Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко

В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.

розглянув касаційну скаргу відділення Фонду соціального захисту

інвалідів у Чернігівській області, м. Чернігів (далі –відділення Фонду)

на постанову Київського апеляційного господарського суду від

09.08.2005

зі справи № 6/123

за позовом відділення Фонду

до відкритого акціонерного товариства “Котельний завод

“Колвіенергомаш”, м. Чернігів (далі –ВАТ “Котельний завод “Колвіенергомаш”)

про стягнення 10 687,78 грн.

Судове засідання проведено за участю представників:

відділення Фонду –не з’явились,

ВАТ “Котельний завод “Колвіенергомаш” –Муравської С.В.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

В С Т А Н О В И В:

Відділення Фонду звернулося з позовом про стягнення з відповідача 10 687,78 грн. заборгованості зі сплати штрафних санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) до компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів. Статтею 50 цього Кодексу (2747-15) встановлено перелік позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних позовів до суб’єктів господарювання.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 29.06.2005 (суддя Блохіна Ж.В.) позов задоволено. Назване рішення з посиланням на приписи статей 19-20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (875-12) (далі – Закон (875-12) ) мотивовано тим, що невиконання відповідачем установленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів є підставою для застосування до ВАТ “Котельний завод “Колвіенергомаш” штрафних санкцій у сумі 10687,78 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2005 (колегія суддів у складі: суддя Ковтонюк Л.В. –головуючий, судді Андрієнко В.В., Рєпіна Л.О.) рішення місцевого господарського суду з даного спору скасовано; у задоволенні позову відмовлено. У прийнятті зазначеної постанови апеляційний господарський суд виходив з того, що у звітному 2004 році відповідачем було створено у необхідній кількості робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю, а відтак ВАТ “Котельний завод “Колвіенергомаш” не може бути суб’єктом відповідальності за невиконання органами соціального захисту населення обов’язку щодо підбору та пошуку інвалідів для працевлаштування на створені робочі місця.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України відділення Фонду просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції з даного спору, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін, посилаючись на порушення судом норм матеріального права. Скаргу мотивовано, зокрема, тим, що у звітному періоді ВАТ “Котельний завод “Колвіенергомаш” не повідомляло уповноважені органи про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких могла використовуватися праця інвалідів, і у зв’язку з цим відповідачем не доведено факту вжиття усіх залежних від нього заходів для виконання нормативу працевлаштування інвалідів.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі –ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представника відповідача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність скасування рішень місцевого та апеляційного господарських судів з даного спору з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на таке.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- відповідно до поданого ВАТ “Котельний завод “Колвіенергомаш” звіту “Про зайнятість і працевлаштування інвалідів” за формою державної статистичної звітності № 10-ПІ поштова-річна за 2004 рік середньооблікова чисельність штатних працівників на підприємстві відповідача становила у звітному періоді 262 особи, а норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів –10 осіб;

- фактично у звітному році відповідачем було працевлаштовано 11 інвалідів, однак з огляду на вимоги Інструкції щодо заповнення форми № 10-ПІ поштова - річна “Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів”, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29.12.2004 № 338 (z1671-04) , та з урахуванням фактичної тривалості роботи інвалідів на підприємстві відповідача середньооблікова чисельність штатних працівників ВАТ “Котельний завод “Колвіенергомаш”, яким встановлено інвалідність, у 2004 році становила 8 осіб;

- середньорічна заробітна плата на підприємстві відповідача у 2004 році становила 5343,9 грн.;

- розрахунок суми штрафних санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів у звітному 2004 році становить 10687,78 грн., які самостійно ВАТ “Котельний завод “Колвіенергомаш” не сплачено.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання про правомірність стягнення з відповідача передбачених статтею 20 Закону штрафних санкцій.

Відповідно до частини восьмої статті 69 ГК України (436-15) підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Статтею 19 Закону (875-12) для підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.

Частиною ж першою статті 18 Закону (875-12) обов’язок працевлаштування інвалідів покладено на центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.

Крім того, згідно з пунктом 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (314-95-п) , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314 (далі – Положення (314-95-п) ), працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Разом з тим, згідно з пунктом 5 Положення (314-95-п) підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. А пунктом 14 Положення (314-95-п) визначено, що підприємства, зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Відповідно до вимог пункту 3 Положення (314-95-п) робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда

Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає підстави для висновку про те, що виконанню відповідними органами обов’язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належать, зокрема, створення в установленому порядку робочих місць у межах нормативу та інформування названих органів про наявність таких вакантних посад для інвалідів.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом України у постановах від 20.07.2004 № 04/336 зі справи № 2-23/9789-03, від 29.03.2005 № 05/145 зі справи № 13/403 та від 29.03.2005 № 05/144 зі справи № 3/118 (v_118700-05) , згідно з якою суди мають з’ясовувати, зокрема, чи повідомляло підприємство органи працевлаштування про створені робочі місця для працевлаштування інвалідів; якщо названі органи були повідомлені, то чи направлялись інваліди для працевлаштування і, відповідно, з чиєї вини направлені інваліди не були працевлаштовані або їм було відмовлено у працевлаштуванні на вакантні посади.

Однак названі обставини попередніми судовими інстанціями встановлено не було. Так, суд апеляційної інстанції в обґрунтування висновку про створення відповідачем робочих місць для інвалідів у необхідній кількості послався на відомості, що містяться у статистичному звіті ВАТ “Котельний завод “Колвіенергомаш” за формою № 10-ПІ за 2004 рік. Проте, оскільки цей звіт є документом, який подається підприємствами до регіонального відділення Фонду соціального захисту інвалідів України не пізніше 1.02.після звітного періоду та, по суті, містить зведені відомості щодо виконання підприємством нормативу працевлаштування інвалідів у минулому році, названий звіт не може вважатися належним доказом виконання відповідачем обов’язку зі створення робочих місць для інвалідів та повідомлення органів працевлаштування інвалідів про наявність вакантних посад для інвалідів протягом звітного періоду.

Водночас місцевий господарський суд, дійшовши висновку про невиконання відповідачем нормативу працевлаштування інвалідів, взагалі залишив поза увагою питання щодо створення ВАТ “Котельний завод “Колвіенергомаш” робочих місць інвалідів у необхідній кількості, а також повідомлення органів, перелічених у частині першій статті 18 Закону (875-12) , про наявність таких вакантних посад.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій у розгляді даної справи припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 Кодексу (1798-12) стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7 ГПК України (1798-12) не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції належить в повному обсязі з’ясувати зазначені в цій постанові обставини, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до закону.

Керуючись статтями 111-7, 111-9-111-12 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Чернігівської області від 29.06.2005 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2005 зі справи № 6/123 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Чернігівської області.