Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

                 В. Овечкіна –головуючого,

                 Є. Чернова

                 В. Цвігун

за участю представників:

- позивача       Меланченко В.Д. –(дор. у справі)

- відповідача    Пліш А.В. –(дор. від 27.10.2005)

розглянув        ТОВ “Укрнафтопостач”

касаційну скаргу

на постанову     Київського апеляційного господарського суду від

                 04.10.2005

у справі         № 8/297

за позовом       ВАТ “Промтехмонтаж-2”

до               ТОВ “Укрнафтопостач”

Про   стягнення 5330 грн.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду м. Києва від 17.06.2005 (суддя В. Катрич) позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто на користь позивача 4955, 60 грн. основного боргу, 312 грн. пені, 62 грн. річних.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2005 (судді: А. Брайко, Л. Бившева, Т. Розваляєва), рішення місцевого господарського суду змінено, позов задоволено частково в частині стягнення суми пені –298, 19 грн. та річних –50, 83 грн. Апеляційну постанову мотивовано тим, що місцевий господарський суд, погодившись з розрахунком позивача, помилково задовольнив позовні вимоги в цій частині.

Відповідач з судовими рішеннями у справі не погодився, звернувшись з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення скасувати, як постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, а справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги та вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Матеріалами справи встановлено, що між сторонами було укладено договір на виконання підрядних робіт від 08.07.2004 № 67 (далі –Договір), відповідно до умов якого позивач зобов’язувався виконати роботу, а відповідач оплатити її.

Як встановлено господарськими судами відповідач за виконану позивачем роботу розрахувався частково, станом на 04.10.2005 сума основної заборгованості становить 4955, 60 грн., яка обґрунтовано стягнута з відповідача відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України (435-15) .

Відповідно до п. 5.1 Договору остаточний розрахунок між сторонами відбувається на протязі 10-ти банківських днів після підписання акту виконаних робіт, який сторонами підписано 30.09.2004.

Таким чином апеляційний господарський суд, змінюючи рішення місцевого господарського суду в частині стягнення пені та річних, дійшов правомірних висновків про те, що право позивача на нарахування пені та річних виникло з 15.10.2004, а не з 10.10.2004, як це помилково визначив позивач.

На обгрунтування незаконності судових рішень скаржник посилається на порушення господарськими судами норм процесуального права –неврахування норм, що стосуються досудового врегулювання спору та розгляд справи без участі представника відповідача.

В Рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі № 1-2/2002 зазначено, що із змісту частини другої статті 124 Конституції України (254к/96-ВР) щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України (254к/96-ВР) , не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Положення частини другої статті 124 Конституції України (254к/96-ВР) щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Щодо доводів про порушення судом вимог ст. 77 ГПК України (1798-12) , то як вбачається з матеріалів справи і місцевий господарський суд і апеляційний належним чином повідомляли сторони про час та місце слухання справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність в судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З огляду на наведене доводи скаржника не відповідають вимогам чинного законодавства, а тому не можуть бути підставою для скасування судових рішень.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11 ГПК України (1798-12) ,

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2005 у справі 8/297 залишити без зміни, а касаційну скаргу –без задоволення.