ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.09.2005 Справа N 20-2/099
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.
–головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.
розглянув касаційну скаргу приватного підприємства “Біологічна
станція”, м. Севастополь (далі - ПП “Біологічна станція”)
на рішення господарського суду міста Севастополя від 07.04.2005
та
постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
13.06.2005
зі справи № 20-2/099
за позовом прокурора міста Севастополя (далі –прокурор) в
інтересах держави в особі Севастопольського міського відділення
Фонду соціального захисту інвалідів, м. Севастополь (далі -
відділення ФСЗІ)
до ПП “Біологічна станція”
про стягнення штрафних санкцій у сумі 12 850 грн. за
нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів у 2003
році.
Судове засідання проведено за участю представників:
прокурора - Громадського С.О. (прокурор відділу Генеральної
прокуратури України),
позивача –не з’явилися,
відповідача –не з’явилися.
За результатами розгляду касаційної скарги ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ
СУД УКРАЇНИ
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 07.04.2005
(суддя Шевчук Н.Г.), залишеним без змін постановою
Севастопольського апеляційного господарського суду від
13.06.2005 (колегія суддів у складі: Котлярова О.Л. –головуючий,
судді Лисенко В.А., Маслова З.Д.), задоволено позов прокурора:
стягнуто з ПП “Біологічна станція” 12 850 грн. штрафних санкцій
на користь відділення ФСЗІ. Зазначені рішення судових інстанцій
з посиланням на приписи статей 18-20 Закону України “Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (875-12)
(далі
–Закон ( 875-12 ) (875-12)
) та пунктів 3, 5 та 14 Положення про робоче
місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів
( 314-95-п ) (314-95-п)
, затвердженого постановою Кабінету Міністрів
України від 03.05.1995 № 314 (далі –Положення про робоче місце
інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів
( 314-95-п ) (314-95-п)
), статті 6 Указу Президента України від
03.07.1998 № 727/98 “Про спрощену систему оподаткування, обліку
та звітності суб’єктів малого підприємництва” ( 727/98 ) (727/98)
мотивовано тим, що відповідачем не доведено повідомлення
протягом звітного періоду відповідних органів працевлаштування
про наявність на його підприємстві вільних робочих місць, на
яких могла використовуватися праця інвалідів, а сплата єдиного
податку не звільняє його від сплати штрафних санкцій за
невиконання встановленого нормативу робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів.
У касаційній скарзі від 01.07.2005 до Вищого господарського суду
України ПП “Біологічна станція” просить скасувати рішення
господарського суду міста Севастополя від 07.04.2005 та
постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
13.06.2005 зі справи та припинити провадження з цієї справи.
Скаргу з посиланням на приписи статей 17 та 20 Закону
( 875-12 ) (875-12)
, пунктів 1 та 3 Положення про робоче місце інваліда і
про порядок працевлаштування інвалідів, статті 6 Указу
Президента України від 03.07.1998 № 727/98 “Про спрощену систему
оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого
підприємництва” ( 727/98 ) (727/98)
, статті 250 Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
(далі –ГК ( 436-15 ) (436-15)
) мотивовано тим, що:
відповідач інформував звітом “Про зайнятість і працевлаштування
інвалідів” за формою державної статистичної звітності № 10-ПІ
органи працевлаштування інвалідів про наявність на його
підприємстві вільного робочого місця для працевлаштування
інваліда у звітному періоді;
відповідач є платником єдиного податку, а це звільняє його від
сплати штрафних санкцій за невиконання встановленого нормативу
робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів;
пропущено строки застосування до відповідача штрафних санкцій.
Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі –ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
) належним
чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Представники відділення ФСЗІ, ПП “Біологічна станція” в судове
засідання не з’явилися.
Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями обставин
справи та правильність застосування ними норм матеріального і
процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про наявність підстав для часткового задоволення
касаційної скарги.
Судовими інстанціями зі справи встановлено, що:
- відповідно до поданого ПП “Біологічна станція” звіту “Про
зайнятість і працевлаштування інвалідів” за формою державної
статистичної звітності № 10-ПІ поштова-річна за 2003 рік
загальна кількість працюючих на підприємстві у звітному періоді
становила 22 особи; чотиривідсотковий норматив місць для
працевлаштування інвалідів на підприємстві відповідача за
звітний період становив 1 особу - інваліда; фактично на
підприємстві у звітному періоді інваліди не працювали; середня
річна заробітна плата становила 12 850 грн.;
- розрахунок суми штрафних санкцій за нестворене одне робоче
місце для працевлаштування інваліда у звітному 2003 році
становив 12 850 грн., яку самостійно ПП “Біологічна станція” не
сплачено;
- ПП “Біологічна станція” було на протязі звітного періоду
платником єдиного податку відповідно до Указу Президента України
від 03.07.1998 № 727/98 “Про спрощену систему оподаткування,
обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” ( 727/98 ) (727/98)
;
- ПП “Біологічна станція” не повідомляло органи працевлаштування
інвалідів на протязі звітного періоду про наявність на його
підприємстві вільних робочих місць, на яких могла
використовуватися праця інвалідів.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з ПП “Біологічна станція” штрафних
санкцій, передбачених статтею 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
.
Судовими інстанціями недостатньо повно встановлено обставини, що
входять до предмету доказування зі справи.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону ( 875-12 ) (875-12)
в
редакції, що була чинною на час виникнення спірних відносин зі
справи, працевлаштування інвалідів здійснюється органами
центральним органом виконавчої влади з питань праці та
соціальної політики, органами місцевого самоврядування,
громадськими організаціями інвалідів.
Згідно з пунктом 5 Положення про робоче місце інваліда і про
порядок працевлаштування інвалідів ( 314-95-п ) (314-95-п)
підприємства
розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів,
включають їх до колективного договору, інформують центри
зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та
відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення
(пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
У пункті 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів ( 314-95-п ) (314-95-п)
визначено, що
підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві
органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та
вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
У постановах від 20.07.2004 зі справи № 2-23/9789-03, від
29.03.2005 зі справи № 13/403 та від 29.03.2005 зі справи №
3/118 Верховним Судом України викладено правову позицію, згідно
з якою суди мають з’ясовувати, зокрема, чи повідомляло
підприємство органи працевлаштування про створені робочі місця
для працевлаштування інвалідів; якщо названі органи були
повідомлені, то чи направлялись інваліди для працевлаштування і,
відповідно, з чиєї вини направлені не були працевлаштовані або
їм було відмовлено у працевлаштуванні на вакантні посади. Отже,
працевлаштування інвалідів може здійснюватись органами
працевлаштування інвалідів, визначеними у статті 18 Закону
( 875-12 ) (875-12)
, лише за наявності отриманої від підприємства
інформації про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких
може використовуватись праця інвалідів.
Безпідставними є заперечення ПП “Біологічна станція” проти
висновку судових інстанцій, якими встановлено неповідомлення
відповідачем органів працевлаштування інвалідів на протязі
звітного періоду про наявність на його підприємстві вільних
робочих місць, на яких могла використовуватися праця інвалідів.
Свої заперечення ПП “Біологічна станція” обгрунтовує поданням
ним звіту “Про зайнятість і працевлаштування інвалідів” за
формою державної статистичної звітності № 10-ПІ. Проте згідно з
приписом наказу Державного комітету статистики України від
10.01.2002 № 49 ( v0049202-02 ) (v0049202-02)
форма № 10-ПІ подається
підприємствами не пізніше 1.02.після звітного періоду
регіональному відділенню Фонду України соціального захисту
інвалідів, а отже ця форма звітності не може вважатись належним
повідомленням органів працевлаштування інвалідів про наявність
на підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування
інвалідів протягом звітного періоду.
Дані про наявність на ПП “Біологічна станція” вільних робочих
місць для працевлаштування інвалідів могли бути належним чином
повідомлені відповідачем протягом звітного періоду лише шляхом
подання звітів за формою державної статистичної звітності № 3-
ПН. Відповідно до пункту 2.1 Інструкції щодо заповнення
державної статистичної звітності за формами № 3-ПН "Звіт про
наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в
працівниках", затвердженої наказом Державного комітету
статистики України від 06.07.1998 № 244 ( z0464-98 ) (z0464-98)
: звіт за
формою N 3-ПН подається підприємствами, незалежно від форм
власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа
щомісячно;; ... у графі 4 (з графи 2) проставляється наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні,
встановленої місцевими державними адміністраціями відповідно до
статті 5 Закону України "Про внесення змін до Закону України
"Про зайнятість населення", для працевлаштування громадян, які
потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах
конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів,
студентів, інвалідів. Наявність вільних робочих місць (вакантних
посад) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під
такими шифрами:... 14 - інваліди. Отже, звіти за формою
державної статистичної звітності № 3-ПН містять вичерпну
інформацію про наявність на підприємстві вільних робочих місць
для працевлаштування інвалідів протягом звітного періоду.
Попередніми судовими інстанціями з цієї справи правильно не
взято до уваги довід скаржника щодо необхідності звільнення його
від сплати штрафних санкцій на підставі припису статті 6 Указу
Президента України від 03.07.1998 № 727/98 “Про спрощену систему
оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого
підприємництва” ( 727/98 ) (727/98)
, оскільки штрафні санкції,
передбачені статтею 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
, є видом
адміністративно-господарських санкцій, а не видом обов’язкового
платежу чи внеском виду загальнообов'язкового державного
соціального страхування.
Підлягає перевірці довід скаржника щодо пропуску відділенням
ФСЗІ строку застосування до нього штрафних санкцій.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від
форми власності і господарювання, де кількість працюючих
інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим
частиною першою статті 19 цього Закону ( 875-12 ) (875-12)
, щороку
сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві
(в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце,
не зайняте інвалідом.
Згідно з приписом пункту 4 Порядку сплати підприємствами
(об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до
відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції,
обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1767
( 1767-2001-п ) (1767-2001-п)
, суми штрафних санкцій перераховуються
підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів
Державного казначейства, відкриті в установах Національного
банку за балансовим рахунком № 3510 або в установах комерційних
банків за балансовим рахунком № 2510. Штрафні санкції
сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15.04.року, що
настає за звітним.
Відповідно до змісту статті 250 ГК ( 436-15 ) (436-15)
адміністративно-
господарські санкції, до кола яких відносяться і штрафні
санкції, передбачені статтею 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
, можуть бути
застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з
дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня
порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил
здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених
законом.
Згідно з приписами розділу ІХ ГК ( 436-15 ) (436-15)
“Прикінцеві
положення”:
Цей Кодекс набирає чинності з 1.01.2004 року (пункт 1);
Положення Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
щодо
відповідальності за порушення правил здійснення господарської
діяльності, а також за порушення господарських зобов'язань
застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після
набрання чинності зазначеними положеннями, крім випадків, коли
за порушення господарських зобов'язань була встановлена інша
відповідальність договором, укладеним до зазначеного в пункті 1
цього розділу строку (частина перша пункту 5).
З викладених приписів чинного законодавства та встановлених
судовими інстанціями обставин справи випливає, що оскільки
звітним періодом сплати штрафних санкцій у цій справі є 2003
рік, то штрафні санкції повинні були сплачені відповідачем не
пізніше 15.04.2004 року. А отже, припис статті 250 ГК ( 436-15 ) (436-15)
має бути застосовано до спірних відносин сторін зі справи. Проте
судовими інстанціями не перевірено дотримання позивачем строків
застосування до відповідача адміністративно-господарських
санкцій, передбачених статтею 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
.
Згідно з частиною другою статті 111-7 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Отже, перевірку дотримання позивачем строків застосування
штрафних санкцій до відповідача має бути здійснено судом першої
інстанції за новим розглядом справи.
На підставі викладеного, керуючись статтями 111-7 - 111-12
ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу приватного підприємства “Біологічна станція”
зі справи № 20-2/099 задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 07.04.2005
та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 13.06.2005 з цієї справи скасувати.
3. Справу № 20-2/099 передати на новий розгляд до господарського
суду міста Севастополя.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Джунь