ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.09.2005 Справа N 4/4409-16/45
Виший господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді Плюшка І.А. (доповідач),
суддів: Панченко Н.П. , Плахотнюк С.О.
розглянувши відкритого акціонерного товариства
касаційну скаргу “Червоноградське автотранспортне підприємство
–14628”
та постанову Львівського апеляційного господарського суду
від 13.12.2004р.
у справі № 4/4409-16/45
за позовом відкритого акціонерного товариства
“Червоноградське автотранспортне підприємство
–14628”
до товариства з обмеженою відповідальністю
“Транс-Лізинг”
третя особа відкрите акціонерне товариство “Державний
ощадний банк України” в особі
Червоноградського відділення Ощадбанку № 7856
Про Стягнення 256558,34 грн.
та зустрічним товариства з обмеженою відповідальністю
позовом “Транс-Лізинг”
до 1. Відкритого акціонерного товариства
“Червоноградське автотранспортне підприємство
–14628”
2. Відкритого акціонерного товариства
“Державний ощадний банк України” в особі
Червоноградського відділення Ощадбанку № 7856
Про визнання частково недійсним договору гарантії від
30.06.1998р.
за участю представників:
- Позивача: Яйчук О.С.
- Відповідача: не з’явилися;
- третьої особи: не з’явилися;
В С Т А Н О В И В:
Відкрите акціонерне товариство “Червоноградське автотранспортне
підприємство –14628З” (надалі –“Червоноградське АТП”) звернулось
до господарського суду Львівської області з позовом про
стягнення в регресному порядку з товариства з обмеженою
відповідальністю “Транс-Лізинг” (надалі –“Товариство
“Транс-Лізинг”) 265558,34 грн., сплачених Червоноградському
відділенню Ощадбанку № 7856 за договором гарантії з Товариством
“Транс-Лізинг”.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 01.04.2004р.
відкрите акціонерне товариство “Державний Ощадний банк” в особі
Червоноградського відділення Ощадбанку № 7856 (надалі –“Ощадний
банк”) залучено до участі у справі в якості третьої особи без
самостійних вимог на предмет спору на стороні Товариства
“Транс-Лізинг”.
Під час розгляду справи Товариство “Транс-Лізинг” подало до суду
зустрічну позовну заяву про визнання недійсним п. 2.2.2 договору
гарантії, укладеного 30.06.1998р. між Червоноградським АТП та
Ощадним банком (надалі –“Спірна угода”).
Рішенням господарського суду Львівської області від 28.09.2004р.
у справі № 4/4409-16/45 Червоноградському АТП в позові
відмовлено та задоволено зустрічний позов Товариства
“Транс-Лізинг” про визнання недійсним п. 2.2.2 договору
гарантії, укладеного 30.06.1998р. між Червоноградським АТП та
Ощадним банком.
Рішення мотивоване тим, що чинним на момент укладання Спірної
угоди Цивільний кодекс УРСР (надалі –“ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
”)
порука та гарантія розглядались як самостійні два види
забезпечення зобов'язання, тому сторони при укладенні угоди
повинні були керуватися нормами ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, а не
самостійно визначати взаємовідносини через угоди, що вміщують
елементи різних видів угод.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням господарського суду
Львівської області, Червоноградське АТП звернулось до
Львівського апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій
просив скасувати рішення господарського суду Львівської області
від 28.09.2004р. у справі № 4/4409-16/45 та прийняти нове
рішення, яким задовольнити первісний позов та відмовити у
зустрічному.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
21.12.2004р. у справі № 4/4409-16/45 рішення господарського суду
Львівської області від 28.09.2004р. у справі № 4/4409-16/45
залишено без змін, а апеляційна скарга –без задоволення.
Постанова мотивована тим, що вимоги позивача за первісним
позовом ґрунтуються на договорі, в якому відповідач за первісним
позовом не був учасником, хоч сторони визначили щодо нього певні
обов'язки по поверненню сплачених гарантом сум.
Водночас, Львівський апеляційний господарський суд дійшов
висновку про обґрунтованість вимог за зустрічним позовом,
оскільки сторони не вправі визначати в договорі обов'язки
третьої особи, яка не була учасником договору.
Не погоджуючись з зазначеною постановою Львівського апеляційного
господарського суду, Червоноградське АТП звернулось до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
на підставі ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
(надалі –“ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
”)
скасувати рішення господарського суду Львівської області від
28.09.2004р. та постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 21.12.2004р. у справі № 4/4409-16/45, а
справу направити на новий розгляд до господарського суду першої
інстанції.
В обґрунтування поданої скарги Червоноградське АТП посилалось на
неправильне застосування судами попередніх інстанцій під час
розгляду справи № 4/4409-16/45 норм матеріального права.
Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги,
перевіривши правильність застосування судами першої та
апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права
у вирішенні даного спору, колегія суддів вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 111-7 касаційна інстанція, переглядаючи у
касаційному порядку судові рішення, перевіряє застосування судом
першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і
процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин
справи.
Як вбачається з матеріалів справи, під час судового розгляду
судами попередніх інстанцій встановлено, що 29.12.1997р. між
Ощадним банком та Товариством “Транс-Лізинг” укладено кредитний
договір № 39 відповідно до умов якого, Ощадний банк надав
позичальнику Товариству “Транс-Лізинг” кредит на загальну суму
211590,98 грн. із сплатою відсотків та з терміном погашення до
31.12.2002р.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що 08.06.1998р.
між Ощадним банком та Червоноградським АТП укладено Спірну
угоду, відповідно до умов якої, гарант (Червоноградське АТП)
зобов'язується у випадку невиконання своїх зобов'язань
позичальником (Товариство “Транс-Лізинг”), погасити його
заборгованість перед банком по кредитному договору.
Відповідно до п. 3.1. Спірної угоди, в разі не виконання
зобов'язання позичальником, гарант несе субсидіарну
відповідальність.
Спірною угодою також передбачено право регресної вимоги гаранта
до позичальника в розмірі виплаченої гарантом банку суми
(п. 2.2.2. Спірної угоди).
Як вбачається з матеріалів справи, в зв'язку з невиконанням умов
кредитного договору позичальником, Ощадний банк звернувся з
позовом до суду про стягнення заборгованості з позичальника і
гаранта.
З матеріалів справи вбачається, що матеріалів справи,
господарський суд Львівської області відмовляючи у задоволені
первісного позову виходив з того, що ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
розглядає поруку та гарантію як самостійні інститути
забезпечення зобов'язання, а тому, сторони при укладенні угоди
повинні були керуватися нормами ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, а не
самостійно визначати взаємовідносини через угоди, що вміщують
елементи різних видів угод.
Колегія суддів вважає помилковим даний висновок господарського
суду Львівської області, оскільки незважаючи на те, що згідно зі
ст. 178 УК УРСР гарантія розглядалась як самостійний спосіб
забезпечення зобов'язання, фактично ж за нормами ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
гарантія прирівнювалась до поруки і на неї
розповсюджувались норми, якими регулювались відносини за
договором поруки.
Отже, колегія суддів вважає, що застосування до договору
гарантії норм, якими регулюються договір поруки, не суперечить
чинному на момент укладання Спірної угоди ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
поручитель, який
виконав зобов'язання, набуває всіх прав кредитора по цьому
зобов'язанню.
Відповідно до ст. 4 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
цивільні права і
обов'язки серед іншого виникають з угод, передбачених законом, а
також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому
не суперечать.
Таким чином, колегія судів вважає помилковим висновок судів
попередніх інстанцій щодо невідповідності вимогам чинного на
момент укладання Спірної угоди законодавства п. 2.2.2, як
такого, який визначає обов'язки третьої особи, яка не була
учасником договору, оскільки право регресу до боржника особи,
яка виконала зобов'язання (поручитель чи гарант), передбачене ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
З матеріалів справи також вбачається, що суди попередніх
інстанцій під час розгляду справи дійшли висновку, що п. 2.2.2.
Спірної угоди суперечить ст. 24 Закону України від 27.03.1991р.
№ 887-ХІІ “Про підприємства в Україні” ( 887-12 ) (887-12)
, чинного на
момент укладення Спірної угоди.
Колегія суддів не може погодитись з таким висновком, адже ч. 2
зазначеної статті встановлена заборона виступати гарантами при
наданні суб'єктам підприємницької діяльності банківських
кредитів не всім підприємствам України, а лише державним
підприємствам. Проте, в матеріалах справи відсутні належні
докази того, що Червоноградське АТП є державним підприємством.
Крім того, під час розгляду справи судами попередніх інстанцій
встановлено, що рішенням арбітражного суду Львівської області
від 23-26.01.2001р. у справі № 413-22/7 за позовом Ощадного
банку до Товариства “Транс-Лізинг” та Червоноградське АТП
затверджено мирову угоду між сторонами, відповідно до якої,
позичальник і гарант визнали перед Ощадним банком заборгованість
в сумі 112848,64 грн. за прострочений кредит, 112785,26 грн. за
прострочені відсотки, 95215,82 грн. за строковий кредит, всього
на загальну суму 320849,72 грн., яку гарант зобов'язався
повернути Ощадному банку до 29.12.2002р. згідно з графіком
погашення.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що за
вищезазначеною мировою угодою Червоноградським АТП сплачено
261156,14 грн.
Таким чином, за умови встановлення факту існування заборони на
укладання Червоноградським АТП Спірної угоди, дана Спірна угода
повинна була бути визнана недійсною повністю, а не в частині, а
до сторін Спірної угоди необхідно було застосовувати положення
ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, відповідно до якої кожна із сторін
зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою.
З огляду на все вищенаведене, судова колегія вважає, що
постанова Львівського апеляційного господарського суду від
21.12.2004р. та рішення господарського суду Львівської області
від 28.09.2004р. у справі № 4/4409-16/45 прийняті з порушенням
вимог ст. 4 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
Приймаючи до уваги всі обставини в їх сукупності та приймаючи до
уваги вимоги положення ст. 111-9 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судова
колегія дійшла висновку, що постанова львівського апеляційного
господарського суду від 21.12.2004р. у справі № 4/4409-16/45
підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до
господарського суду першої інстанції.
При новому розгляді суду необхідно врахувати наведене, повно,
всебічно і об'єктивно дослідити всі обставини справи, дати
належну юридичну оцінку як доводам позивача, так і доводам
відповідача та постановити законне рішення.
На підставі вищенаведеного та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7
111-9, 111-10 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства
“Червоноградське автотранспортне підприємство –14628”
задовольнити.
2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
21.12.2004р. та рішення господарського суду від 28.09.2004р. у
справі № 4/4409-16/45 скасувати.
3. Справу № 4/4409-16/45 передати на новий розгляд до
господарського суду Львівської області.
Головуючий суддя: І. Плюшко
Судді: Н. Панченко
С. Плахотнюк