ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.09.2005 Справа N 1/603-18/273
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
Михайлюка М.В.,
Дунаєвської Н.Г.
Бенедисюка І.М.
розглянувши у відкритому Об’єднання співвласників
судовому засіданні багатоквартирного будинку “Титан”
касаційну скаргу
на рішення від 24.09.2004 господарського суду
Львівської області
у справі № 1/603-18/273 господарського суду
Львівської області
за позовом Регіонального відділення Фонду
державного майна України по Львівській
області
до ВАТ “Завод
“Львівсільмаш”
ПП “Мозаїка”
Про визнання права власності та визнання недійсним договору
оренди не житлового приміщення
за участю представників сторін:
позивача не з’явились
відповідача не з’явились
скаржника не з’явились
Господарським судом Львівської області від 24.09.2004 р. по
справі № 1/603-18/273 задоволено позов Регіонального відділення
Фонду державного майна України по Львівській області до
відкритого акціонерного товариства “Завод “Львівсільмаш” та
приватного підприємства “Мазаїка”. Визнано за державою в особі
позивача право власності на об'єкт нерухомого майна –гуртожиток
з прибудовою за адресою: м. Львів, вул. Ряшівська, 27.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, об'єднання
співвласників багатоквартирного будинку “Титан” звернулось до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій
посилаючись на неповне з'ясування господарським судом обставин
справи та неправильне застосування норм матеріального права
господарським судом, просить його скасувати.
Перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги,
правильність застосування норм матеріального та процесуального
права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла
висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з
наступного.
Як встановив та зазначив місцевий господарський суд, 15.10.2001
року між ВАТ “Завод "Львівсільмаш" (орендодавець, відповідач 1)
та ПП "Мозаїка" (орендар, відповідач 2) було укладено договір
оренди не житлового приміщення № 92, відповідно до якою
орендодавець надає, а орендар приймає в стро кове платне
користування не житлове приміщення площею 191,0 кв.м. яке
знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Ряшівська,27, строком до
15.10.2007 року (п. п 1.1.5.1 договору).
Будинок за зазначеною адресою разом з прибудовою не увійшов до
статутного фонду відповідача 1.
Як зазначив скаржник, позивач (РВ ФДМУ по Львівській області)
відповідно до Указу Президента України від 26.11.94 року №
699/94 "Про заходи щодо забезпечення прав громадян на
використання приватизаційних майнових сертифікатів" ( 699/94 ) (699/94)
своїм наказом від 28.02.95 р.№ 477 затвердив склад комісії з
підготовки до приватизації ВО "Львівхімсільгоспмаш". Керуючись
Методикою оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженою
Постановою КМУ від 18.01.95 р.№ 36, 29.12.95 р. ( 36-95-п ) (36-95-п)
складений Акт оцінки вартості цілісного майнового ком плексу
Львівського державного заводу сільськогосподарського
машинобудування "Львівсільмаш" (ВО "Львівхімсільгоспмаш"), який
затверджений наказом позивача від 29.12.95р. № 3131.
Вартість цілісного майнового комплексу - 2145936715 тис.крб.
(ряд. 13 Акту) зме ншилась на вартість майна державного
житлового фонду - 195561593 тис.крб. (ряд. 14.3 Акту), об'єктів,
які не підлягають приватизації -802441 тис.крб. (ряд. 14.4
акту). Вартість цілісного майнового комплексу збільшилась на
нематеріальні активи, не відображені в балансі - 19 тис.крб.
(ряд. 15.1 Акту). Відповідно, вартість майна, що підлягає
приватизації (державна частка в статутному фонді) та розмір
статутного фонду акціонерного това риства становить 1949572700
тис.крб. (ряд. 16 Акту).
Наказом позивача від 19.06.96 року № 263 створено відкрите
акціонерне товарис тво "Львівсільмаш" шляхом перетворення
Львівського державного заводу сільськогос подарського
машинобудування "Львівсільмаш" (ВО "Львівхімсільгоспмаш").
Гуртожиток з прибудовою по вул.Ряшівській,27 у м. Львові був
включений при оцінці ЦМК заводу Львівсільмаш" (ВО
"Львівхімсільгоспмаш") у житловий фонд, на вартість якого
зменшувалася вартість ЦМК, на що вказує наступне.
У вихідних даних для здійснення оцінки вартості ЦМК Львівського
державного заводу сільськогосподарського машинобудування
"Львівсільмаш"(ВО "Львівхімсільгос пмаш"), відповідно до яких
проводилася оцінка вартості майна підприємства, гуртожи ток з
прибудовою по вул.Ряшівській,27 не значиться, але в даних є
житловий будинок без номера за адресою: м. Львів, вул.
Кондукторська (балансова вартість 18579585 тис.крб.).
За результатами звірки вихідних даних з картотекою основних
засобів в частині житла позивачем було виявлено житловий будинок
9-ти поверховий без адреси з балансовою вартістю 185796 тис.крб.
і інвентарним номером 140103027502. В акті прийому-передачі на
баланс ДП "Сільмаш-побут" житлових будинків, під інвентарним
номером 140103027502 є будинок, який знаходиться за адресою: м.
Львів,вул.Ряшівська,27.
За таких обставин скаржник вважає, що будинок з прибудовою по
вул. Ряшівській,27 не увійшов до статутного фонду ВАТ "Завод
"Львівсільмаш", а тому він є державною влас ністю. Тому, суд
визнав право власності на зазначений будинок за державою в особі
позивача.
Що стосується оспорюваного договору оренди від 15.10.2001 року,
укладе ного між ВАТ "Завод "Львівсільмаш" та ПП "Мозаїка", то
суд зазначив, що він не відповідає чинному зако нодавству,
зокрема, ст. 5 Закону України "Про оренду державного та
комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
, відповідно до якої орендодавцем
державного майна є Фонд державного майна України, його
регіональні відділення та представництва - щодо цілісних
майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та
нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних
фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації
(корпоратизації), що є державною власністю. ВАТ "Львівсільмаш"
безпідставно висту пив орендодавцем майна за договором, оскільки
він не є власником цього майна, що не увійшло до статутного
фонду ВАТ. Тому даний договір визнається судом недійсним на
підставі ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(застосовується до спірних
правовідносин згідно п. 4 Прикінцевих положень ГК України) та
ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комуналь ного
майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
. Суд визнав недійсним оспорюваний договір
оренди на майбутнє в порядку ч. 2 ст. 59 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
оскільки за даним договором неможливо повернути з боку відповіда
ча 2 вже здійснене фактичне користування майном.
Суд відхилив клопотання відповідача 2 про те, щоб винести
рішення про розірвання даного договору замість визнання його
недійсним, з наступних мотивів. ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не надає
господарському суду права змінювати позовну вимогу з власної
ініціа тиви без відповідної заяви з боку позивача, тому виходячи
з принципу диспозитивності позовних вимог суд не управомочений
розірвати договір за відсутності відповідної позо вної вимоги з
боку позивача. Окрім цього, розірвання договору у зв’язку з
істотною зміною обставин в порядку ст. 652 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
може мати місце лише у випадку укладення договору
належними сторонами, що не має місце у даному випадку з боку ВАТ
"Завод “Львівсільмаш". Що стосується факту передачі даного
будинку на баланс об’єднанню співвласни ків "Титан", даний факт
не впливає на правову кваліфікацію спірних правовідносин в
контексті заявлених позовних вимог, оскільки, по-перше,
відповідно до ст. 11 Закону України "Про об'єднання
співвласників багатоквартирного будинку" № 2866 від 29.11.2001
року ( 2866-14 ) (2866-14)
, передача на баланс майна, яке входить до
складу житлового комплексу, але не належить об'єднанню, не тягне
за собою виникнення права власності на нього, а по-друге,
відповідно до наказу ФДМУ № 908/68 від 19.05.1999 року "Про
управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів
господарських товариств у про цесі приватизації, але перебуває
на їх балансі" ( z0414-99 ) (z0414-99)
, єдиним способом управління житловим
фондом є його передача у комунальну власність
Однак, погодитись з таким рішенням суду неможливо, оскільки як
зазначив скаржник, розглядаючи справу, суд не залучив до участі
в ній об'єднання співвласників багатоквартирного будинку
“Титан»м. Львів, вул. Ряшівська. 27 (ОСББ «Титан»), а прийняв
рішення, яке стосується права власності членів об’єднання, чим
порушив п. 3 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Так, суд встановив, що відповідно до ст. 11 Закону України «Про
об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» ( 2866-14 ) (2866-14)
,
передача на баланс майна, яке входить до складу житлового
комплексу, але не належить об'єднанню, не тягне за собою
виникнення права власності на нього. Дійсно, ОСББ «Титан»є
господарською організацією і юридичною особою, має своє майно
(інвентар, механізми, кошти на рахунку), йому не належить майно
його членів, об "єднання тільки ним управляє.
Але члени об'єднання співвласників багатоквартирного будинку є
співвласниками будинку.
Приватизуючи квартири, їх власники стали співвласниками будинку.
Поняття власника будинку, як такого, відпало. Говорити про
одноосібне право власності на будинок можна тільки в минулому,
до приватизації (відчуження) хоч би однієї квартири в будинку.
Це випливає із суті назви Закону України “Про об'єднання
співвласників багатоквартирного будинку № 2866 від 29.11.2001 р.
( 2866-14 ) (2866-14)
Закону України “Про
приватизацію державного житлового фонду” № 2482-ХІІ від
19.06.1992 р. ( 2482-12 ) (2482-12)
Свідоцтва на право власності на квартири мешканців, свідоцтво
про державну реєстрацію об'єднання співвласників
багатоквартирного будинку, довідка управління статистики (КФВ -
20 - колективна власність), установчі документи і Статут (п.
.4.1) об’єднання є підставами на право співвласності на будинок
його мешканцями - членами об’єднання.
Також скаржник наголошує, що подаючи позовну заяву, РВ ФДМУ по
Львівській області як і ВАТ «Завод «Львівсільмаш»знали, що з
часу створення в 1996 році відкритого акціонерного товариства
незалежно від перебування чи не перебування в статутному фонді
акціонерного товариства, ВАТ «Завод «Львівсільмаш», як
підприємство з більш, ніж 50% акцій у власності держави і у
повному господарському віданні якого знаходився будинок, в
наступні роки змінювало статус гуртожитку для проживання в ньому
сімей, видавало ордери мешканцям як на квартири, проводилась
реконструкція будинку. Отримавши ордери на квартири і
прописавшись в них, мешканці їх приватизували на основі Закону
України «Про приватизацію державного житлового фонду”
( 2482-12 ) (2482-12)
(ст. 8 п. 1. п. 3, п. 10). Ставши власниками квартир
і співвласниками будинку, виходячи з державної політики про
реформування житлово-комунальної сфери і на основі Закону
України «Про ОСББ», власники приміщень створили об'єднання
співвласників багатоквартирного будинку, установчими документами
якого передбачено, що ВАТ «Завод «Львівсільмаш»увійшов до нього
як член об'єднання зі своєю часткою неприватизованих квартир, і
тільки все інше майно - технічне обладнання будинку : вестибюлі,
холи, горища, підвали, допоміжні приміщення, в т.ч. їдальні і
кімнати для зборів (блок обслуговування), є загальним майном
будинку у спільній власності членів об'єднання ( п. 4.1.1, п.
4.1.2 Статуту).
Як зазначив скаржник, вважаючи себе колишнім власником
гуртожитку і балансоутримувачем ( бо гуртожиток помилково, на
відміну від інших гуртожитків, не ввійшов в статутний фонд, він
взагалі, як видно зі справи, загубився в документах) ВАТ «Завод
“Львівсільмаш” згідно рішення загальних зборів ОСББ “Тнтан”,
керуючись Постановою Кабінету Міністрів України від 11.10.2002
р. № 1521 «Про реалізацію Закону України «Про об'єднання
співвласників багатоквартирного будинку» ( 1521-2002-п ) (1521-2002-п)
(а не
застарілим для нього випадку відомчим наказом ФДМУ № 908/ 68 від
19.05.1999 р. ( z0414-99 ) (z0414-99)
), передав 13.10.2003 р. по акту
прийому - передачі ОСББ “Титан” на баланс весь житловий
комплекс, зобов'язуючись як колишній власник виконати в ньому
відповідний перелік ремонтних робіт.
Але за позовом РВ ФДМУ по Львівській області і рішенням
господарського суду від 24.09.2004 р. життєдіяльність будинку
зупиняється, ВАТ «Завод «Львівсільмаш»проводити ремонтні роботи
відмовляється, бо він вже не став колишнім власником.
РВ ФДМУ, як нововиявлений власник будинком взагалі не бажає
займатись, ігноруючи ст. ст. 322, 319, п. п. 4,5 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, а тільки здає в оренду допоміжні
приміщення, підвали будинку, ні копійки коштів з якої до будинку
не потрапляє. Міська рада без проведення ремонту будинку не
приймає його в своє комунальне господарство.
Жителі –співвласники будинку, а цього права в них поки ще ніхто
не відібрав, не знають як діяти, коли орендарі від РВ ФДМУ
вламуються силою в їхнє приміщення, а за будинок новий власник
не хоче дбати.
Вищевикладене свідчить про неповне з’ясування обставин у справі
та невідповідне застосування судами норм як матеріального та і
процесуального права.
За таких обставин та враховуючи, що в силу вимог ст. 111-7 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів
Вищого господарського суду України дійшла висновку, що прийняті
у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа передачі
на новий розгляд суду першої інстанції.
Під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно
врахувати викладене, всебічно з'ясувати всі фактичні обставини
справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення
для їх розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від
цього прийняти основане на законі рішення.
Керуючись ст.ст. 111-7, 111-9, п. 3 ч. 2 111-10, 111-11, 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
1.Касаційну скаргу задовольнити.
2. Скасувати рішення господарського суду Львівської області від
24.09.2004 у справі № 1/603-18/273, а справу передати на новий
розгляд до господарського суду Львівської області.
Судді: М.Михайлюк
Н.Дунаєвська
І.Бенедисюк