Вищий господарський суд України у складі:

суддя Селіваненко В.П. –головуючий,

судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.

розглянув касаційну скаргу Кременчуцької лінійної

санітарно-епідеміологічної станції на Південній залізниці,

м. Кременчук Полтавської області (далі –Санепідемстанція)

на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського

суду від 13.07.2005

зі справи № 5/133

за позовом Державної інспекції з контролю за цінами в

Полтавській області, м. Полтава (далі –Інспекція)

до Санепідемстанції

про стягнення 66 999 грн.

Судове засідання проведено за участю представників:

Інспекції –не з’явились,

Санепідемстанції –Пожарова О.О.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський

суд України

В С Т А Н О В И В:

Інспекція звернулася з позовом про стягнення з Санепідемстанції 66 999 грн. економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 25.05.2005 (суддя Гетя Н.Г.) у задоволенні позову відмовлено. Назване рішення з посиланням на приписи статей 4, 6 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) (далі –Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ) мотивовано обґрунтованим включенням відповідачем податку на додану вартість до складу цін на платні послуги, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2003 № 1351 “Про затвердження тарифів (прейскурантів) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби” (1351-2003-п) (далі –Постанова № 1351 (1351-2003-п) ), що виключає можливість застосування до Санепідемстанції заходів майнової відповідальності за порушення дисципліни ціноутворення.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 13.07.2005 (колегія суддів у складі: суддя Сибіга О.М. –головуючий, судді Ільєнок Т.В., Корсакова Г.В.) рішення місцевого господарського суду з даного спору скасовано; позов задоволено: з відповідача в доход державного бюджету стягнуто 66 999 грн. економічних санкцій, а також судові витрати. У прийнятті зазначеної постанови суд апеляційної інстанції виходив з того, що з огляду на проект та калькуляцію до Постанови № 1351 (1351-2003-п) затверджені цією Постановою (1351-2003-п) фіксовані тарифи враховують обов’язкові платежі, у тому числі й податок на додану вартість, в зв’язку з чим завищення відповідачем таких тарифів на суму цього податку є неправомірним.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Санепідемстанція просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції з даного спору, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального права. Скаргу мотивовано тим, що надання послуг у сфері забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя населення відноситься до операцій, які є об’єктом оподаткування податком на додану вартість, а тому з урахуванням положень роз’яснення Державної податкової адміністрації України від 15.09.2003 № 8101/5/15-2416 (далі –Роз’яснення) включення до складу фіксованого тарифу, затвердженого Постановою № 1351 (1351-2003-п) , суми цього обов’язкового платежу не є порушенням дисципліни ціноутворення.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі - ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представника відповідача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- в ході проведеної Інспекцією перевірки порядку формування і застосування Санепідемстанцією тарифів на платні послуги за 2004 рік, оформленої актом від 22.10.2004 № 000686, було виявлено факт необґрунтованого завищення затверджених Постановою № 1351 (1351-2003-п) тарифів на відповідні послуги на 20% шляхом включення до вартості цих послуг податку на додану вартість, внаслідок чого відповідачем було одержано 22 333 грн. необґрунтованої виручки;

- за наслідками зазначеної перевірки Інспекцією прийнято рішення від 31.01.2005 № 18 про застосування до відповідача економічних санкцій, а саме: вилучення в доход державного бюджету 22 333 грн. необґрунтовано одержаної виручки та 44 666 грн. штрафу;

- у Роз’ясненні Державна податкова адміністрація України зазначає про необхідність включення податку на додану вартість при наданні санітарно-епідемічних послуг до ціни таких послуг, оскільки тарифи визначено Постановою № 1351 (1351-2003-п) без урахування цього податку.

Причиною виникнення спору з даної справи стало питання щодо правомірності застосування до відповідача штрафних санкцій відповідно до Закону України від 03.12.1990 № 507-ХІІ “Про ціни і ціноутворення” (507-12) (далі –Закон № 507-ХІІ (507-12) ) за порушення державної дисципліни цін під час надання платних послуг у сфері забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення.

Статтею 6 Закону № 507-ХІІ (507-12) передбачено, що в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Відповідно ж до статті 7 цього Закону (507-12) вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Згідно зі статтею 8 Закону № 507-ХІІ (507-12) державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: державних фіксованих цін (тарифів); граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів та іншими методами, введеними Кабінетом Міністрів України.

За приписами статті 35 Закону України від 24.02.1994 № 4004-ХІІ “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” (4004-12) оплата послуг у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, що не відносяться до медичної допомоги населенню здійснюється за тарифами та прейскурантами, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Так, Постановою № 1351 (1351-2003-п) визначено тарифи на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 92 Конституції України (254к/96-ВР) виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори. Принципи побудови системи оподаткування в Україні, види податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників визначаються Законом України від 25.06.1991 № 1251-ХІІ “Про систему оподаткування” (1251-12) , яким передбачено, що ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) і пільги щодо оподаткування можуть встановлюватись або змінюватись тільки законами про оподаткування (частина 3 статті 1).

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій тощо визначаються Законом № 168/97-ВР (168/97-ВР) .

Згідно з пунктом 3.1 Закону № 168/97-ВР (168/97-ВР) операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України є об’єктом оподаткування.

За пунктом 6.1 Закону № 168/97-ВР (168/97-ВР) об'єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону (168/97-ВР) , за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків.

Пунктом 4.1 статті 4 Закону № 168/97-ВР (168/97-ВР) передбачено, що база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових) платежів, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

Таким чином, з огляду на наведені приписи законодавства включення відповідачем податку на додану вартість до складу цін на затверджені Постановою № 1351 (1351-2003-п) платні послуги у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя є правомірним, що виключає можливість застосування до Санепідемстанції заходів майнової відповідальності за порушення державної дисципліни цін.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 30.03.2004 № 04/133 зі справи № 4/603 (v_603700-04) . Крім того, за змістом підпункту 4.4.2 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ “Про порядок погашень зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (2181-14) податковими роз'ясненнями вважаються будь-які відповіді контролюючого органу на запити зацікавлених осіб з питань оподаткування. Роз'яснення окремих положень податкового законодавства надаються контролюючими органами у порядку, визначеному відповідним центральним (керівним) органом контролюючого органу, виходячи із положень підпункту 4.4.1 цього пункту, принципів оподаткування, викладених у Законі України “Про систему оподаткування” (1251-12) , та економічного змісту податку, збору (обов'язкового платежу), який розглядається.

Оскільки порядок та розмір сплати відповідачем податку на додану вартість при наданні платних санітарно-епідемічних послуг є питанням оподаткування, у вирішенні цього спору слід також враховувати положення Роз’яснення.

Посилання ж апеляційного господарського суду на на пояснювальну записку та калькуляцію до проекту Постанови № 1351 (1351-2003-п) є необґрунтованими, оскільки названі документи не є джерелами права та не мають обов’язкового характеру.

За таких обставин, на думку Вищого господарського суду України, оскаржувану постанову прийнято апеляційним господарським судом з порушенням норм матеріального права, що відповідно до частини першої статті 111-10 ГПК України (1798-12) є підставою для скасування цього судового акта, у той час коли рішення господарського суду Полтавської області про відмову у задоволенні позову підлягає залишенню в силі.

Керуючись статтями 111-7 - 111-11 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Кременчуцької лінійної санітарно-епідеміологічної станції на Південній залізниці задовольнити.

2. Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 13.07.2005 зі справи № 5/133 скасувати.

3. Рішення господарського суду Полтавської області від 25.05.2005 зі справи № 5/133 залишити в силі.