ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.09.2005 Справа N 2-25/1680-2005
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.
–головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою
відповідальністю КРЦ “Сілікон”, м. Сімферополь Автономної
Республіки Крим,
на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від
07.02.2005
та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 05.05.2005
зі справи № 2-25/1680-2005
за позовом Кримського республіканського відділення Фонду
соціального захисту інвалідів (далі – Відділення), м.
Сімферополь Автономної Республіки Крим,
до товариства з обмеженою відповідальністю КРЦ “Сілікон” (далі
–Товариство)
про стягнення 2 560 грн.,
В С Т А Н О В И В:
Відділення звернулося до господарського суду Автономної
Республіки Крим з позовом про стягнення з Товариства 2 560 грн.
штрафних санкцій за нестворення робочого місця для
працевлаштування інваліда в 2003 році.
Рішенням названого суду від 07.02.2005 (суддя Маргаритов М.В.),
залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного
господарського суду від 05.05.2005 (колегія суддів у складі:
Маслова З.Д. –головуючий суддя, судді Видашенко Т.С., Заплава
Л.М.), позов задоволено.
Прийняті судові рішення мотивовано невиконанням Товариством
нормативу зі створення робочих місць для працевлаштування
інвалідів, покладеного на нього Законом України “Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (875-12)
від
21.03.1991 № 875-XII (далі –Закон № 875 ( 875-12 ) (875-12)
).
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Товариство просить рішення місцевого та постанову апеляційного
господарських судів скасувати через неправильне застосування
норм матеріального і процесуального права та прийняти нове
рішення про відмову в позові.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі
–ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Представники сторін у судове засідання не з’явилися.
Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної
інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення
касаційної скарги з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- відповідно до середньооблікової чисельності штатних
працівників (20 осіб) відповідач у 2003 році мав створити 1
робоче місце для працевлаштування інваліда;
- фактично в 2003 році Товариством не працевлаштовано жодного
інваліда;
- відповідачем у 2003 році не направлялася органам
працевлаштування інформація про вільне робоче місце для інваліда
(вакантну посаду), що підтверджується листами Кримського
Республіканського об’єднання інвалідних організацій Союзу
організацій інвалідів України від 09.08.2004 № 39, управління
праці і соціального захисту населення від 30.09.2004 № 8870 та
виконавчого комітету Центральної районної ради міста Сімферополя
від 30.09.2004 № 2659/02.1-17 (а.с. 9, 10, 12);
- з урахуванням середньорічної заробітної плати на підприємстві
в 2003 році (2 560 грн.) розмір штрафних санкцій за нестворення
1 робочого місця для інваліда має становити 2 560 грн.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача штрафних санкцій,
передбачених статтею 20 Закону № 875 ( 875-12 ) (875-12)
.
Частиною першою статті 19 цього Закону ( 875-12 ) (875-12)
для
підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від
форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих
місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі
чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо
працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 875 ( 875-12 ) (875-12)
підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість
працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку
сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві
(в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце,
не зайняте інвалідом.
Положенням про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів (далі –Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
),
затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від
03.05.1995 № 314 ( 314-95-п ) (314-95-п)
, визначено, що робоче місце
інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі
на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації
незалежно від форм власності та господарювання, де створено
необхідні умови для праці інваліда (пункт 1); робоче місце
інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим
вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології,
атестоване спеціальною комісією підприємства за участю
представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських
організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування
на ньому інваліда (пункт 3); підприємства розробляють заходи
щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до
колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві
органи соціального захисту населення та відділення Фонду
соціального захисту інвалідів про створення (пристосування)
робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5).
Пунктом 14 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
встановлено, що підприємства:
у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі
місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 1.02.року, що
настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на
підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників
облікового складу та про кількість працюючих інвалідів;
інформують державну службу зайнятості та місцеві органи
соціального захисту населення про вільні робочі місця та
вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Частиною першою статті 18 Закону № 875 ( 875-12 ) (875-12)
і пунктом 10
Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
передбачено, що працевлаштування
інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України,
Міністерства соціального захисту населення України, місцевими
радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням
побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і
професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998 №
244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.07.1998 за
№ 464/2904, затверджено Інструкцію щодо заповнення державної
статистичної звітності за формами № 3-ПН “Звіт про наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в
працівниках” і № 4-ПН “Звіт про вивільнення працівників”
( z0464-98 ) (z0464-98)
, відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 якої:
- звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від
форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28
числа щомісячно;
- у разі потреби термінового заміщення наявних вільних робочих
місць, що виникли у міжзвітний період у зв'язку зі звільненням
працівників, дані про ці місця подаються додатково, в міру їх
виникнення;
- в графі 4 звіту за формою № 3-ПН проставляється наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні,
встановленої місцевими державними адміністраціями, для
працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і
не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також
для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних
робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної
категорії громадян окремо під встановленими шифрами (інваліди
мають шифр “14”).
Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає
підстави для висновку про те, що виконанню відповідними органами
обов’язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття
підприємством необхідних заходів для забезпечення такого
працевлаштування, до яких належать, зокрема, здійснення заходів
зі створення в установленому порядку робочих місць у межах
нормативу та інформування названих органів про наявність
вакантних посад для інвалідів.
Таку правову позицію викладено в постановах Верховного Суду
України від 20.07.2004 зі справи № 2-23/9789-03, від 11.01.2005
зі справи № 6/203, від 25.01.2005 зі справи № 8/203-04.
Згідно з статтею 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона
повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на
підставу своїх вимог і заперечень.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що в 2003 році
відповідач не вживав заходів зі створення робочого місця для
інваліда та не повідомляв органи працевлаштування, зазначені в
статті 18 Закону № 875 ( 875-12 ) (875-12)
, про створення відповідного
робочого місця, що унеможливило направлення цими органами до
Товариства інваліда для працевлаштування.
Частинами третьою та четвертою статі 20 Закону № 875 ( 875-12 ) (875-12)
встановлено, що сплату штрафних санкцій підприємства
(об'єднання), установи і організації провадять відповідно до
закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні
після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів); у
разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані
шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання),
установи і організації в порядку, передбаченому законом.
Закон № 875 ( 875-12 ) (875-12)
не ставить обов'язок щодо сплати штрафних
санкцій в залежність від наявності чи відсутності прибутку, а
тому посилання Товариства в касаційній скарзі на відсутність у
нього прибутку не може бути підставою для задоволення скарги.
Таку правову позицію викладено в постановах Верховного Суду
України від 14.06.2005 зі справи № 6/324 та від 21.06.2005 зі
справи № 1/255.
Посилання відповідача на необхідність звільнення його від сплати
штрафних санкцій на підставі приписів статті 6 Указу Президента
України від 03.07.1998 № 727/98 “Про спрощену систему
оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого
підприємництва” ( 727/98 ) (727/98)
попередніми судовими інстанціями
обґрунтовано відхилено, оскільки штрафні санкції, передбачені
статтею 20 Закону № 875, є видом адміністративно-господарських
санкцій, а не видом податків чи зборів (обов’язкових платежів).
З огляду на наведене та за відсутності підстав для звільнення
відповідача від відповідальності попередні судові інстанції
дійшли правомірного висновку про необхідність задоволення
позовних вимог.
Звернення Відділення до суду з позовом попередніми судовими
інстанціями обґрунтовано визнано правомірним, оскільки це
відповідає приписам статті 124 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, статей 2, 3, 6 Закону України “Про судоустрій
України” ( 3018-14 ) (3018-14)
щодо наявності у юридичної особи права на
звернення до суду за вирішенням спору, яке не може бути обмежене
законом, чи іншими нормативно-правовими актами.
Безпідставним є й твердження скаржника про відсутність у
позивача статусу юридичної особи з посиланням на Положення про
Фонд соціального захисту інвалідів, затверджене постановою
Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 № 1434
( 1434-2002-п ) (1434-2002-п)
, оскільки це Положення не містить приписів про
відсутність чи наявність у територіальних відділень Фонду
статусу юридичної особи.
Відповідно до пункту 9 цього Положення ( 1434-2002-п ) (1434-2002-п)
для
реалізації покладених на Фонд завдань за погодженням з Мінпраці
утворюються територіальні відділення Фонду в межах граничної
чисельності його працівників. Положення про територіальні
відділення затверджує директор Фонду.
Згідно з пунктом 10 Положення про Кримське республіканське
відділення Фонду соціального захисту інвалідів, затверджене
директором Фонду соціального захисту інвалідів 13.11.2002, та
відповідно до довідки головного управління статистики в
Автономній Республіці Крим про включення до Єдиного державного
реєстру підприємств та організацій України від 23.12.2002 № 09/2-
5-6/2566 Відділення є юридичною особою (а.с. 44, 49).
Не може бути підставою для скасування судових рішень зі справи й
посилання Товариства на неповідомлення його місцевим судом про
час та місце судового засідання, яке відбулося 07.02.2005,
оскільки відповідно до протоколу судового засідання (а.с. 51)
ухвалу суду про відкладення розгляду справи на 12 годин 30
хвилин 07.02.2005 оголошено в судовому засіданні 25.01.2005 в
присутності представників відповідача, а саму зазначену ухвалу
направлено сторонам 28.01.2005, що підтверджується відміткою
канцелярії суду на її звороті (а.с. 52). Ці факти відповідачем
не спростовані. До того ж представники Товариства брали участь у
розгляді справи судом апеляційної інстанції.
Таким чином, Вищий господарський суд України дійшов висновку про
те, що рішення місцевого та апеляційного господарських судів зі
справи відповідають встановленим ними обставинам справи,
прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального
права, а передбачені законом підстави для їх скасування
відсутні.
Керуючись статтями 111-7, 111-9-111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від
07.02.2005 та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 05.05.2005 зі справи № 2-25/1680-2005
залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою
відповідальністю КРЦ “Сілікон” –без задоволення.
Суддя В.Селіваненко
Суддя В.Джунь
Суддя Б.Львов