ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.09.2005 Справа N 2/2929
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Є. Борденюк –головуючого,
Т. Козир,
Н. Мележик,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Суб’єкта підприємницької діяльності (СПД) –
фізичної особи Герасимчука Володимира
Вікторовича
постанову від 26.04.2005 року
Житомирського апеляційного господарського суду
у справі № 2/2929
за позовом СПД –фізичної особи Герасимчука Володимира
Вікторовича
до Відкритого акціонерного товариства (ВАТ)
“Коростишівський завод продовольчих товарів”
Про стягнення 3 994,69 грн.
В судове засідання представники сторін не з’явились
Заслухавши суддю-доповідача –Є. Борденюк та перевіривши
матеріали справи, Вищий господарський суд України
В С Т А Н О В И В:
СПД –фізична особа Герасимчук Володимир Вікторович звернувся до
господарського суду з позовом про стягнення з ВАТ
“Коростишівський завод продовольчих товарів” 3 274,69 грн.
основного боргу, 364,65 грн. пені, 188,65 грн. річних та 166,75
інфляційних. Позовні вимоги мотивовані невиконанням ВАТ
“Коростишівський завод продовольчих товарів” зобов’язань за
листопад 2001 року –січень 2002 року включно щодо оплати послуг
позивача за укладеним між сторонами договором на охорону
об’єктів № 141 від 01.11.2001 року, в результаті чого утворилась
безспірна, на думку позивача, заборгованість, на яку згідно з п.
5.3. договору нарахована пеня, а також, виходячи з положень ст.
214 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, 3 % річних з
простроченої суми, та відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
- інфляційні, як заходи відповідальності за
невчасне виконання грошового зобов’язання.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 25.11.2004
року у справі № 2/2929 (суддя: О. Тимошенко) позовні вимоги
задоволені частково; з ВАТ “Коростишівський завод продовольчих
товарів” на користь СПД –фізичної особи Герасимчука Володимира
Вікторовича стягнуто 3 274,69 грн. основного боргу, 241, 36 грн.
пені, 166,75 грн. інфляційних, 188,65 грн. річних; в частині
позовних вимог щодо стягнення 123,29 грн. пені відмовлено;
судові витрати покладені на відповідача пропорційно задоволених
вимог.
Рішення суду в частині стягнення суми основного боргу мотивоване
тим, що надані позивачем документи підтверджують виконання ним
умов договору на охорону об’єктів № 141 від 01.11.2001 року, та
існування заборгованості відповідача перед позивачем на суму 3
274,89 грн., та спростовують заперечення відповідача.
Так господарський суд першої інстанції виходив з того, що
укладений між сторонами терміном на 1 рік договір не розірваний
та не визнаний недійсним, існування заборгованості перед СПД
–фізичною особою Герасимчуком Володимиром Вікторовичем визнано
ВАТ “Коростишівський завод продовольчих товарів” листами № 487
від 15.11.2002 року та № 110 від 11.08.2004 року, а також актом
звірки.
Враховуючи шестимісячний строк позовної давності, передбачений
ст. 72 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та проведений
виходячи з цього розрахунок, господарським судом Житомирської
області частково задоволені позовні вимоги щодо стягнення з ВАТ
“Коростишівський завод продовольчих товарів” пені у розмірі
подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки, як і
передбачено умовами укладеного між сторонами договору (п. 5.3.),
що складає 241,36 грн..
Виходячи з положень ст. 214 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та ст. 625 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
господарським
судом першої інстанції задоволені позовні вимоги щодо стягнення
3 % річних від простроченої суми, що складає 188,65 грн., а
також визначено розмір інфляційних нарахувань за період
з.12.2002 року по жовтень 2004 року, який складає 605,82 грн., з
яких до стягнення підлягає 166,75 грн., враховуючи межі
заявлених позовних вимог в цій частині.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від
26.04.2005 року (колегія суддів: А. Ляхевич, І. Вечірко, Л.
Зарудяна) рішення господарського суду Житомирської області від
25.11.2004 року у справі № 2/2929 в частині задоволення позовних
вимог скасовано; в цій частині прийняте нове рішення про відмову
у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 3
871,40 грн.; в решті –рішення господарського суду першої
інстанції залишено без зміни.
Постанова суду мотивована тим, що зі змісту укладеного між
сторонами договору вбачається, що замовник (відповідач) мав
визначитись стосовно деяких істотних умов договору, зокрема,
об’єкту охорони, а також днів та годин, в які здійснюється
охорона об’єктів, які, в подальшому, узгоджувались би сторонами
шляхом підписання додатку № 1 до договору. Крім того, сторони
зобов’язані були визначитися та погодити кількість працівників
виконавця (позивача), що здійснюють охорону об’єкта, оскільки
вищезазначене безпосередньо пов’язане з сумою договору, виходячи
зі змісту п. 4.1. договору.
Проте, в процесі перегляду справи, господарський суд апеляційної
інстанції дійшов висновку, що договір на охорону об’єктів № 141
від 01.11.2001 року слід вважати неукладеним, враховуючи
відсутність погодження сторонами таких істотних умов у договорі
як предмет (об’єкт охорони), сума договору, години та дні, в які
повинна здійснюватись охорона. Зокрема, Житомирським апеляційним
господарським судом виходив з того, що витребуваний ним додаток
№ 1 до договору № 141 від 01.11.2001 року, наданий позивачем на
підтвердження погодження істотних умов договору, не підписано зі
сторони відповідача. Крім того, господарський суд апеляційної
інстанції встановив, що позивачем на підтвердження свої вимог не
надано доказів надання послуг з охорони об’єкту замовника
(відповідача). Акт взаємозвірки між сторонами без номеру та без
дати станом на 01.12.2002 року, на який позивач посилається як
на одну з підстав свої вимог, не оцінений судом як письмова
форма визнання боргу, а до того ж, за укладеним між сторонами
договором. Надані СПД –фізичною особою Герасимчуком Володимиром
Вікторовичем листи № 487 від 15.11.2002 року, № 110 від
11.08.2004 року, витяг з банківського рахунку позивача від
18.11.2001 року не прийняті Житомирським апеляційним
господарським судом в якості доказів, що підтверджують надання
послуг охорони, визначають розмір їх вартості, а також період
надання послуг. За таких обставин, приймаючи до уваги
відсутність первинних документів, що доводили б двостороннє
виконання зобов’язань за укладеним договором, господарським
судом апеляційної інстанції відхилені надані позивачем
розрахунки суми боргу, та зазначено про необґрунтований висновок
господарського суду першої інстанції в частині задоволення
позовних вимог.
Звертаючись до суду з касаційною скаргою, позивач просить
скасувати постанову господарського суду апеляційної інстанції та
залишити без зміни рішення господарського суду першої інстанції,
посилаючись на неправильне застосування Житомирським апеляційним
господарським судом при ухваленні оскаржуваної постанови норм
права.
Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних
обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України
дійшов висновку, що підстав для задоволення касаційної скарги не
вбачається, виходячи з такого.
Щодо доводів касаційної скарги, то необхідно звернути увагу
скаржника, що згідно імперативних вимог ст. 111-7 ГПК
( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
перевагу одних доказів над іншими, збирати нові доказі чи
додатково перевіряти докази.
Однак, переглядаючи у касаційному порядку оскаржуване судове
рішення, Вищий господарський суд України погоджується з
висновком господарського суду апеляційної інстанції щодо
неузгодження сторонами істотних умов договору, що вбачається з
матеріалів справи та встановлено Житомирським апеляційним
господарським судом на підставі документів, наданих сторонами на
підтвердження своїх вимог та заперечень. Відсутність
узгодженості предмету (об’єкту охорони), суми договору, годин та
днів, в які повинна була здійснюватись охорона, як і власне
недоведеність самого факту надання послуг охорони, позбавляє
господарський суд можливості встановити як наявність зобов’язань
між сторонами та їх виконання сторонами, так і, внаслідок цього,
міру відповідальності за їх можливе невиконання. Враховуючи
викладене, оскаржувана постанова у справі має бути залишена без
зміни.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної
особи Герасимчука Володимира Вікторовича залишити без
задоволення.
Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від
26.04.2005 року у справі № 2/2929 залишити без зміни.
Головуючий, суддя Є.Борденюк
Судді: Т. Козир
Н. Мележик