ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.09.2005 Справа N 7/67
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Щотки С.О.
суддів: Мележик Н.І.(доповідач), Подоляк О.А.
розглянувши у Національного Банку України
відкритому судовому
засіданні в касаційну
скаргу
на рішення господарського суду м. Києва від
та постанову 10.02.2005 року
Київського апеляційного господарського
суду від 12.05.2005 року
у справі № 7/67
господарського суду м. Києва
за позовною заявою Національного Банку України
до Товариства з обмеженою відповідальністю
“Виробниче підприємство “Спецвоєнторг”
про стягнення 34 377 грн. 72 коп.
за участю представників: Мошиченко О.М.
позивача – Єрпильової С.О.
відповідача –Гайдар С.А.
В С Т А Н О В И В
У грудні 2003 року Національний банк України звернувся з позовом
до товариства з обмеженою відповідальністю “Виробниче
підприємство “Спецвоєнторг” про стягнення пені за порушення умов
договору в сумі 36 027 грн. 66 коп. Позов обґрунтовувався тим,
що відповідач не вчасно здійснив поставку продукції за
договором, в зв’язку з чим у позивача виникло право на стягнення
пені за весь час прострочення.
Рішенням господарського суду м. Києва від 10.02.2005р. (суддя
М.М. Якименко) позов Національного банку України залишено без
задоволення в зв’язку з відсутністю угоди в якій би вказувалось
на забезпечення виконання зобов’язання неустойкою підписаного
директором відповідача. А також в зв’язку з не вчиненням дій, що
б свідчили про схвалення договору директором відповідача.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
12.05.05 року апеляційну скаргу Національного банку України
залишено без задоволення в зв’язку з тим, що позивач не довів
суду наявність тих обставин на підставі яких він просить позов
задовольнити.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду м. Києва та
постановою Київського апеляційного господарського суду
Національний банк України звернувся з касацій ною скаргою на
згадані рішення та постанову. У скарзі Національний банк України
просить рішення господарського суду м. Києва та постанову
Київського апеляційного господарського суду по справі № 7/67
скасувати та прийняти нове рішення.
В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на те, що
місцевим судом та апеляційною інстанцією неправильно застосовано
норми матеріального права та порушено норми процесуального
права, що призвело до прийняття судом незаконних судових рішень.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши
пояснення представників відповідача, перевіривши матеріали
справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту
їх встановлення, дослідивши правильність застосування
господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм
матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
06.05.2003 року між позивачем та відповідачем укладено договір
№ К-2355 на поставку 2581 сорочки з довгими рукавами, 2519
сорочок з короткими рукавами та 1900 нашивок нарукавних протягом
60 календарних днів з дня підписання договору.
У відповідності з актом приймання передавання продукції від
18.08.2003 року та прибуткової накладної від 15.08.2003 року
№ 82 вказану продукцію було поставлено 15.08.2003 року з
простроченням строку поставки. В зв’язку з чим позивач нарахував
пеню в розмірі 0,5% від загальної суми договору за кожний
календарний день прострочки.
Відповідач заперечує підписання директором товариства з
обмеженою відповідальністю “Виробниче підприємство
“Спецвоєнторг” зазначеного вище договору.
Судом було призначено почеркознавчу експертизу на предмет
встановлення належності підпису на договорі, яка не надала
чіткої відповіді про належність чи неналежність підпису на
договорі директору товариства з обмеженою відповідальністю
“Виробниче підприємство “Спецвоєнторг”.
З огляду на положення ст.ст. 41, 42, 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
суди першої та апеляційної інстанції не мали достатніх підстав
вважати договір таким, що підписаний не директором товариства з
обмеженою відповідальністю “Виробниче підприємство
“Спецвоєнторг”.
Судами залишено поза увагою той факт, що в разі підписання
директором відповідача спірного договору, останній не міг
породити ніяких правових наслідків для відповідача, оскільки,
відповідно до положень п. 5.6 підпункту “д” статуту товариства з
обмеженою відповідальністю “Виробниче підприємство
“Спецвоєнторг” правом на затвердження угод на суму більшу 100
000 грн. наділений лише колегіальний орган товариства, а саме
Збори учасників.
Договором № К-2355 на поставку 2581 сорочки з довгими рукавами,
2519 сорочок з короткими рукавами та 1900 нашивок загальна
вартість поставленої продукції передбачена в розмірі 176 296
грн.
Як вбачається з матеріалів справи колегіальний орган товариства
з обмеженою відповідальністю “Виробниче підприємство
“Спецвоєнторг” не надавав своєї згоди на укладення даного
договору.
З огляду на зазначене судами правильно зроблено висновок про те,
що у відповідача відсутні зобов’язання за даним договором, що
свідчить про відсутність підстав для застосування санкцій
передбачених Договором № К-2355.
До того ж, судами встановлено, що відносини між позивачем та
відповідачем ґрунтуються на довіреності № К-2355, накладній від
15.08.2003 р. № 1254 та на діях здійснених ними 18.08.2003 р під
час підписання акту приймання-передачі 2581 сорочки з довгими
рукавами, 2519 сорочок з короткими рукавами та 1900 нашивок,
який в свою чергу не містить не містить зауважень щодо порушень
відповідачем строків постачання продукції.
Колегія суддів погоджується з висновками зробленими судами
першої та апеляційної інстанції стосовно того, що до спірних
правовідносин необхідно застосовувати норму ст. 154 Цивільного
кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
. Відповідно до зазначеного, у випадку,
коли сторони домовились укласти договір у певній формі він
вважається укладеним з моменту надання йому певної форми, хоч би
законом для даного виду договорів ця форма і не потребувалась.
Згідно з нормою даної статті в передбачених законом випадках
договір може бути укладений шляхом прийняття до виконання
замовлення.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що
відповідач направив позивачу рахунок № 29-008/65 на загальну
суму 176 296 грн. підписаний директором відповідача. На момент
підписання акту приймання-передававання продукції, який було
складено 15.08.09 та підписано позивачем 18.08.2003 року, була
виписана позивачем довіреність ЯЕЕ № 130517 на підставі якої
було видано продукцію останньому за накладною від 15.08.2003
року № 1254, яка прийнята відповідно за прибутковою накладною
№ 82 від 15.08.2003 року.
З огляду на те, що договір № К-2355 не породив ніяких правових
наслідків для відповідача суд прийшов до правильного висновку,
що в даному випадку відповідно до звичайної практики
господарських відносин, закріпленої ст. 154 Цивільного кодексу
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
договірні відносини між сторонами виникли в
зв’язку з прийняттям до виконання замовлення відповідачем.
З огляду на вищевикладене суди першої та апеляційної інстанцій
підставно вирішили спір, залишивши позовну заяву Національного
банку України без задоволення.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 108, 111-5, 111-7,
111-9 –111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Національного банку України залишити без
задоволення.
Рішення господарського суду м. Києва від 10.02.2005 року та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
12.05.2005 року по справі № 7/67 залишити без змін.
Головуючий, суддя С. Щотка
Судді: Н. Мележик
О. Подоляк