ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.09.2005 Справа N 10/3
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Полякова Б.М.–головуючого
Бур’янової С.С. (доповідач)
Яценко О.В.
розглянувши Управління Пенсійного фонду України в
касаційну скаргу Садгірському районі
на постанову Львівського апеляційного господарського суду
від 26.04.2005 року
у справі № 10/3 господарського суду Чернівецької області
за позовом малого колективного підприємства
“Ферум”
до Управління Пенсійного фонду України в
Садгірському районі
про визнання недійсною вимоги про сплату боргу
За участю представників сторін
від позивача Янчук Р.О. дов. від 14.09.05р. № 32,
від відповідача не з’явилися
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Чернівецької області від 24.02.2005
р. у справі № 10\3 (суддя Ковальчук Т.І.) в позові відмовлено.
Суд в обгрунтування рішення посилається на те, що з моменту
набрання чинності Законом України „Про загальнообов’язкове
державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 року № 1058
( 1058-15 ) (1058-15)
(далі по тексту –Закон ( 1058-15 ) (1058-15)
) позивач
зобов’язаний сплачувати страхові внески до Пенсійного фонду в
розмірі 32% від фонду оплати праці у загальному порядку,
незважаючи на те, що він є платником єдиного податку у
відповідності до Указу № 727\98, який поширює свою дію на
податкові правовідносини; при донарахуванні страхових внесків
відповідач врахував сплачені позивачем кошти до Пенсійного фонду
у складі сум єдиного податку за лютий –жовтень 2004 року,
виключивши їх з суми недоїмки.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
26.04.2005 р. у справі № 10\3 зазначене рішення господарського
суду Чернівецької області скасовано і прийнято нове рішення,
яким визнано недійсною вимогу № 04-2815\01-27 від 19.11.2004
року на суму 20405,39 грн.
Приймаючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції
виходив з того, що позивач, як платник єдиного податку
знаходиться на спрощеній системі оподаткування і є платником
внесків до ПФУ в розмірі 42% від суми єдиного податку;
відповідачем не було враховано, що у зв’язку з переходом малого
колективного підприємства “Ферум” на спрощену систему
оподаткування ведеться спрощена система оподаткування, якою не
передбачено нарахування та відстрочення внесків до Пенсійного
фонду України в розмірі 32 відсотки, тому, не можливо зробити
відповідні проводки по встановленій системі бухгалтерського
обліку; спірне рішення від 30.04.2004 року спонукає позивача до
подвійного оподаткування, оскільки заборгованості по спрощеній
системі оподаткування немає.
Не погоджуючись із постановою апеляційного суду, Управління
Пенсійного фонду України у Садгірському районі Чернівецької
області подало касаційну скаргу (враховуючи доповнення до
касаційної скарги) до Вищого господарського суду України., в
якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 26.04.2005 р., а рішення господарського
суду Чернівецької області від 24.02.2005 р. у справі
№ 10\3 залишити без змін.
Обґрунтовуючи касаційні вимоги, скаржник вказує на порушення
господарським судом апеляційної інстанцій норм матеріального
права при ухваленні судових актів по справі. Зокрема, заявник
зазначає, що об’єкт оподаткування, коло платників збору, ставки
і порядок справляння збору на обов’язкове державне пенсійне
страхування врегульовані Законом України “Про збір на
обов’язкове державне пенсійне страхування” ( 400/97-ВР ) (400/97-ВР)
.
Посилання суду на Указ Президента України “Про спрощену систему
оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого
підприємництва” ( 727/98 ) (727/98)
, на думку скаржника, не є підставою
для не застосування положень, передбачених Законом України
“Про систему оподаткування” ( 1251-12 ) (1251-12)
та Законом України “Про
збір на обов’язкове державне пенсійне страхування”
( 400/97-ВР ) (400/97-ВР)
, оскільки питання щодо об’єкту збору і ставок його
справляння врегульовані саме цими законами. Крім того, скаржник
у своїй касаційній скарзі вказує на те, що при колізії положень
закону та підзаконного нормативного акту застосовуються
положення закону, як такого, що має вищу юридичну силу.
Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх
встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом
норм матеріального та процесуального права, колегія суддів
Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга
підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, позов
подано МКП „Ферум” про визнання недійсною вимоги про сплату
боргу, якою застосовано до позивача фінансові санкції в сумі
28981,96 грн. Оскаржуване рішення відповідача прийнято на
підставі акту перевірки № 148 від 16.11.2004 року за період з
01.10.2001 року по 01.11.2004 року.
Господарськими судами встановлено, що відповідно до свідоцтва №
2412004783 від 22.12.2003 року позивач знаходиться на спрощеній
системі оподаткування, обліку та звітності –є платником єдиного
податку за ставкою 10 %, а отже керується відповідними
нормативними актами, якими введено порядок сплати такого
податку, зокрема, Указом Президента України від 03.07.1998 року
№ 727/98 “Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності
суб'єктів малого підприємництва” ( 727/98 ) (727/98)
в редакції
28.06.1999 року (далі по тексту –Указ ( 727/98 ) (727/98)
) який є діючим
на час розгляду справи.
Спрощена система оподаткування обліку та звітності передбачає
заміну встановлених законодавством податків та зборів
(обов’язкових платежів) сплатою єдиного податку.
З матеріалів справи видно, що відповідачем за місяці перевірки
2004 року донараховано платнику збір до ПФУ за ставкою 32% від
нарахованого фонду зарплати. Отже, відповідач зобов’язав
позивача здійснювати відрахування до Пенсійного фонду у більшому
розмірі, ніж його здійснюють інші суб’єкти господарювання, які
не сплачують єдиного податку і 42% якого не поступає у Пенсійний
фонд України на пенсійне забезпечення.
Суди встановили, що донарахувавши 20405,39 грн. (вимога про
сплату боргу № 04-2815\01-27 від 19.11.2004 року) збору
відповідач не зарахував позивачу суму коштів, яку ним вже
сплачено фонду –42% від суми єдиного податку.
Суд апеляційної інстанції приймаючи оскаржувану постанову
посилаються на те, що Закон України “Про загальнообов’язкове
державне пенсійне страхування від 09.07.2003 року № 1058 –ІV
( 1058-15 ) (1058-15)
не встановлює ставок збору, а передбачає порядок
сплати збору суб’єктами підприємницької діяльності. Крім того,
суди зазначають, що в п. п. 4 п. 8 Прикінцевих положень
зазначеного Закону ( 1058-15 ) (1058-15)
передбачено, що на період дії
законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування
суб’єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб
оподаткування, сплачують страхові внески у фіксованому
(твердому) розмірі, який поки що, не встановлено, не вилучено з
законодавства про спрощену систему оподаткування положень, які
стосуються спрямування коштів до Пенсійного фонду, а тому,
платники єдиного податку продовжують керуватися Указом
( 727/98 ) (727/98)
, оскільки, законами України не визначено правового
режиму єдиного оподаткування та не скасовано спрощену систему
оподаткування.
Колегія суддів не може погодитись із зазначеними висновками
апеляційного суду, оскільки вони не відповідають нормам діючого
законодавства.
Відповідно до п. 17. ст. 14 Закону України “Про систему
оподаткування” ( 1251-12 ) (1251-12)
, збір на обов’язкове державне
пенсійне страхування належить до загальнодержавних податків та
зборів, ставки та механізм справляння яких не можуть
встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім
законів про оподаткування.
Ставки, механізм справляння та пільги щодо сплати збору на
обов’язкове державне пенсійне страхування встановлюються Законом
України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування”
( 400/97-ВР ) (400/97-ВР)
.
Статтею 1 Закону України “Про збір на обов’язкове державне
пенсійне страхування” ( 400/97-ВР ) (400/97-ВР)
встановлено перелік осіб, що
є платниками збору на обов’язкове державне пенсійне страхування.
Зокрема, відповідно до пунктів 1, 3 статті 1 вказаного
Закону ( 400/97-ВР ) (400/97-ВР)
, платниками збору на обов'язкове державне
пенсійне страхування є суб'єкти підприємницької діяльності
незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні,
громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян
та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти
підприємницької діяльності, які використовують працю найманих
працівників; фізичні особи - суб'єкти підприємницької
діяльності, які не використовують працю найманих працівників, а
також адвокати, їх помічники, приватні нотаріуси, інші особи,
які не є суб'єктами підприємницької діяльності і займаються
діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу.
Крім того, пунктом 5 статті 1 Закону України “Про збір на
обов’язкове державне пенсійне страхування” ( 400/97-ВР ) (400/97-ВР)
встановлено, що платниками збору на обов’язкове державне
пенсійне страхування є юридичні та фізичні особи, що здійснюють
господарські операції.
Аналізуючи наведені вище норми Закону України “Про обов’язкове
державне пенсійне страхування” ( 1058-15 ) (1058-15)
, можна зробити
висновок, що обов’язковість сплати збору на загальнообов’язкове
пенсійне страхування не пов’язується із статусом платника
податку як суб’єкта підприємницької діяльності.
Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України
вважає за необхідне зазначити, що стаття 6 Указу Президента
України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності
суб'єктів малого підприємництва" ( 727/98 ) (727/98)
встановлює пільги,
зокрема, звільнення від сплати збору на обов'язкове державне
пенсійне страхування суб'єкта малого підприємництва тільки в
сфері його підприємницької діяльності. Визначення поняття
“підприємницька діяльність” дається у статті 42 Господарського
кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
. За змістом цієї норми права,
підприємницька діяльність –це безпосередня самостійна
систематична, на власний ризик діяльність по виробництву
продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання
прибутку.
Таким чином, вказаний спір по даній справі не підпадає під
правовідносини, що регулюються Указом Президента України "Про
спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів
малого підприємництва" ( 727/98 ) (727/98)
, а є об'єктом регулювання
іншого правового акту –Закону України "Про збір на обов'язкове
державне пенсійне страхування" ( 400/97-ВР ) (400/97-ВР)
.
Названий же Закон ( 400/97-ВР ) (400/97-ВР)
не встановлює такої пільги, як
звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне
страхування для суб'єктів підприємницької діяльності, що
перейшли на спрощену систему оподаткування.
Крім того, є юридично неспроможним і висновок суду апеляційної
інстанцій про те, що Указ Президента України ( 727/98 ) (727/98)
має
пріоритетне значення стосовно Закону України "Про збір на
обов'язкове державне пенсійне страхування" ( 400/97-ВР ) (400/97-ВР)
,
оскільки він суперечить конституційному принципу верховенства
права.
З огляду на наведене, колегія суддів Вищого господарського суду
дійшла висновку про необхідність скасування постанови
Львівського апеляційного господарського суду від 26.04.2005 року
у справі № 10\3 та залишення без змін рішення господарського
суду Чернівецької області від 24.02.2005 року, що прийняте у
відповідності до норм діючого законодавства, яке регулює спірні
правовідносини.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 111-5, 111-7, п. 2 ч. 1 ст.
111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в
Садгірському районі задовольнити.
2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
26.04.2005 року скасувати.
3. Рішення господарського суду Чернівецької області від
24.02.2005р. залишити без змін.
Головуючий Б.М. Поляков
Судд? С.С. Бур'янова
О.В. Яценко