
Частиною третьою статті 6 Закону № 1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
визначено,
що страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках
–застраховані особи.
Згідно із статтею 5 цього Закону ( 1105-14 ) (1105-14)
обов’язковість
сплати страхувальником страхових внесків є одним з основних
принципів страхування.
Відповідно до частини другої статті 45 Закону № 1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
роботодавець як страхувальник зобов'язаний, зокрема, своєчасно
реєструватися у Фонді соціального страхування від нещасних
випадків та своєчасно і повністю сплачувати в установленому
порядку страхові внески до Фонду.
Частиною першою статті 46 Закону № 1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
встановлено,
що Фонд провадить збір та акумулювання страхових внесків, має
автономну, незалежну від будь-якої іншої, систему фінансування.
Згідно з частиною дванадцятою цієї статті Закону ( 1105-14 ) (1105-14)
рішення правління Фонду, прийняте в межах його компетенції, є
обов'язковим для виконання всіма страхувальниками та
застрахованими.
Частиною другою статті 52 Закону № 1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
передбачено,
що за прострочення сплати страхового внеску до Фонду зі
страхувальника стягується пеня згідно із законодавством.
Пункт 7 частини сьомої статті 17 Закону № 1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
встановлює, що правління Фонду затверджує Інструкцію про порядок
перерахування, обліку та витрачання страхових коштів, погоджену
з Національним банком України і спеціально уповноваженим
центральним органом виконавчої влади.
Постановою Правління Фонду від 20.04.2001 № 12 затверджено
Інструкцію (далі –Інструкція) про порядок перерахування, обліку
та витрачання страхових коштів Фонду соціального страхування від
нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань
України ( v0012583-01 ) (v0012583-01)
(далі –Інструкція ( v0012583-01 ) (v0012583-01)
), якою
визначається безпосередній порядок реєстрації страхувальників та
облік платників страхових внесків, обчислення і сплати страхових
внесків до Фонду, обліку та витрачання страхових коштів,
здійснення платежів, ведення бухгалтерського обліку і звітності.
Відповідно до підпункту 2.1. пункту 2 Інструкції ( v0012583-01 ) (v0012583-01)
платниками страхових внесків до Фонду соціального страхування
від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань
України є юридичні особи незалежно від форм власності і
господарювання, виду діяльності та галузевої належності, їх
об'єднання, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи,
що не мають статусу юридичної особи і розташовані на іншій
території, ніж платник страхових внесків, якому вони
підпорядковані. Якщо розрахунки з оплати праці цих філій,
відділень та відокремлених підрозділів проводяться
централізовано, то страхові внески за свої філії, відділення та
відокремлені підрозділи сплачують юридичні особи, яким вони
підпорядковані.
Згідно з підпунктом 4.12 Інструкції ( v0012583-01 ) (v0012583-01)
страхові
внески сплачуються, зокрема, юридичними особами - в день
одержання коштів на оплату праці в установах банків, а при
проведенні оплати праці з готівкової виручки чи натуроплатою -
платники зобов'язані не пізніше наступного дня після здійснення
виплат подати до установи банку платіжне доручення на
перерахування страхових внесків до Фонду.
Згідно з підпунктом 8.1 пункту 8 Інструкції ( v0012583-01 ) (v0012583-01)
робочі органи виконавчої дирекції Фонду здійснюють контроль за
правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою перерахування
та надходження страхових внесків, інших платежів до Фонду, а
також за цільовим і правильним витрачанням його коштів.
Відповідно до підпункту 8.4 Інструкції ( v0012583-01 ) (v0012583-01)
на
виявлені під час перевірки суми коштів, на які страхувальником
не нараховані страхові внески, за актом перевірки страхові
внески донараховуються із сумою пені, а до винних посадових осіб
застосовуються санкції відповідно до законодавства.
Відповідно до підпункту 5.1 пункту 5 Інструкції ( v0012583-01 ) (v0012583-01)
не внесені страхувальниками у встановлений строк страхові внески
до Фонду вважаються недоїмкою і стягуються у порядку
передбаченому законодавством, з нарахуванням пені. Пеня
нараховується з сум недоїмки за кожний прострочений день і
обчислюється, виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки
Національного банку України, що діяла на момент сплати,
нарахованої на повну суму недоїмки (без урахування штрафів) за
весь строк.
З огляду на наведене касаційна інстанція вважає, що попередні
судові інстанції не мали підстав для звільнення відповідача як
роботодавця-страхувальника від обов’язків, пов’язаних із
своєчасною сплатою страхових внесків за період з 01.04.2001 по
17.05.2001 (після набрання чинності Законом № 1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
),
на протязі якого він здійснював господарську діяльність, а його
працівники вважалися застрахованими особами.
Отже, місцевий та апеляційний господарські суди невірно
застосували норми Закону № 1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
та Інструкції
( v0012583-01 ) (v0012583-01)
, в зв'язку з чим й не здійснили перевірки
обґрунтованості розміру недоїмки за період з 01.04.2001 по
17.05.2001 в сумі 3 268,04 грн. та правильності нарахування
позивачем на неї пені в сумі 1 796,90 грн.
Таким чином, попередні судові інстанції неправильно застосували
норми матеріального права в частині визначення повноважень
позивача та припустилися неправильного застосування приписів
частини першої статті 47 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо прийняття
судового рішення суддею за результатами обговорення усіх
обставин справи та частини першої статті 43 Кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому
процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до
частини першої статті 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
є підставою
для скасування судових рішень зі справи.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів на іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий судовий
розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно
встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та
доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно
до закону.
Керуючись статтями 111-7, 111-9 - 111-12 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду
соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та
професійних захворювань України в місті Маріуполі Донецької
області задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Донецької області від 24.03.2005
та постанову Донецького апеляційного господарського суду від
06.06.2005 зі справи № 33/122 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Донецької області.
Суддя В.Селіваненко
Суддя В.Джунь
Суддя Б.Львов