ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.09.2005 Справа N 22/283-04-11569
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.
–головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.
розглянув касаційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів, м. Одеса (далі –відділення ФСЗІ)
на постанову Одеського апеляційного господарського суду від
31.05.2005
зі справи № 22/283-04-11569
за позовом відділення ФСЗІ
до приватного підприємства “Супутник”, м. Одеса (далі –ПП
“Супутник”)
про стягнення штрафних санкцій у сумі 11 469,38 грн. за
нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів у 2003
році.
Судове засідання проведено за участю представників:
позивача –не з’явилися,
відповідача –Яковлеву А.Ю. (за довіреністю ПП “Супутник”).
За результатами розгляду касаційної скарги ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ
СУД УКРАЇНИ
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Одеської області від 22.02.2005
(суддя Торчинська Л.О.) позов задоволено: стягнуто з ПП
“Супутник” 11 469,38 грн. штрафних санкцій на користь відділення
ФСЗІ. Рішення суду першої інстанції з посиланням на приписи
статей 19-20 Закону України “Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (875-12)
(далі –Закон ( 875-12 ) (875-12)
) та
пункту 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 03.05.1995 № 314 ( 314-95-п ) (314-95-п)
(далі
–Положення про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів ( 314-95-п ) (314-95-п)
), мотивовано тим, що
підприємство має сплачувати штрафні санкції незалежно від причин
невиконання ним нормативу робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів, а сплата єдиного податку не звільняє
його від сплати цих штрафних санкцій.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
31.05.2005 (колегія суддів у складі: суддя Лашин В.В.
–головуючий, судді Єрмілов Г.А., Воронюк О.Л.) задоволено
апеляційну скаргу ПП “Супутник”, рішення господарського суду
Одеської області від 22.02.2005 скасовано, у позові відділенню
ФСЗІ відмовлено. Постанову суду апеляційної інстанції з
посиланням на приписи статей 17-18 Закону ( 875-12 ) (875-12)
, статей 4-5
Закону України “Про охорону праці” ( 2694-12 ) (2694-12)
, частини 1 статті
614 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
(далі –ЦК ( 435-15 ) (435-15)
)
мотивовано неможливістю виконання відповідачем нормативу робочих
місць для забезпечення працевлаштування інвалідів з огляду на
особливості його господарської діяльності та відсутністю робочих
місць у штатному розпису, на яких могла використовуватись праця
інвалідів. Крім того, суд апеляційної інстанції погодився з
мотивом суду першої інстанції, що сплата єдиного податку не
звільняє підприємство від сплати цих штрафних санкцій.
У касаційній скарзі від 29.06.2005 до Вищого господарського суду
України відділення ФСЗІ просить скасувати постанову Одеського
апеляційного господарського суду від 31.05.2005 та залишити без
змін рішення господарського суду Одеської області від
22.02.2005. Скаргу з посиланням на приписи статей 19 - 20 Закону
( 875-12 ) (875-12)
, пунктів 5 та 14 Положення про робоче місце інваліда
і про порядок працевлаштування інвалідів ( 314-95-п ) (314-95-п)
мотивовано
тим, що:
ПП “Супутник” не відноситься до категорій підприємств, яким
відповідно до галузевих законів встановлено пільги у визначенні
нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування
інвалідів;
ПП “Супутник” не інформувало органи працевлаштування у звітному
періоді про створення робочих місць для працевлаштування
інвалідів.
Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі –ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
) належним
чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Представники відділення ФСЗІ в судове засідання не з’явилися.
Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями обставин
справи та правильність застосування ними норм матеріального і
процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про наявність підстав для часткового задоволення
касаційної скарги.
Судовими інстанціями зі справи встановлено, що:
- відповідно до поданого ПП “Супутник” звіту “Про зайнятість і
працевлаштування інвалідів” за формою державної статистичної
звітності № 10-ПІ поштова-річна за 2003 рік загальна кількість
працюючих на підприємстві у звітному періоді становила 49 осіб;
чотиривідсотковий норматив місць для працевлаштування інвалідів
на підприємстві відповідача за звітний період становив 2 особи-
інваліда (49 чол. х 4 %); фактично на підприємстві інваліди у
звітному періоді не працювали; середня річна заробітна плата
становила 5734, 69 грн.;
- розрахунок суми штрафних санкцій за нестворені два робочих
місця для працевлаштування інвалідів у звітному 2003 році
становив 11 469, 38 грн. (5734, 69 х 2), яку самостійно ПП
“Супутник” не сплачено;
- ПП “Супутник” було на протязі звітного періоду платником
єдиного податку відповідно до Указу Президента України від
03.07.1998 № 727/98 “Про спрощену систему оподаткування, обліку
та звітності суб’єктів малого підприємництва” ( 727/98 ) (727/98)
;
- ПП “Супутник” мало прибуток за результатами фінансово-
господарської діяльності у звітному періоді.
Крім того, судом апеляційної інстанції додатково встановлено, що
за родом своєї діяльності ПП “Супутник” надає послуги з охорони
вантажів, крамниць, засобів транспорту та іншого майна.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з ПП “Супутник” штрафних санкцій,
передбачених статтею 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
.
Судом апеляційної інстанції помилково застосовано до спірних
відносин сторін зі справи припис частини 1 статті 614 ЦК
( 435-15 ) (435-15)
. Предметом спору з даної справи є питання про
правильність застосування позивачем штрафних санкцій до
відповідача за невиконання нормативу робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів. Штрафні санкції,
передбачені статтею 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
, відносяться до
категорії адміністративно-господарських санкцій, а отже
відносини сторін зі спору грунтуються на адміністративному
підпорядкуванні однієї сторони другій стороні. Відповідно до
частини 2 статті 1 ЦК ( 435-15 ) (435-15)
до майнових відносин,
заснованих на адміністративному або іншому владному
підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до
податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не
застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини 2 статті 218 Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
учасник господарських відносин відповідає за
невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання
чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не
доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для
недопущення господарського правопорушення.
За змістом приписів статей 19 та 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
профіль
діяльності підприємства не впливає на встановлення нормативу
робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, якщо
інше прямо не визначено іншим законом. Так, обмеження бази
розрахунку середньооблікової чисельності працівників для деяких
категорій підприємств передбачено у частині восьмій статті 21
Закону України “Про електроенергетику” ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
, частині
четвертій статті 15 Закону України “Про залізничний транспорт”
( 273/96-ВР ) (273/96-ВР)
, частині третій статті 19 Закону України “Про
автомобільний транспорт” ( 2344-14 ) (2344-14)
, частині п’ятій статті 16
Закону України “Про поштовий зв'язок” ( 2759-14 ) (2759-14)
, у частині
четвертій статті 41 Закону України “Про телекомунікації”
( 1280-15 ) (1280-15)
. Проте, СП “Супутник” не відноситься до жодної із
зазначених категорій підприємств. А отже, немає визначених
чинним законодавством підстав для висновку про неможливість
виконання відповідачем нормативу робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів з огляду на особливості його
господарської діяльності та відсутність у штатному розпису
робочих місць, на яких могла використовуватись праця інвалідів.
Попередніми судовими інстанціями з цієї справи правильно не
взято до уваги довід скаржника щодо необхідності звільнення його
від сплати штрафних санкцій на підставі припису статті 6 Указу
Президента України від 03.07.1998 № 727/98 “Про спрощену систему
оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого
підприємництва” ( 727/98 ) (727/98)
, оскільки штрафні санкції,
передбачені статтею 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
, є видом
адміністративно-господарських санкцій, а не видом обов’язкового
платежу чи внеском виду загальнообов'язкового державного
соціального страхування.
Судовими інстанціями недостатньо повно встановлено обставини, що
входять до предмету доказування зі справи.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону ( 875-12 ) (875-12)
в
редакції, що була чинною на час виникнення спірних відносин зі
справи, працевлаштування інвалідів здійснюється органами
центральним органом виконавчої влади з питань праці та
соціальної політики, органами місцевого самоврядування,
громадськими організаціями інвалідів.
Згідно з пунктом 5 Положення про робоче місце інваліда і про
порядок працевлаштування інвалідів ( 314-95-п ) (314-95-п)
підприємства
розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів,
включають їх до колективного договору, інформують центри
зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та
відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення
(пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
У пункті 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів ( 314-95-п ) (314-95-п)
визначено, що
підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві
органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та
вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
У постановах від 20.07.2004 зі справи № 2-23/9789-03, від
29.03.2005 зі справи № 13/403 та від 29.03.2005 зі справи №
3/118 Верховним Судом України викладено правову позицію, згідно
з якою суди мають з’ясовувати, зокрема, чи повідомляло
підприємство органи працевлаштування про створені робочі місця
для працевлаштування інвалідів; якщо названі органи були
повідомлені, то чи направлялись інваліди для працевлаштування і,
відповідно, з чиєї вини направлені не були працевлаштовані або
їм було відмовлено у працевлаштуванні на вакантні посади. Отже,
працевлаштування інвалідів може здійснюватись органами
працевлаштування інвалідів, визначеними у статті 18 Закону
( 875-12 ) (875-12)
, лише за наявності отриманої від підприємства
інформації про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких
може використовуватись праця інвалідів.
Дані про наявність на ПП “Супутник” вільних робочих місць для
працевлаштування інвалідів могли бути належним чином повідомлені
відповідачем протягом звітного періоду лише шляхом подання
звітів за формою державної статистичної звітності № 3-ПН.
Відповідно до пункту 2.1 Інструкції щодо заповнення державної
статистичної звітності за формами № 3-ПН "Звіт про наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в
працівниках", затвердженої наказом Державного комітету
статистики України від 06.07.1998 № 244 ( z0464-98 ) (z0464-98)
: звіт за
формою N 3-ПН подається підприємствами, незалежно від форм
власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа
щомісячно;; ... у графі 4 (з графи 2) проставляється наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні,
встановленої місцевими державними адміністраціями відповідно до
статті 5 Закону України "Про внесення змін до Закону України
"Про зайнятість населення", для працевлаштування громадян, які
потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах
конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів,
студентів, інвалідів. Наявність вільних робочих місць (вакантних
посад) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під
такими шифрами:... 14 - інваліди. Отже, звіти за формою
державної статистичної звітності № 3-ПН містять вичерпну
інформацію про наявність на підприємстві вільних робочих місць
для працевлаштування інвалідів протягом звітного періоду. Проте,
судовими інстанціями не досліджувались фактичні дані щодо
повідомлення ПП “Супутник” відповідних органів працевлаштування
про наявність на його підприємстві протягом звітного періоду
вільних робочих місць для забезпечення працевлаштування
інвалідів.
Згідно з частиною другою статті 111-7 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Отже, перевірку щодо повідомлення відповідачем органів
працевлаштування про наявність на його підприємстві вільних
робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів має
бути здійснено судом першої інстанції за новим розглядом справи.
На підставі викладеного, керуючись статтями 111-7 - 111-12
ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів зі справи № 22/283-04-11569
задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Одеської області від 22.02.2005
та постанову Одеського апеляційного господарського суду від
31.05.2005 з цієї справи скасувати.
3. Справу № 22/283-04-11569 передати на новий розгляд до
господарського суду Одеської області.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Джунь