ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.09.2005 Справа N 26/306
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
Михайлюка М.В.
Дунаєвської Н.Г.
Бенедисюка І.М.
розглянувши у відкритому Відкритого акціонерного товариства
судовому засіданні “Алчевський металургійний комбінат”
касаційну скаргу
на постанову від 17.05.2005 Запорізького
апеляційного господарського суду
у справі № 26/306 господарського суду
Запорізької області
за позовом Відкритого акціонерного товариства
“Алчевський металургійний комбінат”
до Товариства з обмеженою відповідальністю
“ТС Лтд”
Про стягнення 4909,67 грн.
за участю представників сторін:
позивача не з’явились
відповідача Вардзєлова О.В.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Запорізької області від 02.03.2005
року у справі № 26/306 (суддя Зубкова Т.П.) у позові відкритого
акціонерного товариства “Алчевський металургійний комбінат”, до
товариства з обмеженою відповідальністю “ТС Лтд” про стягнення
4909 грн. 67 коп. відмовлено. Рішення мотивоване тим, що згідно
із залізничними накладними № № 46800946, 46800947,46800964,
46800969 “Інгулецьким гірничо-збагачувальним комбінатом”
відвантажено 7595 тон залізорудного концентрату. При прийманні
продукції була виявлена нестача в кількості 103, 9 тон, про що
були складені акти приймання № 1980 від 28.04.2004р., № 1889 від
28.04.2004 р. Вартість нестачі становить 4909,67 грн. Вивчивши
матеріали справи та з’ясувавши фактичні обставини, господарський
суд дійшов висновку про те, що при прийманні продукції за
кількістю позивачем були допущені грубі порушення умов договору
та вимог діючого законодавства, а тому позовні вимоги не
підлягають задоволенню.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від
17.05.2005 року вищевказане рішення суду залишено без змін.
Не погоджуючись з рішенням та постановою ВАТ “Алчевський
металургійний комбінат” звернулось касаційною скаргою. Заявник
вважає судові рішення незаконними та такими, що прийняті при не
повному з’ясуванні фактичних обставин справи, з порушенням норм
процесуального та матеріального права.
Перевіривши матеріали справи доводи касаційної скарги,
правильність застосування норм матеріального та процесуального
права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла
висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з
наступного.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, правовідносини
сторін у справі врегульовані договором поставки № 015/1664 від
30.10.2003 р., відповідно до умов якого, ТОВ “ТС Лтд”
(постачальник) зобов’язався поставити залізорудний концентрат
(далі за текстом –ЗРК) виробництва ВАТ “Інгулецький гірничо
збагачувальний комбінат”, а ВАТ “Алчевський металургійний
комбінат” (покупець) зобов’язався оплатити його та прийняти на
умовах, передбачених договором.
Пунктом 3.1 сторони погодили, що постачальник поставляє ЗРК на
адресу покупця залізничним транспортом, приблизно рівними
партіями на умовах поставки ЕСА ст. Інгулець.
Вантажовідправником ЗРК є ВАТ “Інгулецький гірничо
збагачувальний комбінат”.
28.04.2004 р. на адресу позивача за залізничними накладними № №
46800946, 46800947, 46800964, 46800969 поставлено вагони із
залізорудним концентратом.
Приймання товару, що постачається за вказаним договором,
відповідно до п. 6.1 проводиться покупцем за кількістю у
відповідності з вимогами Інструкції П-6, за якістю у
відповідності з вимогами Інструкції П-7. При цьому сторони
погодились, що при прийманні вантажу за кількістю на
підприємстві покупця, сторони застосовують ДСТУ 12409-66 “Руди
залізні, концентрати, агломерати і окатиші. Норми точності
визначення маси”.
Згідно із залучених до справи належним чином засвідчених копій
залізничних накладних, вантаж прибув на станцію “Комунарськ”
непошкодженим, без слідів розкрадання чи втрати та видано на
підставі ст. 52 Статуту залізниць України ( 457-98-п ) (457-98-п)
.
Апеляційний суд вказував на те, що позивач в порушення договору
прийняв продукцію не на станції “Комунарськ”, а на станції
“Рудна”. Так, згідно з актом про приймання продукції виробничо-
технічного призначення за кількістю, вбачається, що місцем
приймання продукції є ст. Рудна ВАТ “АМК”. Таким чином,
необґрунтованим є застосування позивачем п. 27 Правил видачі
вантажів.
Окрім того, переважування вантажу відповідно до п. 6.3 договору
повинно здійснюватися в русі. Покупець проводить повне
переважування отриманої продукції на електронних тензометричних
вагах.
Як свідчать акти приймання від 28.04.2004р., кількість продукції
визначалася шляхом переважування на вагонних електромеханічних
вагах, що є порушенням умов договору. Але в акті № 1980 не має
відмітки про те, що вказане переважування відбувалося у русі
всього маршруту. Навпаки, обидва акти містять по вагонне
визначення ваги продукції.
Тому апеляційний суд дійшов висновку про порушення п. 6.3
договору поставки, яким сторони передбачили, що відхилення
визначення маси (граничні розбіжності при переважуванні) по
залізному состав (маршруту) складає +/- 1% від маси і її слід
вважати відхиленням зважування, а не як “Недовантаження” чи
“перевантаження” лише за умови маршрутного переважування вантажу
у русі. Застосування при розрахунку нестачі із застосуванням
коефіцієнту +/- 1% є безпідставним. В даному випадку, мали
застосуватися положення ДСТУ 12409-66 “Руди залізні,
концентрати, агломерати і окатиші” в розмірі 1,75%.
Апеляційним судом у судовому засіданні встановлено, що у квітні
2004 р., позивачеві було поставлено ЗРК 63-ма залізничними
маршрутами, та в розрізі цього слід звернути увагу на таке.
Абзац 4 п. 6.3 договору передбачає, що по закінчені періоду
(місяця) поставки, позивач складає двосторонній акт приймання-
передачі на всю поставлену за цей період продукцію з розрахунком
відповідальної нестачі помаршрутно та передає його відповідачеві
у комплекті із документами. На порушення п. 6.3 договору
позивачем не надано жодного місячного акта приймання-передачі
поставленої продукції з доданням комплекту передбачених абз. 4
п. 6.3 договору документів та розрахунком відповідальної
нестачі, які б підтверджували факт неналежного виконання
відповідачем зобов’язань щодо поставки продукції. Позиція
позивача, що за цілий місяць здійснюється велика кількість
поставок і їх систематизація є дуже громіздкою, не відповідає
умовам договору, оскільки в даному випадку, порушуються права
відповідача. Так, протягом місяця могли бути виявлені позивачем
як недовантаження так і перевантаження продукції і лише тоді за
сумарними підсумками місяця можливо пред’являти претензії, як це
погодили сторони за умовами договору.
Крім того, згідно з п. 23 Інструкції П-6 особи, що здійснюють
приймання продукції за кількістю, вправі завіряти своїм підписом
лише ті факти, які були встановлені за їх участю. Запис в акті
даних, не встановлених безпосередньо учасниками приймання,
забороняється.
Однак з матеріалів справи вбачається, що недостачу продукції
було визначено на підставі даних, які не були безпосередньо
встановлені уповноваженою комісією.
На порушення п. 11 Інструкції П-6 вага порожніх вагонів була
встановлена вагарем одноособово, відвісні квитанції заповнені
від руки, тоді як акти про вагу порожніх вагонів, тари підписані
вже представниками цеху вагового господарства та ВТК, які згідно
з відвісними квитанціями при зважуванні порожніх вагонів не були
присутні.
Таким чином, члени комісії засвідчили своїми підписами факт
(вагу порожніх вагонів), який було встановлено без їх участі,
чим порушили вимоги пункту 23 Інструкції П-6.
Апеляційний суд погодився з висновками попередньої судової
інстанції щодо відмови у позові у зв’язку з тим, що при
приймання продукції за кількістю позивачем були допущені грубі
порушення умов договору та вимог діючого законодавства, а тому
акти № 1980 та № 1989 від 28.04.2004 р. не можуть бути прийняті
судом в якості належних доказів недостачі отриманої продукції.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Вищого господарського
суду України дійшла висновку, що апеляційним господарським судом
було повно та всебічно з’ясовано всі обставини, що мають
значення для справи, правильно застосовано норми матеріального і
процесуального права, тому відсутні правові підстави для
задоволення касаційної скарги.
Щодо доводів касаційної скарги, то вони спростовуються
вищенаведеними обставинами, а крім того касаційна інстанція
відповідно до вимог ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Керуючись ст.ст. 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В :
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від
17.05.2005р. у справі № 26/306 залишити без змін, а касаційну
скаргу –без задоволення.
Судді: М.Михайлюк
Н.Дунаєвська
І.Бенедисюк