ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.09.2005 Справа N 6-10/431-04-11530
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.
–головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою
відповідальністю “Кумачеві вітрила”, м. Одеса,
на рішення господарського суду Одеської області від 22.04.2005
та постанову Одеського апеляційного господарського суду від
31.05.2005
зі справи № 6-10/431-04-11530
за позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів (далі –Відділення), м. Одеса,
до товариства з обмеженою відповідальністю “Кумачеві вітрила”
(далі –Товариство)
про стягнення 5 480 грн.,
В С Т А Н О В И В:
Відділення звернулося до господарського суду Одеської області з
позовом про стягнення з Товариства 5 480 грн. штрафних санкцій
за нестворення 2 робочих місць для працевлаштування інвалідів у
2003 році.
Рішенням названого суду від 22.04.2005 (суддя Демешин О.А.),
залишеним без змін постановою Одеського апеляційного
господарського суду від 31.05.2005 (колегія суддів у складі:
Колоколов С.І. –головуючий, судді Разюк Г.П. , Петров М.С.),
позов задоволено.
Прийняті судові рішення мотивовано невиконанням Товариством у
2003 році обов’язку зі створення робочих місць для
працевлаштування інвалідів, покладеного на нього Законом України
“Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”
( 875-12 ) від 21.03.1991 № 875-XII (далі – Закон № 875
( 875-12 )).
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Товариство просить рішення місцевого та постанову апеляційного
господарських судів скасувати через неправильне застосування
норм матеріального та процесуального права і припинити
провадження по справі.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі
–ГПК України ( 1798-12 )) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Представники сторін у судове засідання не з’явилися.
Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної
інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення
касаційної скарги з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- відповідно до середньооблікової чисельності штатних
працівників (45 осіб) відповідач у 2003 році мав створити 2
робочих місця для працевлаштування інвалідів;
- фактично в 2003 році Товариством не створено жодного робочого
місця для працевлаштування інвалідів;
- відповідач не інформував державну службу зайнятості та місцеві
органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та
вакантні посади, на яких може використовується праця інвалідів,
що підтверджується листом Управління праці та соціального
захисту населення Приморської районної адміністрації міста Одеси
від 15.11.2004 № 1872 та довідкою Одеського обласного відділення
Фонду соціального захисту інвалідів від 29.11.2004 № 03-1/3931
(а.с. 11, 14);
- Товариство не зверталося до Територіального управління
Держнаглядохоронпраці України по Одеській області щодо залучення
його представників до участі в роботі комісії з атестації
робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2003 році, що
підтверджується листом цього управління від 18.05.2004 № 670/01
(а.с. 12);
- з урахуванням середньорічної заробітної плати на підприємстві
в 2003 році (2 740 грн.) розмір штрафних санкцій за нестворення
двох робочих місць для інвалідів має становити 5 480 грн.;
- за результатами фінансово-господарської діяльності в 2003 році
Товариство мало прибуток в сумі 1 000 грн.
Звернення Відділення до суду з даним позовом попередніми
судовими інстанціями обґрунтовано визнано правомірним, оскільки
це відповідає приписам статті 124 Конституції України
( 254к/96-ВР ), статей 2, 3, 6 Закону України “Про судоустрій
України” ( 3018-14 ).
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача штрафних санкцій,
передбачених статтею 20 Закону № 875 ( 875-12 ).
Частиною першою статті 19 цього Закону ( 875-12 ) для
підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від
форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих
місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі
чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо
працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 875 ( 875-12 )
підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість
працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку
сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві
(в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце,
не зайняте інвалідом.
Положенням про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів (далі –Положення), затвердженим
постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 №
314 ( 314-95-п ), визначено, що робоче місце інваліда - це
окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві
(об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм
власності та господарювання, де створено необхідні умови для
праці інваліда (пункт 1); робоче місце інваліда вважається
створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого
місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване
спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК,
органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій
інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому
інваліда (пункт 3); підприємства розробляють заходи щодо
створення робочих місць для інвалідів, включають їх до
колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві
органи соціального захисту населення та відділення Фонду
соціального захисту інвалідів про створення (пристосування)
робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5).
Пунктом 14 Положення ( 314-95-п ) встановлено, що підприємства:
у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі
місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 1.02.року, що
настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на
підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників
облікового складу та про кількість працюючих інвалідів;
інформують державну службу зайнятості та місцеві органи
соціального захисту населення про вільні робочі місця та
вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Частиною першою статті 18 Закону № 875 ( 875-12 ) і пунктом 10
Положення передбачено, що працевлаштування інвалідів
здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства
соціального захисту населення України, місцевими радами,
громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань,
стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок
відповідно до висновків МСЕК.
Наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998 №
244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.07.1998 за
№ 464/2904, затверджено Інструкцію щодо заповнення державної
статистичної звітності за формами № 3-ПН “Звіт про наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в
працівниках” і № 4-ПН “Звіт про вивільнення працівників”
( z0464-98 ), відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 якої:
- звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від
форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28
числа щомісячно;
- у разі потреби термінового заміщення наявних вільних робочих
місць, що виникли у міжзвітний період у зв'язку зі звільненням
працівників, дані про ці місця подаються додатково, в міру їх
виникнення;
- в графі 4 звіту за формою № 3-ПН проставляється наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні,
встановленої місцевими державними адміністраціями, для
працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і
не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також
для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних
робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної
категорії громадян окремо під встановленими шифрами (інваліди
мають шифр “14”).
Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає
підстави для висновку про те, що виконанню відповідними органами
обов’язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття
підприємством необхідних заходів для забезпечення такого
працевлаштування, до яких належать, зокрема, здійснення заходів
із створення в установленому порядку робочих місць у межах
нормативу та інформування названих органів про наявність
вакантних посад для інвалідів.
Таку правову позицію викладено в постановах Верховного Суду
України від 20.07.2004 зі справи № 2-23/9789-03 ( n0060700-04 ),
від 11.01.2005 зі справи № 6/203 ( sp21/027 ), від 25.01.2005 зі
справи № 8/203-04 ( sp21/056 ) та інших.
Згідно з статтею 33 ГПК України ( 1798-12 ) кожна сторона
повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на
підставу своїх вимог і заперечень.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що в 2003 році
відповідач не вживав заходів зі створення робочих місць для
інвалідів та не повідомляв органи працевлаштування, зазначені в
статті 18 Закону № 875 ( 875-12 ), про створення відповідних
робочих місць, що унеможливило направлення цими органами до
Товариства інвалідів для працевлаштування.
Частинами третьою та четвертою статі 20 Закону № 875 ( 875-12 )
встановлено, що сплату штрафних санкцій підприємства
(об'єднання), установи і організації провадять відповідно до
закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні
після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів); у
разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані
шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання),
установи і організації в порядку, передбаченому законом.
Наведене дає підстави вважати, що Закон № 875 ( 875-12 ) не
ставить в залежність обов'язок щодо сплати санкцій від наявності
чи відсутності прибутку, а вказує лише джерело сплати.
Таку правову позицію викладено й у постанові Верховного Суду
України від 21.06.2005 зі справи № 1/255.
В свою чергу, посилання відповідача на необхідність звільнення
його від сплати штрафних санкцій на підставі приписів статті 6
Указу Президента України від 03.07.1998 № 727/98 “Про спрощену
систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого
підприємництва” ( 727/98 ) судом апеляційної інстанції
обґрунтовано відхилено, оскільки штрафні санкції, передбачені
статтею 20 Закону № 875 ( 875-12 ), є видом адміністративно-
господарських санкцій, а не видом податків чи зборів
(обов’язкових платежів).
З огляду на наведене та за відсутності підстав для звільнення
відповідача від відповідальності попередні судові інстанції
дійшли правомірного висновку про необхідність задоволення
позовних вимог.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
Таким чином, Вищий господарський суд України дійшов висновку про
те, що рішення місцевого та апеляційного господарських судів зі
справи відповідають встановленим ними обставинам справи,
прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального
права і передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 111-7, 111-9-111-11 ГПК України ( 1798-12 ),
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Одеської області від 22.04.2005 та
постанову Одеського апеляційного господарського суду від
31.05.2005 зі справи № 6-10/431-04-11530 залишити без змін, а
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю
“Кумачеві вітрила” –без задоволення.
Суддя В.Селіваненко
Суддя В.Джунь
Суддя Б.Львов