ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.09.2005 Справа N 5/217-2317
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Кузьменка М.В.,
судді Васищака І.М.,
судді Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Дочірньої компанії “Газ України”
НАК “Нафтогаз України”
на рішення господарського суду Тернопільської області від
08.04.2005р.
у справі № 5/217-2317
за позовом Дочірньої компанії “Газ України” НАК “Нафтогаз
України”
до 1) Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та
газифікації “Тернопільгаз”;
2) Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та
газифікації “Тернопільміськгаз”
про стягнення 8 158 333,43 грн.,
за участю представників сторін:
від позивача: Насвіщук С.В. (довіреність від 10.06.05 №
165/102),
від відповідача 1: Ловчук М.В. (довіреність від 05.02.04 №
01/226),
від відповідача 2: Перепечай А.К. (довіреність від 15.03.05 №
05),
В С Т А Н О В И В:
Дочірня компанія “Газ України” НАК “Нафтогаз України” звернулася
до господарського суду Тернопільської області з позовом до ВАТ
по газопостачанню та газифікації “Тернопільгаз” та ВАТ по
газопостачанню та газифікації “Тернопільміськгаз” про стягнення
8 158 333,43 грн. із них: 6 823 824,96 грн. основного боргу, 455
198,47 грн. втрат від інфляції, 406 261,98 грн. річних, 473
048,02 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов’язань згідно
договору № 10/16-58 від 18.01.2000р.
Рішенням господарського суду Тернопільської області від
08.04.2005р. (суддя Андрушків Г.З.) позов задоволено частково:
присуджено до стягнення з ВАТ по газопостачанню та газифікації
“Тернопільгаз” 2 673 614,82 грн. боргу, та судові витрати. В
решті позову відмовлено.
В апеляційному порядку зазначене рішення не переглядалось.
Доповідач: Палій В.М.
Вирішуючи даний спір по суті заявлених вимог, судом першої
інстанції встановлено, що на виконання укладеного між ДК
“Торговий дім “Газ України” НАК “Нафтогаз України”
(постачальник), правонаступником якого є позивач, та ВАТ
“Тернопільгаз” (покупець) договору від 18.01.2000р. № 10/16-58
на постачання природного газу, позивач за період з.01.по грудень
2000 року поставив 1-му відповідачу природний газ для подальшого
його постачання населенню в об’ємі 473124,15 тис.куб.м за ціною,
що погоджена сторонами шляхом укладання додаткових угод № 1 від
12.05.2005р., № 2 від 11.05.2000р. № 4 від 21.09.2000р., № 5 від
16.10.2000р. на загальну суму 64 208 063,56 грн., що
підтверджується актами подачі-приймання природного газу,
складеними сторонами за кожний місяць 2000 року.
В зазначених актах відображаються обсяги отриманого 1-м
відповідачем та реалізованого для потреб населення природного
газу і окремими строками із загального обсягу виділяються:
обсяг, ціна і сума газу, отриманого населенням по лічильнику по
нормі, і комерційні втрати.
Перший відповідач частково розрахувався за отриманий від
позивача і поставлений населенню газ у 2000 році і на день
подання позову сума боргу становила 6 823 824,95 грн., яка
складається виключно з комерційних втрат, що підтверджується
висновком № 44/1498 судово-бухгалтерської експертизи від
31.01.2005р. у даній справі, проведеної за дорученням суду
Тернопільським відділенням Київського науково-дослідного
інституту судових експертиз (а.с.111-115).
На підставі вказаного висновку та бухгалтерських документів,
наданих відповідачами, судом першої інстанції встановлено, що
комерційні втрати природного газу, поставленого за договором №
10/16-58 від 18.01.2000р., склали у 2000 році 10 900 723,15 грн.
Із даної суми комерційних втрат 1-й відповідач сплатив 4 076
898,20 грн., у т.ч. шляхом переводу боргу у сумі 3 626 395,67
грн. на 2-го відповідача. Перевід боргу проведений на виконання
трьохстороннього договору № 03/02-755, укладеного 29.05.2002р.
між ВАТ “Тернопільгаз, ВАТ “Тернопільміськгаз та ДК “Газ
України”, згідно якого ВАТ “Тернопільгаз” передає, а ВАТ
“Тернопільміськгаз” приймає кредиторську заборгованість у сумі
23 560 660,69 грн. та дебіторську заборгованість у сумі 4 487
659,36 грн. за спожитий природний газ станом на 01.04.2002р.
(а.с.57-61).
Судом встановлено, що ВАТ “Тернопільгаз” передало ВАТ
“Тернопільміськгаз” комерційні втрати у сумі 12 992 464,22 грн.,
із них за 2000 рік –3 626 395,67 грн., а також граничні втрати
за 2000р. у сумі 825 923,35 грн., що компенсуються власником
газу відповідно до Тимчасового положення про облік відтоків та
притоків природного газу, затвердженого наказом НАК “Нафтогаз
України” № 209 від 09.08.1999р., зареєстрованого в Міністерстві
юстиції України 13.09.1999р. № 617/3910 ( z0617-99 ) (z0617-99)
.
Оскільки до заявленої до стягнення позивачем суми –6 823 824,96
грн., включено суму 825 923,95 грн., яка на підставі договору №
03/02-755 від 29.05.2002р. перейшла до ВАТ “Тернопільміськгаз”,
то суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позов в цій
частині до ВАТ “Тернопільгаз” (1-й відповідач) заявлений
безпідставно.
Одночасно судом з’ясовано, що по кредиту ВАТ “Тернопільміськгаз”
проведена сума комерційних втрат, які компенсувалися ДК “Газ
України” за 1999, 2000 і 2001 роки, що також встановлено
рішенням господарського суду Тернопільської області у іншій
справі № 1/15-2363 від 23.03.2004р. між тими ж самими сторонами
(а.с.181-182). Відтак, за висновком суду, відсутня
заборгованість і ВАТ “Тернопільміськгаз” у сумі 825 923,35 грн.
перед позивачем, а тому позов в цій частині і до нього (2-го
відповідача) заявлений безпідставно.
Позов в частині стягнення боргу у сумі 3 324 286,78 грн., що
виник з.01.по липень 2000 –з врахуванням суми проплати (4 076
898,20 грн.) судом залишено без задоволення у зв’язку з
пропуском строку позовної давності.
У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 455 198,47 грн.
втрат від інфляції та 3% річних у сумі 406261,98 грн. судом
також відмовлено з посиланням на Прикінцеві положення Закону
України “Про внесення змін до статті 214 Цивільного кодексу РСР”
(Закон від 08.10.1999р. № 1136-ХІУ ( 1136-14 ) (1136-14)
), де передбачено,
що цей закон не поширюється на правовідносини, що виникають з
прострочення грошового зобов’язання, пов’язаного з оплатою
населенням комунальних послуг. На умовах договору № 10/16-58 від
18.01.2000р. 1-й відповідач придбав газ у позивача для
постачання населенню і оскільки кошти від населення за спожитий
ним газ надходили на розподільний рахунок, відкритий ВАТ
“Тернопільгаз” на виконання постанови Кабінету Міністрів України
і Нацбанку України від 13.11.1998р. № 1785 “Про вдосконалення
розрахунків за спожитий природний газ” ( 1785-98-п ) (1785-98-п)
і в
послідуючому установою банку згідно алгоритму розподілу коштів
перераховувались на консолідований розподільний рахунок
позивача, то відповідно, борг виник у зв’язку з не поступленням
коштів саме від населення за поставлений йому відповідачем
природний газ, а відтак нарахування на суму боргу річних і втрат
від інфляції є безпідставним.
За висновком суду не підлягають задоволенню і позовні вимоги у
частині стягнення 473048,02 грн. пені в силу вимог ст. 84 та 209
ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, так як пеня нарахована на суму боргу 3 324
286,78 грн., яка не підлягає задоволенню у зв’язку з пропуском
строку позовної давності, а в частині невиконання зобов’язання у
сумі 2 673614,82 грн. відсутня вина 1-го відповідача, оскільки
кошти за отриманий від позивача та поставлений населенню газ не
надійшли від населення і згідно вимог постанови Кабінету
Міністрів України і Нацбанку України від 13.11.1998р. № 1785
( 1785-98-п ) (1785-98-п)
та Алгоритму розподілу коштів, що надходять на
розподільні рахунки газозбутових підприємств НАК “Нафтогаз
України” за поставлений природний газ, затвердженого постановою
НКРЕ від 12.07.2000р. № 759 ( v0759227-00 ) (v0759227-00)
, відповідач не має
можливості здійснювати розрахунок за поставлений природний газ в
іншому порядку та строки і не розпоряджається коштами, що
надходять на розподільний рахунок. Крім того, сторонами в умовах
п. 6.2 договору, з врахуванням протоколу узгодження
розбіжностей, було передбачено, що пеня сплачується покупцем на
рахунок постачальника за несвоєчасне перерахування коштів (в
межах отриманих покупцем від споживачів коштів (а.с.15).
За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про
те, що позовні вимоги про стягнення 6 823,824,96 грн. підлягають
задоволенню частково лише у сумі 2 673 614,82 грн. боргу, що
виник за період з.08.по грудень 2000р., оскільки в частині
стягнення 3 324 286,78 грн. позивачем пропущено строк позовної
давності, а борг у сумі 825 923,35 грн., переданий першим
відповідачем другому відповідачу - ВАТ “Тернопільміськгаз”, як
встановлено рішенням господарського суду Тернопільської області
від 23.03.2004р. у іншій справі № 1/15-2363, був компенсований
ДК “Газ України”.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
суд його скасувати як таке, що ухвалене з порушенням норм
матеріального права, а саме ст.ст. 161, 162, 128, 130 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, та процесуального права, а саме ст.ст. 42, 43 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, та ухвалити нове рішення про задоволення
позовних вимог у повному обсязі.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги,
проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи
застосування судами норм матеріального та процесуального права
при ухваленні оскаржуваного судового акта, знаходить касаційну
скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.
В силу ст.ст. 42, 43, 47 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
правосуддя у
господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх
учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та
інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої
вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення
ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин
справи.
Судом першої інстанції використано у повному обсязі свої
повноваження, передбачені процесуальним законом (ст. 43 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
) щодо повного та всебічного з’ясування
обставин справи, пов’язаних з предметом доказування у даній
справі.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач на виконання умов
договору від 18.01.2000р. № 10/16-58 за період з.01.по грудень
2000 р. поставив 1-му відповідачу природний газ на загальну суму
64 208 063,56 грн., за який останній розрахувався частково і
сума боргу на час подання даного позову становить 6 823 824,95
грн., яка складається виключно з комерційних втрат природного
газу.
Дослідивши умови вказаного договору, подані сторонами докази, а
також врахувавши висновок № 44/1498 судово-бухгалтерської
експертизи, проведеної Тернопільським відділенням Київського
науково-дослідного інституту судових експертиз, суд першої
інстанції з’ясував, що в частині стягнення боргу у сумі 3 324
286,78 грн. позивачем пропущено строк позовної давності, а
заборгованість у сумі 825 923,35 грн. перед позивачем відсутня,
оскільки вона була компенсована ДК “Газ України”, що
підтверджується зібраними у матеріалах справи доказами, а також
рішенням господарського суду Тернопільської області від
23.03.2004р. у іншій справі № 1/15-2363 між тими ж сторонами. Ці
обставини скаржник (позивач) у касаційній скарзі не оспорює.
Також судом першої інстанції повно та всебічно перевірено доводи
1-го відповідача про те, що останній не зобов’язаний оплачувати
вартість комерційних втрат, і зазначені доводи відхилені судом,
оскільки згідно п. 3.1. договору, з урахуванням протоколу
узгодження розбіжностей, постачальник (позивач) передає, а
покупець (1-й відповідач) приймає газ в обсягах, вказаних у п.
2.1. договору, на ГВС, що знаходяться на кордоні України з
Російською Федерацією, тобто 1-й відповідач ще до виникнення
комерційних втрат стає власником газу, а згідно ст. 130 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
риск випадкової загибелі або випадкового зіпсування
відчужуваних речей переходить до набувача одночасно з
виникненням у нього права власності, якщо інше не встановлено
законом або договором, а чинним законодавством не врегульовано
порядку відшкодування комерційних втрат природного газу.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника про
неправильне застосування судом першої інстанції ст.ст. 161, 162,
128, 130 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, оскільки суд, відхиляючи доводи 1-
го відповідача і частково задовольняючи позов про стягнення
боргу, який складається виключно з комерційних втрат природного
газу, дійшов вірного висновку про те, що відповідальність за
виникнення цих втрат має нести його власник, у даному випадку 1-
й відповідач, у порядку визначеному Цивільним кодексом УРСР, бо
чинним законодавством не врегульовано спеціального порядку
відшкодування комерційних втрат природного газу.
Між тим, зважаючи на те, що борг 1-го відповідача утворився
внаслідок ненадходження коштів саме від населення за поставлений
йому (населенню) 1-м відповідачем природний газ, а також те, що
1-й відповідач не має можливості здійснювати розрахунок за
поставлений природний газ в інших порядку і строки, ніж
визначено постановою Кабінету Міністрів України і Нацбанку
України від 13.11.1998р. № 1785 ( 1785-98-п ) (1785-98-п)
та Алгоритмом
розподілу коштів, що надходять на розподільні рахунки
газозбутових підприємств НАК “Нафтогаз України” за поставлений
природний газ ( v0759227-00 ) (v0759227-00)
, суд першої інстанції,
обґрунтовано застосувавши положення ст. 209 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
щодо вини 1-го відповідача, дійшов правильного висновку про
відсутність підстав для застосування вимог ст. 214 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
щодо стягнення річних та втрат від інфляції, а також
стягнення пені.
При цьому суд взяв до уваги Прикінцеві положення Закону України
“Про внесення змін до статті 214 Цивільного кодексу Української
РСР ” від 08.10.99р. ( 1136-14 ) (1136-14)
, згідно яких дія вказаного
Закону не поширюється на правовідносини, що виникають з
прострочення виконання грошового зобов’язання, пов’язаного з
оплатою населенням комунальних послуг. Взято судом до уваги і
умови п. 6.2 договору, з врахуванням протоколу узгодження
розбіжностей (а.с.15), де передбачено, що пеня, сплачується
покупцем на рахунок постачальника за несвоєчасне перерахування
коштів (в межах отриманих покупцем від споживачів коштів).
Отже, заперечення скаржника щодо незастосування судом загального
правила відповідальності, спростовується змістом оскаржуваного
рішення. Як зазначалось вище, встановлено, що на день подання
позову сума боргу становила 6 823 824,95 грн., яка складається
виключно з комерційних втрат. Суд у повному обсязі дослідив всі
обставини справи і з врахуванням саме приписів Цивільного
кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, встановив, що обсяг комерційних втрат
повинен нести відповідач з відповідним правом.
З урахуванням всіх фактичних обставин справи, встановлених судом
першої інстанції, інші доводи скаржника, викладені у касаційній
скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки фактично зводяться до
оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не є
компетенцією касаційної інстанції з огляду на вимоги ст.ст. 111-
5, 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 –111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Дочірньої компанії “Газ України” НАК “Нафтогаз
України” залишити без задоволення, а рішення господарського суду
Тернопільської області від 08.04.2005р. у справі № 5/217-2317 -
без змін.
Головуючий, суддя М.В.Кузьменко
Суддя І.М.Васищак
Суддя В.М.Палій