ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.09.2005 Справа N 15/3941
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.
–головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу приватної фірми “Оскар”, м.
Хмельницький,
на рішення господарського суду Хмельницької області від
29.11.2004
та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від
30.05.2005
зі справи № 15/3941
за позовом Хмельницького обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів (далі –Відділення), м. Хмельницький,
до приватної фірми “Оскар” (далі - ПФ “Оскар”)
про стягнення 9 518 грн.,
В С Т А Н О В И В:
Відділення звернулося до господарського суду Хмельницької
області з позовом про стягнення з ПФ “Оскар” 9 518 грн. штрафних
санкцій за нестворені 2 робочих місця для працевлаштування
інвалідів у 2003 році.
Рішенням названого суду від 29.11.2004 (суддя Муха М.Є.),
залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного
господарського суду від 30.05.2005 (колегія суддів у складі:
Щепанська Г.А. –головуючий суддя, судді Горшкова Н.Ф., Іоннікова
І.А.), позов задоволено.
Прийняті судові рішення мотивовано невиконанням відповідачем у
2003 році обов’язку, покладеного на нього Законом України від
21.03.1991 № 875-XII “Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (далі –Закон № 875 ( 875-12 )).
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ПФ
“Оскар” просить рішення господарського суду Хмельницької області
від 29.11.2004 та постанову Житомирського апеляційного
господарського суду від 30.05.2005 скасувати через неправильне
застосування норм матеріального права та прийняти нове рішення
про відмову в позові.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі
- ГПК України ( 1798-12 )) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Представники сторін у судове засідання не з’явилися.
Відповідачем подано клопотання про відкладення судового
розгляду, яке мотивовано перебуванням уповноваженого
представника у відрядженні. Клопотання касаційною інстанцією
відхилено через неподання ПФ “Оскар” доказів неможливості
направлення в судове засідання іншого представника.
Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної
інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення
касаційної скарги з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- відповідно до середньооблікової чисельності штатних
працівників (39 осіб) відповідач у 2003 році повинен був
створити 2 робочих місця для працевлаштування інвалідів;
- фактично в 2003 році ПФ “Оскар” не створила жодного робочого
місця для працевлаштування інвалідів;
- протягом 2003 року відповідач не повідомляв органи
працевлаштування про наявні вільні робочі місця та вакантні
посади, на яких може використовуватися праця інвалідів, що
підтверджується листом управління праці та соціального захисту
населення виконавчого комітету Хмельницької міської Ради від
26.10.2004 № 5927 та листом Хмельницького обласного центру
зайнятості від 01.11.2004 № 13-04/1782 (а.с. 30, 34);
- з урахуванням середньорічної заробітної плати на підприємстві
в 2003 році (4 758 грн.) розмір штрафних санкцій за нестворення
двох робочих місць для інвалідів становить 9 518 грн.;
- за результатами фінансово-господарської діяльності в 2003 році
ПФ “Оскар” прибутку не мала, а мала збитки в сумі 15 500 грн.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача штрафних санкцій,
передбачених статтею 20 Закону України “Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні” ( 875-12 ) від 21.03.1991 № 875-
ХІІ.
Частиною першою статті 19 цього Закону ( 875-12 ) для
підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від
форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих
місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі
чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо
працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 875 ( 875-12 )
підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість
працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку
сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві
(в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце,
не зайняте інвалідом.
Положенням про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів (далі –Положення), затвердженим
постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314( 314-95-п )
, визначено, що робоче місце інваліда - це окреме
робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві
(об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм
власності та господарювання, де створено необхідні умови для
праці інваліда (пункт 1); робоче місце інваліда вважається
створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого
місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване
спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК,
органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій
інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому
інваліда (пункт 3); підприємства розробляють заходи щодо
створення робочих місць для інвалідів, включають їх до
колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві
органи соціального захисту населення та відділення Фонду
соціального захисту інвалідів про створення (пристосування)
робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5).
Пунктом 14 Положення ( 314-95-п ) встановлено, що підприємства,
зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти
робочі місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну
службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту
населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких
може використовуватися праця інвалідів.
При цьому частиною першою статті 18 Закону № 875 ( 875-12 ) і
пунктом 10 Положення передбачено, що працевлаштування інвалідів
здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства
соціального захисту населення України, місцевими радами,
громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань,
стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок
відповідно до висновків МСЕК.
Наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998 №
244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.07.1998 за
№ 464/2904, затверджено Інструкцію щодо заповнення державної
статистичної звітності за формами № 3-ПН “Звіт про наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в
працівниках” і № 4-ПН “Звіт про вивільнення працівників”( z0464-98 )
, відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 якої:
- звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від
форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28
числа щомісячно;
- у разі потреби термінового заміщення наявних вільних робочих
місць, що виникли у міжзвітний період у зв'язку зі звільненням
працівників, дані про ці місця подаються додатково, в міру їх
виникнення;
- в графі 4 звіту за формою № 3-ПН проставляється наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні,
встановленої місцевими державними адміністраціями, для
працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і
не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також
для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних
робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної
категорії громадян окремо під встановленими шифрами (інваліди
мають шифр “14”).
З метою здійснення моніторингу виконання Закону № 875 ( 875-12 )
наказом Державного комітету статистики України від 10.01.2002 №
49 затверджено форму державної статистичної звітності № 10-ПІ
поштова-річна “Звіт про зайнятість інвалідів” ( v0049202-02 ),,
яку ПФ “Оскар” мала щорічно подавати до Відділення.
Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає
підстави для висновку про те, що виконанню відповідними органами
обов’язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття
підприємством необхідних заходів для забезпечення такого
працевлаштування, до яких належать, зокрема, здійснення заходів
зі створення в установленому порядку робочих місць у межах
нормативу та інформування названих органів про наявність
вакантних посад для інвалідів.
Таку правову позицію викладено в постановах Верховного Суду
України від 20.07.2004 зі справи № 2-23/9789-03( n0060700-04 )
, від 11.01.2005 зі справи № 6/203( sp21/027 )
,
від 25.01.2005 зі справи № 8/203-04 ( sp21/056 ).
Частинами третьою та четвертою статі 20 Закону № 875 ( 875-12 )
встановлено, що сплату штрафних санкцій підприємства
(об'єднання), установи і організації провадять відповідно до
закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні
після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів); у
разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані
шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання),
установи і організації в порядку, передбаченому законом.
Закон № 875 ( 875-12 ) не ставить обов'язок щодо сплати штрафних
санкцій в залежність від наявності чи відсутності прибутку.
Таку правову позицію викладено в постановах Верховного Суду
України від 14.06.2005 зі справи № 6/324 та від 21.06.2005 зі
справи № 1/255.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що в 2003 році
відповідач не вживав заходів зі створення робочих місць для
інвалідів та не повідомляв органи працевлаштування, зазначені в
статті 18 Закону № 875 ( 875-12 ), про створення відповідного
робочого місця, що унеможливило направлення цими органами до ПФ
“Оскар” інвалідів для працевлаштування. Ці висновки скаржником
не спростовано.
З огляду на наведене та за відсутності підстав для звільнення
відповідача від відповідальності попередні судові інстанції
дійшли правомірного висновку про необхідність задоволення
позовних вимог.
В свою чергу, посилання відповідача на необхідність звільнення
його від сплати штрафних санкцій на підставі приписів статті 6
Указу Президента України від 03.07.1998 № 727/98 “Про спрощену
систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого
підприємництва” ( 727/98 ) господарськими судами першої та
апеляційної інстанцій обґрунтовано відхилено, оскільки штрафні
санкції, передбачені статтею 20 Закону № 875 ( 875-12 ), є видом
адміністративно-господарських санкцій, а не видом податків чи
зборів (обов’язкових платежів).
Таким чином, Вищий господарський суд України дійшов висновку про
те, що рішення місцевого та апеляційного господарських судів зі
справи відповідають встановленим ними обставинам справи,
прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального
права і передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 111-7, 111-9 - 111-11 ГПК України( 1798-12 )
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Хмельницької області від 29.11.2004
та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від
30.05.2005 зі справи № 15/3941 залишити без змін, а касаційну
скаргу приватної фірми “Оскар” - без задоволення.
Суддя В. Селіваненко
Суддя В. Джунь
Суддя Б.Львов