29/48-05-1884 Про визнання недійсним рішення та вимоги про сплату боргу - Текст документа

Позивач - Приватне підприємство “Марко-іллічівськ” 14.02.2005 р. звернулось до господарського суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України у м. Іллічівську Одеської області про визнання недійсним рішення управління ПФУ № 79-1707 від 28.01.2005 р., про застосування фінансових санкцій у сумі 23518,12грн. за донарахування органом ПФУ або страхувальником сум, своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків, вимоги управління ПФУ № Ю-32 від 28.01.2005 р. про сплату боргу в сумі 67 887,99грн..

Рішенням господарського суду Одеської області від 23.03. 2005 р. у справі № 29/48-05-1884 (Суддя Аленін О.Ю.) позов задоволений повністю.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17.05.2005 р. у справі № 29/48-05-1884 (судді: Жекова В.І.–головуючий, Картере В.І., Пироговський В.Т.) рішення господарського суду Одеської області від 23.03. 2005 р. залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Рішення попередніх інстанцій мотивовані тим, що відсудження відповідачем-1: ДКП „Фантазія” за оспорюваним договором від 02.09.2004р приміщень, закріплених за ним на праві господарського відання, що було здійснено ліквідатором в процесі ліквідації після визнання ДКП „Фантазія” банкрутом, відповідає вимогам Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (2343-12) , оскільки відповідно до ч. 2 ст. 23, ч. 1 ст. 25, ч. 1 ст. 26 вищевказаного Закону (2343-12) , з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом, припиняються повноваження органів управління банкрута та власника майна банкрута.

Не погоджуючись з даними судовими актами Управління Пенсійного фонду України в м. Іллічівськ подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.05.2005р. по даній справі.

В судовому засіданні оголошувалась перерва, згідно з вимогами ст. . 77 ГПК України (1798-12) з 18.10.2005 року по 25.10.2005 року.

Заслухавши доповідь судді Панової І.Ю., перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач знаходився на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності, відповідно до свідоцтва № 1503000712 від 29.12.2003р. про право сплати єдиного податку суб’єктом малого підприємництва –юридичною особою за ставкою єдиного податку 10 відсотків.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанції, 28.01.2004 р. управлінням ПФУ складено акт за результатами перевірки ПП „Марко - Іллічівськ” з питань правильності обчислення, повноти нарахування та своєчасності сплати зобов'язання зі збору на обов'язкове державне пенсійне страхування за період з 01.01.2004р. по 27.01.2ОО5р. За результатами перевірки було встановлено, що ПП “Марко - Іллічівськ” з 1.01.2004 р. по 31.12.2004р. повинно було сплачувати страхові внески в розмірі 32% та 1 -2% від суми витрат на оплату праці найманих працівників.

На підставі зазначеного акту перевірки управлінням ПФУ прийнято рішення № 79-1707 від 28.01.2005 р. про застосування до ПП фінансових санкцій за донарахування органом ПФУ сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків, яким ПП “Марко - Іллічівськ” донараховано 86745,87 грн. та покладено обов'язок сплатити 23518,12 грн. штрафних санкцій, а також надіслано вимогу № Ю- 32 від 28.01.2005 р. про сплату 67887,99 грн. недоїмки зі страхових внесків.

Задовольняючи позов про визнання недійсними зазначеного рішення та вимог відповідача, господарський суд виходив з того, що відповідно до п. 6 Указу Президента України від 03.07.1998 року № 727 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” (727/98) в редакції Указу від 28.06.99 року № 746, виданого відповідно до п. 4 Перехідних положень Конституції України (254к/96-ВР) , від сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування звільняється суб’єкт малого підприємництва, який безпосередньо є платником єдиного податку з особистих доходів, одержаних ним від здійснення підприємницької діяльності та від нарахувань, пов’язаних з виплатою заробітної плати найманим працівникам (у розмірі 32%), оскільки ці платежі охоплено встановленим розміром єдиного податку.

Пунктом 4 Перехідних положень Конституції України (254к/96-ВР) , зміни до Указу не можуть бути внесені ні якими іншими законами, крім спеціального закону щодо спрощеної системи оподаткування, прийнятого Верховною Радою України.

Вказаним Указом (727/98) президента передбачена спрощена система як оподаткування, так і обліку і звітності, яка звільняє суб’єкта від сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, так і від нарахувань страхових внесків у розмірі 32%.

Колегія суддів Вищого господарського суду України з такими висновками місцевого господарського суду та апеляційної інстанції погодитись не може, виходячи з наступного:

З 01.01.2004 року набрав чинності Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування“ (1058-15) № 1058-1У від 09.07.2003 року.

Згідно з вимогами ст. 1 вказаного Закону (1058-15) страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов’язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно з законодавством, що діяло раніше, кошти, сплачені на g`c`k|mnnanb’язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону (1058-15) .

Обов’язок відповідача щодо нарахування страхових внесків випливає з вимог зі ст.ст. 14,15 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” (1058-15) .

Відповідальність у вигляді фінансових санкцій, які застосовуються до страхувальників у разі донарахування територіальним органом Пенсійного фонду або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків, передбачена п.п. 4,п. 9 ст. 106 Закону № 1058-1У (1058-15) .

Згідно з вимогами ст. 14 Закону (1058-15) страхувальниками є - роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону (1058-15) .

Згідно з п. 1 ст. 15 Закону “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування“ (1058-15) платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону (1058-15) і застраховані особи, зазначені в частині перший статті 12 цього Закону (1058-15) .

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач не здійснював нарахування страхових внесків у розмірі 32 відсотків в повному обсязі.

Відповідно до ст. 5 Закону № 1058-1У, (1058-15) сферою його дії є регулювання відносин, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

При цьому, зазначеною статтею встановлено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, (1058-15) або в частині, що не суперечить цьому Закону (1058-15) .

Згідно імперативних положень ч. 2 ст. 5 Закону України № 1058-ІV (1058-15) виключно цим Законом (1058-15) визначаються принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, а також платники страхових внесків.

Відповідно до вимог п. 4 ст. 18 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” (1058-15) страхові внески не включаються до складу податків, інших обов’язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що Указ Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва “ (727/98) не має приоритетного значення стосовно Закону України ““Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” (1058-15) , оскільки Указ Президента (727/98) поширює свою дію на податкові правовідносини, а вищевказаний Закон (1058-15) є спеціальним Законом, (1058-15) що регулює питання сплати страхових внесків до Пенсійного фонду.

Статтею 15 Закону України № 1058-ІV” Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” (1058-15) передбачено, що платниками внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в ст. 14 цього Закону, (1058-15) зокрема роботодавці, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок).

Пунктом 15 розділу 15 вказаного Закону (1058-15) встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону (1058-15) .

Статтею 92 Конституції України (254к/96-ВР) встановлено, що виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, а також правові засади і гарантії підприємництва.

На підставі наведеного та враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування оскаржуваної постанови та рішення господарського суду, направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

За таких обставин, Колегія суддів прийшла до висновку, що Постанова Одеського апеляційного господарського суду від 17.05.2005 р. та рішення господарського суду Одеської області від 23.03.2005р. у справі № 29/48-05-1884 підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до господарського суду Тернопільської області.

Керуючись статтями 111-7, 111-9 - 111-11 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Іллічівськ задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.05.2005 та рішення господарського суду Одеської області від 23.03.2005 у справі № 29/48-05-1884 скасувати. Справу направити на новий розгляд до господарського суду Одеської області.