ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.09.2005 Справа N 8/383-04
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.
–головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу Вінницького обласного відділення
Фонду соціального захисту інвалідів, м. Вінниця,
на постанову Житомирського апеляційного господарського суду від
04.04.2005
зі справи № 8/383-04
за позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів (далі –Відділення)
до товариства з обмеженою відповідальністю “Урожай” (далі
–Товариство), с. Пустовійти Хмільницького району Вінницької
області,
про стягнення 4 450,38 грн.,
В С Т А Н О В И В:
Відділення звернулося до господарського суду Вінницької області
з позовом про стягнення з Товариства 4 450,38 грн. штрафних
санкцій за нестворення 2 робочих місць для працевлаштування
інвалідів у 2003 році.
Рішенням названого суду від 14.12.2004 (суддя Мельник І.Ю.)
позов задоволено частково: стягнуто з Товариства 2 225,19 грн.
штрафних санкцій; в іншій частині позову відмовлено. Прийняте
судове рішення мотивовано працевлаштуванням відповідачем у 2003
році чотирьох інвалідів та невиконанням ним обов’язку,
передбаченого Законом України “Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні” ( 875-12 ) від 21.03.1991 № 875-XII (далі
–Закон № 875 ( 875-12 )), в частині створення одного робочого
місця.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від
04.04.2005 (колегія суддів у складі: Щепанська Г.А. –головуючий
суддя, судді Голубєва Г.К., Горшкова Н.Ф.) рішення
господарського суду Вінницької області від 14.12.2004 скасовано
та в позові відмовлено повністю. Постанову апеляційного суду
мотивовано посиланням на виконання відповідачем вимог Закону №
875 ( 875-12 ) шляхом працевлаштування ним в 2003 році шести
інвалідів замість п’яти необхідних.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Відділення просить постанову апеляційного господарського суду
від 04.04.2005 скасувати через неправильне застосування норм
матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення
про задоволення позову.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі
–ГПК України ( 1798-12 )) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Представники сторін у судове засідання не з’явилися.
Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної
інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення
касаційної скарги з урахуванням такого.
Судом першої інстанції встановлено, що:
- відповідно до середньооблікової чисельності штатних
працівників (135 осіб) відповідач у 2003 році мав створити 5
робочих місць для працевлаштування інвалідів;
- фактично в 2003 році Товариством працевлаштовано чотири
інваліда;
- відповідач не подав доказів, що у 2003 році ним проводилася
робота зі створення п’яти робочих місць для інвалідів та їх
подальшого працевлаштування, як не подав й доказів повідомлення
державної служби зайнятості та місцевих органів соціального
захисту населення про наявність у нього вільних робочих місць
(вакантних посад) для інвалідів;
- позивачем не подано доказів виявлення інвалідів, які бажали б
працевлаштуватися у 2003 році;
- з урахуванням середньорічної заробітної плати на підприємстві
в 2003 році (2 225,19 грн.) розмір штрафних санкцій за
нестворення 1 робочого місця для інваліда має становити 2 225,19
грн.
Апеляційним судом додатково встановлено, що:
- фактично в 2003 році на підприємстві працювало шість
інвалідів.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача штрафних санкцій,
передбачених статтею 20 Закону № 875 ( 875-12 ).
Частиною першою статті 19 цього Закону ( 875-12 ) для
підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від
форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих
місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі
чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо
працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 875 ( 875-12 )
підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість
працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку
сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві
(в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце,
не зайняте інвалідом.
При цьому судом першої інстанції не було досліджено фактичну
загальну кількість інвалідів, які працювали в Товаристві в 2003
році, а висновок апеляційного суду про створення відповідачем
шести робочих місць для інвалідів (без врахування тривалості їх
праці) не ґрунтується на чинному законодавстві.
Так, з метою здійснення моніторингу виконання Закону № 875
( 875-12 ) наказом Державного комітету статистики України від
10.01.2002 № 49 ( v0049202-02 ) затверджено форму державної
статистичної звітності № 10-ПІ поштова-річна “Звіт про
зайнятість інвалідів”, відповідно до якої до уваги береться
середньооблікова чисельність штатних працівників та інвалідів
(штатних працівників, яким за висновками медико-соціальних
експертних комісій встановлена інвалідність), яка визначається
відповідно до підпунктів 3.3.1 –3.3.3 Інструкції зі статистики
чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві
України (далі –Інструкція), затвердженої наказом Міністерства
статистики України від 07.07.1995 № 171 та зареєстрованої в
Міністерстві юстиції України 07.08.1995 за № 287/823
( z0287-95 ).
Пунктом 3.1 Інструкції ( z0287-95 ) передбачено, що для
визначення чисельності працівників підприємства за будь-який
період (місяць, квартал, з початку року, рік) недостатньо мати
чисельність працівників на дату, наприклад, тільки на початок
або кінець звітного періоду, тому що в цих показниках не
враховуються зміни, що відбулися протягом розглянутого періоду.
Відповідно до пункту 3.2 Інструкції ( z0287-95 )
середньооблікова чисельність працівників за звітний місяць
обчислюється шляхом підсумовування чисельності працівників
облікового складу за кожний календарний день звітного місяця,
тобто з 1 по 30 або 31 (для.02.- по 28 або 29 число), включаючи
святкові (неробочі) і вихідні дні і ділення одержаної суми на
число календарних днів звітного місяця.
Згідно з підпунктом 3.3.3 Інструкції ( z0287-95 )
середньооблікова чисельність працівників за період з початку
року (в тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік)
обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності
працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за
період з початку року до звітного місяця включно, та ділення
одержаної суми на кількість місяців за період з початку року.
З огляду на наведене фактична тривалість роботи кожного інваліда
на підприємстві впливає на показник кількості працюючих
інвалідів у звітному періоді, а факт виконання відповідачем
нормативу підлягає перевірці.
Положенням про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів (далі –Положення), затвердженим
постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314
( 314-95-п ), визначено, що робоче місце інваліда - це окреме
робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві
(об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм
власності та господарювання, де створено необхідні умови для
праці інваліда (пункт 1); робоче місце інваліда вважається
створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого
місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване
спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК,
органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій
інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому
інваліда (пункт 3); підприємства розробляють заходи щодо
створення робочих місць для інвалідів, включають їх до
колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві
органи соціального захисту населення та відділення Фонду
соціального захисту інвалідів про створення (пристосування)
робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5).
Пунктом 14 Положення ( 314-95-п ) встановлено, що підприємства:
у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі
місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 1.02.року, що
настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на
підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників
облікового складу та про кількість працюючих інвалідів;
інформують державну службу зайнятості та місцеві органи
соціального захисту населення про вільні робочі місця та
вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Частиною першою статті 18 Закону № 875 ( 875-12 ) і пунктом 10
Положення ( 314-95-п ) передбачено, що працевлаштування
інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України,
Міністерства соціального захисту населення України, місцевими
радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням
побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і
професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Отже, законодавство України обов’язок з безпосереднього
працевлаштування інвалідів поклало на органи Міністерства праці
України, Міністерства соціального захисту населення України,
місцеві ради, громадські організації інвалідів, а цьому мають
передувати певні дії підприємств (об'єднань), установ і
організацій зі створення робочих місць для інвалідів та з
відповідного інформування зазначених органів.
Проте ні місцевим, ані апеляційним господарськими судами не
з’ясовано: чи вживалися органами, визначеними в статті 18 Закону
№ 875 ( 875-12 ), заходи щодо працевлаштування інвалідів на
робочі місця до Товариства; з яких причин не направлялися до
відповідача інваліди для працевлаштування.
Між тим на необхідність з’ясування цих обставин звертав увагу й
Верховний Суд України в постановах від 20.07.2004 зі справи № 2-
23/9789-03 ( n0060700-04 ) (n0060700-04)
, від 11.01.2005 зі справи № 6/203
( sp21/027 ), від 25.01.2005 зі справи № 8/203-04
( sp21/056 )
та інших.
Крім того, попередніми судовими інстанціями не враховано, що
відповідно до пункту 4 розділу ІХ “Прикінцеві положення”
Господарського кодексу України ( 436-15 ) норми цього Кодексу
поширюють свою дію на правовідносини зі створення робочих місць
для інвалідів у 2003 році (з урахуванням періоду вчинення
порушення та встановленого терміну сплати штрафних санкцій).
Ні місцевим, ані апеляційним господарськими судами не з’ясовано
питання щодо дотримання позивачем строків застосування до
відповідача адміністративно-господарських санкцій (якими є
штрафні санкції за нестворення робочих місць для інвалідів),
передбачених статтею 250 Господарського кодексу України
( 436-15 ): не встановлено дату виявлення порушення та не
досліджено, чи відбулося звернення позивача з позовом до суду в
межах встановлених строків.
Отже, попередні судові інстанції припустилися неправильного
застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України
( 1798-12 ) щодо прийняття судового рішення суддею за
результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої
статті 43 цього Кодексу ( 1798-12 ) стосовно всебічного, повного
і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи
в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 111-10
ГПК України ( 1798-12 ) є підставою для скасування судових
рішень зі справи.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий судовий
розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно
встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та
доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно
до вимог закону.
Керуючись статтями 111-7, 111-9-111-12 ГПК України ( 1798-12 ),
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Вінницької області від 14.12.2004
та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від
04.04.2005 зі справи № 8/383-04 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Вінницької області.
Суддя В.Селіваненко
Суддя В.Джунь
Суддя Б.Львов