ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.09.2005 Справа N 6/65-05
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.
–головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу Вінницького обласного відділення
Фонду соціального захисту інвалідів, м. Вінниця,
на постанову Житомирського апеляційного господарського суду від
06.06.2005
зі справи № 6/65-05
за позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів (далі –Відділення)
до приватного сільськогосподарського підприємства “Обрій” (далі
–Підприємство), с. Тирлівка Бершадського району Вінницької
області,
про стягнення 7 009,86 грн.,
В С Т А Н О В И В:
Відділення звернулося до господарського суду Вінницької області
з позовом про стягнення з Підприємства 7 009,86 грн. штрафних
санкцій за нестворення 3 робочих місць для працевлаштування
інвалідів у 2003 році.
Рішенням названого суду від 24.02.2005 (суддя Говор Н.Д.),
залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного
господарського суду від 06.06.2005 (колегія суддів у складі:
Щепанська Г.А. –головуючий суддя, судді Вечірко І.О., Голубєва
Г.К.), в позові відмовлено.
Прийняті судові рішення мотивовано тим, що Підприємством
працевлаштовано шість інвалідів і при визначенні кількості
робочих місць для працевлаштування інвалідів не застосовуються
методи математичного округлення, а тому стягнення штрафних
санкцій на підставі статті 20 Закону України від 21.03.1991 №
875-XII “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”
( 875-12 ) (далі –Закон № 875
( 875-12 )) неможливе.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Відділення просить постанову апеляційного господарського суду зі
справи скасувати через неправильне застосування ним норм
матеріального права та прийняти нове рішення.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі
–ГПК України ( 1798-12 )) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Представники сторін у судове засідання не з’явилися.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими
інстанціями фактичних обставин справи та правильність
застосування ними норм матеріального і процесуального права,
Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність
часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- відповідно до середньооблікової чисельності штатних
працівників (142 особи) відповідач у 2003 році повинен був
створити 6 робочих місць для працевлаштування інвалідів;
- на Підприємстві 2 інваліда працювало 12 місяців, а 4 інваліди
працювали менше 6 місяців;
- фактично в 2003 році Підприємством працевлаштовано 6
інвалідів;
- позивачем не подано доказів направлення або безпосереднього
звернення інвалідів на Підприємство для працевлаштування;
- за результатами фінансово-господарської діяльності в 2003 році
Підприємство отримало прибуток в сумі 89,0 тис. грн.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача штрафних санкцій,
передбачених статтею 20 Закону № 875 ( 875-12 ).
Частиною першою статті 19 цього Закону ( 875-12 ) для
підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від
форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих
місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі
чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо
працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Попередні судові інстанції, приймаючи рішення зі справи,
виходили з того, що при визначенні кількості робочих місць для
працевлаштування інвалідів не застосовується метод математичного
округлення, а для прийняття рішення має значення лише загальна
кількість інвалідів, які працювали на підприємстві відповідача
на протязі року.
Між тим з метою здійснення моніторингу виконання Закону № 875
( 875-12 ) наказом Державного комітету статистики України від
10.01.2002 № 49 ( v0049202-02 ) затверджено форму державної
статистичної звітності № 10-ПІ поштова-річна “Звіт про
зайнятість інвалідів”, відповідно до якої до уваги береться
середньооблікова чисельність штатних працівників та інвалідів
(штатних працівників, яким за висновками медико-соціальних
експертних комісій встановлена інвалідність), яка визначається
відповідно до підпунктів 3.3.1 –3.3.3 Інструкції зі статистики
чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві
України (далі –Інструкція), затвердженої наказом Міністерства
статистики України від 07.07.1995 № 171 та зареєстрованої в
Міністерстві юстиції України 07.08.1995 за № 287/823
( z0287-95 ).
Пунктом 3.1 Інструкції ( z0287-95 ) передбачено, що для
визначення чисельності працівників підприємства за будь-який
період (місяць, квартал, з початку року, рік) недостатньо мати
чисельність працівників на дату, наприклад, тільки на початок
або кінець звітного періоду, тому що в цих показниках не
враховуються зміни, що відбулися протягом розглянутого періоду.
Відповідно до пункту 3.2 Інструкції ( z0287-95 )
середньооблікова чисельність працівників за звітний місяць
обчислюється шляхом підсумовування чисельності працівників
облікового складу за кожний календарний день звітного місяця,
тобто з 1 по 30 або 31 (для.02.- по 28 або 29 число), включаючи
святкові (неробочі) і вихідні дні і ділення одержаної суми на
число календарних днів звітного місяця.
Згідно з підпунктом 3.3.3 Інструкції ( z0287-95 )
середньооблікова чисельність працівників за період з початку
року (в тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік)
обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності
працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за
період з початку року до звітного місяця включно, та ділення
одержаної суми на кількість місяців за період з початку року.
З огляду на наведене фактична тривалість роботи кожного інваліда
на підприємстві впливає на показник кількості працюючих
інвалідів у звітному періоді, тоді як інший висновок місцевого
та апеляційного господарських судів з цього приводу є
помилковим.
Зазначене не було враховано місцевим та апеляційним судами, що,
в свою чергу, призвело до неправильного застосування ними норм
матеріального права.
Частиною першою статті 20 Закону № 875 ( 875-12 ) встановлено,
що підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно
від форми власності і господарювання, де кількість працюючих
інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим
частиною першою статті 19 цього Закону ( 875-12 ), щороку
сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві
(в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце,
не зайняте інвалідом.
Згідно з частиною третьою цієї статті сплату штрафних санкцій
підприємства (об'єднання), установи і організації провадять
відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх
розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових
платежів).
Положенням про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів (далі –Положення), затвердженим
постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314
( 314-95-п ), визначено, що робоче місце інваліда - це окреме
робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві
(об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм
власності та господарювання, де створено необхідні умови для
праці інваліда (пункт 1); робоче місце інваліда вважається
створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого
місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване
спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК,
органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій
інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому
інваліда (пункт 3); підприємства розробляють заходи щодо
створення робочих місць для інвалідів, включають їх до
колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві
органи соціального захисту населення та відділення Фонду
соціального захисту інвалідів про створення (пристосування)
робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5).
Пунктом 14 Положення ( 314-95-п ) встановлено, що підприємства,
зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти
робочі місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну
службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту
населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких
може використовуватися праця інвалідів.
При цьому частиною першою статті 18 Закону № 875 ( 875-12 ) і
пунктом 10 Положення ( 314-95-п ) передбачено, що
працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства
праці України, Міністерства соціального захисту населення
України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів
з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх
здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998 №
244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.07.1998 за
№ 464/2904, затверджено Інструкцію щодо заповнення державної
статистичної звітності за формами № 3-ПН “Звіт про наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в
працівниках” і № 4-ПН “Звіт про вивільнення працівників”
( z0464-98 ), відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 якої:
- звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від
форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28
числа щомісячно;
- у разі потреби термінового заміщення наявних вільних робочих
місць, що виникли у міжзвітний період у зв'язку зі звільненням
працівників, дані про ці місця подаються додатково, в міру їх
виникнення;
- в графі 4 звіту за формою № 3-ПН проставляється наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні,
встановленої місцевими державними адміністраціями, для
працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і
не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також
для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних
робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної
категорії громадян окремо під встановленими шифрами (інваліди
мають шифр “14”).
Отже, законодавство України обов’язок з безпосереднього
працевлаштування інвалідів поклало на органи Міністерства праці
України, Міністерства соціального захисту населення України,
місцеві ради, громадські організації інвалідів, але цьому мають
передувати певні дії підприємств (об'єднань), установ і
організацій зі створення робочих місць для інвалідів та з
відповідного інформування зазначених органів з метою
працевлаштування інвалідів. В свою чергу, наявність вини
відповідача у невиконанні нормативу з працевлаштування інвалідів
є необхідною умовою для застосування до нього штрафних санкцій
на підставі статті 20 Закону № 875 ( 875-12 ).
Проте ні місцевим, ані апеляційним господарськими судами не
з’ясовано: чи розроблялися Підприємством заходи (і які саме)
щодо створення необхідної кількості робочих місць для інвалідів;
які дії для створення таких робочих місць фактично здійснено
відповідачем; чи інформувало (і як саме) Підприємство державну
службу зайнятості та Відділення про наявність вакантних робочих
місць для працевлаштування інвалідів, починаючи з.12.2002 року
(зокрема, чи подавало звітність за формою № 10-ПІ за 2002 рік,
звітність за формою № 3-ПН з.12.2002 року по грудень 2003 року);
з яких причин органами, визначеними в статті 18 Закону №
875 ( 875-12 ), не направлялися до Підприємства інваліди для
працевлаштування.
Між тим на необхідність з’ясування цих обставин звертав увагу й
Верховний Суд України в постановах від 20.07.2004 зі справи № 2-
23/9789-03 ( n0060700-04 ), від 11.01.2005 зі справи № 6/203
( sp21/027 ), від 25.01.2005 зі справи № 8/203-04
( sp21/056 ).
Крім того, попередніми судовими інстанціями не враховано, що
відповідно до пункту 4 розділу ІХ “Прикінцеві положення”
Господарського кодексу України ( 436-15 ) норми цього Кодексу
застосовуються до правовідносин із створення робочих місць для
інвалідів у 2003 році (з урахуванням періоду вчинення порушення
та встановленого терміну сплати штрафних санкцій).
Ні місцевим, ані апеляційним господарськими судами не з’ясовано
питання щодо дотримання позивачем строків застосування до
відповідача адміністративно-господарських санкцій (якими є
штрафні санкції за нестворення робочих місць для інвалідів),
передбачених статтею 250 Господарського кодексу України
( 436-15 ): не встановлено дату виявлення порушення та не
досліджено, чи відбулося звернення до суду з позовом в межах
встановлених строків.
Таким чином, попередні судові інстанції припустилися
неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК
України ( 1798-12 ) щодо прийняття судового рішення суддею за
результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої
статті 43 цього Кодексу ( 1798-12 ) стосовно всебічного, повного
і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи
в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 111-10
ГПК України ( 1798-12 ) є підставою для скасування судових
рішень зі справи.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий судовий
розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно
встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та
доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно
до вимог закону.
Керуючись статтями 111-7, 111- 9 - 111-12 ГПК України
( 1798-12 ), Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Вінницької області від 24.02.2005
та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від
06.06.2005 зі справи № 6/65-05 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Вінницької області.
Суддя В.Селіваненко
Суддя В.Джунь
Суддя Б.Львов