192/3-2004 Про звернення стягнення на заставлене майно - Текст документа

Рішенням господарського суду Київської області від 16.07.2004 року у справі № 192/3-2004 суд першої інстанції позов задовольнив частково,звернув стягнення на предмет застави, визначений в п. 1.1. договору застави нерухомого майна від 03.05.2001 року та розташований за адресою: Київська область, Броварський район, с. Семиполки, а саме на нерухоме майно –частина майнового комплексу, що складається з пташників 33 6-8 (інв. Номери 1006-1008), пташників №№ 10-20 (інв. Номери 1010-1020), санпропускник (інв. номер 1021), пташників №№ 33-40 (інв. номери 1033-1040), санблоку (інв. номер 1141), пташників №№ 21-32 (інв. номери 1021-1032), бригадного дому (інв. номер 1233) та на устаткування пташників, яке складається з: кліток БКМ-3 в кількості 28 штук, кліток БКН в кількості 2 штук, клітки КП-31 в кількості 1 шт., клітки КП-2 в кількості 1 шт. на загальну суму 1000000 грн., в решті вимог - в позові відмовив.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 15.11.2004 року у справі № 192/3-2004 апеляційна скарга колективного сільськогосподарського підприємства “Семиполківський“на рішення господарського суду Київської області від 16.07.2004 року у справі № 192/3-2004 року залишена без задоволення, рішення господарського суду Київської області від 16.07.2004 року залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій колективне сільськогосподарське підприємство “Семиполківський“ звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на рішення та постанову судів попередніх інстанцій та просило рішення та постанову скасувати.

Касаційна скарга мотивована тим, що договір безпроцентної цільової позики від 25.01.2001 року укладений неуповноваженою особою, суди попередніх інстанцій не застосували положення ЦК УРСР (1540-06) , який діяв на час укладання угоди від 25.01.2001 року.

У справі оголошувалась перерва, відповідно до вимог ст. 77 ГПК України (1798-12) з 18.10.2005 року по 25.10.2005 року.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення та постанову господарського суду на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що підстави для задоволення касаційної скарги відсутні, виходячи з наступного:

- між сторонами було укладено договір безпроцентної цільової позики б/н від 25.01.2001 року, згідно умов якого ВАТ “Рудня” (позикодавець) зобов’язувався надати КСП “Семиполківський“ (позичальник) позику в грошовому та товарному вигляді.

- Пунктом 1.4 вказаного договору сторонами було визначено суму позики, що становить 500000 грн. та термін її повернення –до 06.07.2001 року.

Судом першої інстанції встановлено, що в забезпечення виконання зобов’язання за договором позики, відповідачем на підставі договору застави від 03.05.2001 року, посвідченого нотаріусом, ВАТ “Рудня“було передано в заставу нерухоме майно, згідно з п. 1.1. договору застави позивачу було передано в заставу частину майнового комплексу, що складається з пташників №№ 6-8 (інв. номери 1006-1008), пташників №№ 10-20 (інв. номери 1010-1020), санпропускник (інв. номер 1021), пташників №№ 33-40 (інв. номери 1033-1040) санблоку (інв. номер 1141), пташників №№ 21-32 (інв. номери 1021-1032),бригадного дому (інв. номер 1233) загальною балансовою вартістю 1468801,90 грн., а також устаткування для пташників. Яке складається з: кліток БКМ –3 в кількості 28 штук, кліток БКН в кількості 2 штук, клітки КП-31 в кількості 1 шт.,клітки КП-2 в кількості 1 шт., загальною балансовою вартістю 174554,30 грн., ВАТ “Рудня“свої зобов’язання за договором б/н від 25.01.2001 року виконало у повному обсязі, доказів повернення отриманої позики відповідачем не надано, за таких обставин у ВАТ “Рудня“згідно ст. 20 Закону України “Про заставу" (2654-12) виникло право звернення стягнення на предмет застави.

Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку стосовно того, що цивільні відносини між сторонами продовжують існувати після набрання чинності Цивільним Кодексом України, суд при вирішенні спору обґрунтовано застосував, згідно з вимогами п. 4 Прикінцевих положень Цивільного кодексу України (435-15) положення цього Кодексу.

Відповідно до п. 2.2 договору застави нерухомого майна від 03.05.2001 року за рахунок предмета застави Заставодержатель має право в повному обсязі задовольнити свої вимоги до Боржника, виходячи їз забезпеченого заставою зобов’язання, включаючи основну суму простроченої заборгованості Боржника по виконанню зобов’язання, а також всі збитки, у випадку невиконання умов Договору позики.

Згідно п. 4.3 договору звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням арбітражного суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Пунктом 5.2 договору позики передбачено, що в разі неповернення суми позики в обумовлені в цьому Договорі строки,позичальник сплачує суму позики а також покриває спричинені цим кредитору збитки незалежно від сплати позики в сумі, що не може бути меншою за суму позики.

Постанова суду апеляційної інстанції від 15.11.2004 року у справі № 192/3-2004 мотивована тим, що фактично п. 5.2 договору позики сторонами було передбачено звернення стягнення на заставлене майно з урахуванням 100% штрафу від суми неповернутої позики. Крім того, позивач звернувся з вимогою про стягнення не грошового зобов’язання а предмету застави (майна, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого суду про те, що правові підстави для задоволення позову про стягнення збитків, завданих внаслідок інфляції та 3% річних відсутні.

Доводи заявника касаційної скарги до уваги судом касаційної інстанції не приймаються, виходячи з наступного: судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач виконав свої зобов’язання за договором позики, а відповідачем прийнято виконання, строк виконання зобов’язання настав але відповідач не виконав зобов’язання з повернення позики, крім того, згідно з вимогами ст. 204 ЦК України (435-15) –“Презумпція правомірності правочину”, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір безпроцентної цільової позики від 25.01.2001 року та договір застави від 03.05.2001 року не визнані судом недійсними, їх недійсність прямо не встановлена законом, в зв’язку з чим ці договори є правомірними.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу КСП “Семиполківський” залишити без задоволення. Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 31.05.2005 та рішення господарського суду Київської області від 16.07.2004 у справі № 192/3-2004 залишити без змін.