39/225 Про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України від 20 липня 2004 року N 271-р "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" - Текст документу _225700-05

У серпні 2004 року приватне підприємство "Ринок "Южний" (далі - Підприємство) звернулося в господарський суд міста Києва з позовом до Комітету про визнання недійсним рішення від 20 липня 2004 року N 271-р "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" у справі N 23-26.13/59-04/18-2003, яким:

визнано, що кожен з трьох суб'єктів господарювання - Підприємство, комунальне підприємство "Ринок "Привоз" та ринок "Новий" - у 2002-2003 роках займають монопольне (домінуюче) становище на ринку комплексних послуг з надання торговельних місць для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами в межах території міста Одеси із сукупною часткою, що перевищує 50 відсотків;

визнано, що дії Підприємства є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та частиною 1 статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) , як-то зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку шляхом установлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

визнано, що дії Підприємства є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та пунктом 3 частини 2 статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) , як-то зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку шляхом обумовлення укладення угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою не стосуються предмета договору;

накладено штраф на Підприємство за вказані порушення в сумі 690000 грн.;

зобов'язано Підприємство припинити вказані порушення та відшкодувати за заявами споживачів збитки, завдані внаслідок застосування економічно необґрунтованих тарифів.

Позов мотивовано тим, що перевірку Підприємства щодо дотримання вимог законодавства про захист економічної конкуренції здійснено за відсутності для цього правових підстав; монопольне (домінуюче) становище суб'єктів господарювання на ринку товару визначено Комітетом без дотримання вимог Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку (далі - Методика), затвердженої розпорядженням Комітету від 5 березня 2002 року N 49-р (z0317-02) .

Ухвалою господарського суду міста Києва від 1 жовтня 2004 року до участі у справі залучено комунальне підприємство "Ринок Привоз" та концерн "Веселка" третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Відповідач позов не визнавав, посилаючись на те, що оспорюване рішення прийнято у відповідності з вимогами чинного законодавства, а доводи позивача ґрунтуються на помилковому тлумаченні положень Методики (z0317-02) та не відповідають дійсним обставинам розглянутої Комітетом справи N 23-26.13/59-04/18-2003.

Рішенням господарського суду міста Києва від 9 листопада 2004 року позов задоволено. Рішення мотивовано тим, що визначення монопольного (домінуючого) становища Підприємства здійснено з порушенням положень Методики (z0317-02) та порушенням передбачених статтею 41 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) правил доказування обставин, які дають можливість встановити наявність або відсутність порушення. Зокрема, суд зазначив, що визначення відповідачем товарних меж ринку, територіальних (географічних) меж ринку, часових меж ринку, переліку основних продавців (осіб, що надають послуги), споживачів послуг, бар'єрів вступу на ринок та виходу з ринку здійснено при неповному з'ясуванні обставин; відповідач не зібрав доказів на підтвердження обставин, які він визнав установленими.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14 січня 2005 року зазначене рішення скасовано, в позові відмовлено. Суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції щодо недоведеності обставин, викладених в оспорюваному рішенні Комітету, та допущених Комітетом помилок у застосуванні норм матеріального права. Як зазначено судом апеляційної інстанції, Комітет установив, що у 2002-2003 роках сукупна частка комунального підприємства "Ринок "Привоз", Підприємства та концерну "Веселка" (ринок "Новий") на ринку комплексних послуг з надання торговельних місць для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами в межах території міста Одеси становить 51,05 відсотка. Комітет також: установив формування Підприємством завищених цін на свої послуги, що не характерно для ринку зі значною конкуренцією. У свою чергу, Підприємством не надано доказів на підтвердження того, що воно зазнає значної конкуренції. За цих обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що монопольне (домінуюче) становище Підприємства на ринку товару визначено Комітетом відповідно до вимог Закону України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) .

Постановою Вищого господарського суду України від 26 квітня 2005 року N 39/225 (v9_22600-05) постанову суду апеляційної інстанції скасовано, а рішення суду першої інстанції залишено в силі.

23 червня 2005 року колегією суддів Верховного Суду України за касаційною скаргою Комітету порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 26 квітня 2005 року N 39/225 (v9_22600-05) . У касаційній скарзі ставиться питання про скасування оскарженої постанови та залишення в силі постанови суду апеляційної інстанції з мотивів невідповідності оскарженої постанови рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права, виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону у аналогічних справах, неправильного застосування норм матеріального права. На обґрунтування цих мотивів зроблено посилання на постанову Верховного Суду України від 15 червня 2004 року (справа N 3-1930к04) та постанову Вищого господарського суду України від 3 лютого 2004 року N 38/308.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) цей Кодекс набрав чинності з 1 вересня 2005 року. За цим Кодексом адміністративна юрисдикція поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Пунктом 7 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Кодексу передбачено, що після набрання ним чинності касаційні скарги у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, подані і не розглянуті до 1 вересня 2005 року, розглядаються в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) Верховний Суд України відмовляє в задоволенні скарги, якщо обставини, які стали підставою для провадження за винятковими обставинами, не підтвердилися.

Наявність підстав для оскарження до Верховного Суду України постанови Вищого господарського суду України в даній справі Комітет обґрунтовував тим, що цим судом допущено різне застосування положень абзацу другого статті 1 та статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) , пунктів 2.2 та 10.3 Методики (z0317-02) , посилаючись на постанову цього суду від 3 лютого 2004 року N 38/308 у справі за позовом виконавчого комітету Одеської міської ради до Комітету про визнання недійсним рішення.

Проте, як вбачається з постанови Вищого господарського суду України від 3 лютого 2004 року N 38/308, оспорюване в цій справі рішення Комітету стосувалось іншого, ніж у даній справі, порушення законодавства про захист економічної конкуренції, як-то вчинення заборонених дій щодо схилення до порушень законодавства про захист економічної конкуренції, створення умов для вчинення таких порушень чи їх легітимації (стаття 17 та пункт 7 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) . Визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання не було предметом доказування в цій справі. Тому суд касаційної інстанції взагалі не мотивував постанову від 3 лютого 2004 року N 38/308 посиланням на положення статті 12 зазначеного Закону щодо умов, за яких становище суб'єкта господарювання визнається монопольним (домінуючим), та положення Методики (z0317-02) .

Зміст постанови Верховного Суду України від 15 червня 2004 року (справа N 3-1930к04), посиланням на яку Комітет також обґрунтовував наявність підстав для оскарження до Верховного Суду України постанови Вищого господарського суду України в даній справі, не дає ніяких підстав для висновку щодо невідповідності оскарженої постанови рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права. У згаданій справі судами розглядався спір, що виник у сфері податкових правовідносин, а часткове скасування постанови суду касаційної інстанції мало місце з процесуальних мотивів.

Таким чином, обставини, які стали підставою для провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 26 квітня 2005 року N 39/225 (v9_22600-05) Верховним Судом України, не підтвердилися.

Немає й інших підстав для скасування оскарженої постанови Вищого господарського суду України.

Відповідно до частини 5 статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) монопольним (домінуючим) визнається становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, зокрема, за умови, що сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови частини 4 цієї статті, тобто якщо між зазначеними суб'єктами господарювання немає конкуренції або є незначна конкуренція; зазначені суб'єкти господарювання разом узяті не мають жодного конкурента або не зазнають значної конкуренції внаслідок обмеженості доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для вступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Розроблена відповідно до статті 12 зазначеного Закону (2210-14) та затверджена розпорядженням Комітету від 5 березня 2002 року N 49-р (z0317-02) Методика встановлює порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку і призначена для аналізу діяльності суб'єктів господарювання, груп суб'єктів господарювання та споживачів з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт на загальнодержавних та регіональних ринках. Згідно з пунктом 1.2 Методики об'єктами для визначення монопольного (домінуючого) становища є: суб'єкти господарювання; групи суб'єктів господарювання - декілька суб'єктів господарювання, які діють на ринку в певних товарних та територіальних (географічних) межах; обставини, які визначають на відповідному товарному ринку умови здійснення господарської діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт, а також умови придбання та використання зазначених товарів, робіт, послуг. Пунктом 2.1 Методики передбачено, що визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання може включати такі дії:

- встановлення об'єктів аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища, а саме: суб'єкта господарювання (групи суб'єктів господарювання), конкретного товару (продукції, роботи, послуги), який випускається, постачається, продається, придбавається (споживається, використовується) цим (цими) суб'єктом (суб'єктами) господарювання;

- складання переліку товарів (робіт, послуг), щодо яких має визначатися монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання і які мають ознаки одного товару, товарної групи;

- складання переліку основних продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товарів (товарних груп);

- визначення товарних меж ринку;

- визначення територіальних (географічних) меж ринку;

- встановлення проміжку часу, стосовно якого має визначатися становище суб'єктів господарювання на ринку - визначення часових меж ринку;

- визначення обсягів товару, який обертається на ринку;

- розрахунок часток суб'єктів господарювання на ринку;

- складання переліку продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товару (товарної групи) - потенційних конкурентів, покупців, які можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку;

- визначення бар'єрів вступу на ринок та виходу з ринку для суб'єктів господарювання, які продають (постачають, виробляють), придбавають (споживають, використовують) або можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку;

- встановлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання на ринку.

Таким чином, установлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку. При цьому застосування структурних показників зумовлюється встановленням об'єктів аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку тощо на підставі інформації, що може бути використана для визначення монопольного (домінуючого) становища.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, рішення якого залишено в силі оскарженою постановою Вищого господарського суду України, виходив, зокрема, з того, що:

при визначенні товарних меж ринку відповідач об'єднав в одну товарну групу послуги з надання торговельних місць, надання в оренду торговельних місць - контейнерів та надання в оренду торговельних площ у приміщенні ринку (Комітет їх визначив як комплексні послуги), хоча споживачами вказаних послуг є різні суб'єкти;

відповідач визначив територіальні межі зазначеного товарного ринку в межах території міста Одеси, але не вказав доказів, на підставі яких він дійшов висновку щодо економічної недоцільності отримання споживачами аналогічних послуг за межами міста Одеси;

відповідач не надав обґрунтування щодо визначення часових меж ринку;

при визначенні бар'єрів вступу на ринок та бар'єрів виходу з ринку відповідач оцінював лише ситуацію, яка склалася з отриманням зазначених послуг споживачами, тоді як згідно з пунктом 1.2 Методики (z0317-02) слід було розглянути обставини, що перешкоджають новим суб'єктам господарювання почати конкурувати на рівних із суб'єктами господарювання, що вже діють на даному товарному ринку;

відповідач не визначив потенційних конкурентів, які можуть надавати аналогічні послуги;

оспорюваним рішенням відповідач визнав Підприємство, комунальне підприємство "Ринок "Привоз" та ринок "Новий" монополістами без проведення перевірки дотримання законодавства про захист економічної конкуренції кожним із зазначених суб'єктів господарювання та без дотримання порядку визначення монопольного (домінуючого) становища кожного з них.

Висновки суду першої інстанції, з якими погодився суд касаційної інстанції, щодо неповноти з'ясування та недоведеності обставин, які Комітет визнав установленими при розгляді справи N 23-26.13/59-04/18-2003 про порушення Підприємством законодавства про захист економічної конкуренції, не спростовуються змістом касаційної скарги.