ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
 
                        П О С Т А Н О В А
                         ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
13.09.2005                                        Справа N 21/719
 
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді  Кузьменка М.В.,
суддів   Васищака І.М.,
  Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Відкритого акціонерного  товариства
“Укрнафта”   на  рішення  господарського  суду  м.   Києва   від
23.10.2003р. та постанову Київського апеляційного господарського
суду від 07.06.2005р.
у справі № 21/719 господарського суду м. Києва
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
“Техпром-резерв”
до відповідача Відкритого акціонерного товариства
“Укрнафта”
 
про   стягнення 2 454 803,70грн.
 
                    за участю представників:
ТОВ “Техпром-резерв” –не з’явилися;
ВАТ “Укрнафта” – Бунечко В.І.
 
                      В С Т А Н О В И Л А :
 
Товариство   з   обмеженою   відповідальністю   “Техпром-резерв”
звернулося до господарського суду м. Києва з позовом та  просило
суд  стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Укрнафта”  2
454 803,70грн. заборгованості за договором № 4/56-МТР(1527/2001-
М)   купівлі-продажу,   у   т.ч.  2  283   625,62грн.   основної
заборгованості,  137  017,54грн.  збитків  від  інфляції  та  34
160,54грн. в рахунок трьох процентів річних.
 
В  обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те,  що
відповідач не виконав у встановлений договором строк  у  повному
обсязі взяті на себе зобов’язання щодо оплати поставленого  йому
за договором товару (т.1 а.с.2-8).
 
Відповідач  у справі – Відкрите акціонерне товариство “Укрнафта”
у  відзиві  на позов заявлені вимоги не визнало, посилаючись  на
те, що:
 
-  строк  оплати не настав, враховуючи, що, відповідно  до  умов
договору,  оплата здійснюється протягом 30днів з дати  поставки,
якою  є дата штемпеля перевізника в кінцевому пункті призначення
на  товарно-транспортній накладній, які не складались і у сторін
відсутні;
 
- у начальника НГВУ “Охтирканафтогаз”, який підписав договір від
імені  ВАТ  “Укрнафта”, не було повноважень на  виконання  цього
договору;
 
-  акти  прийому-передачі  товару  підписані  не  уповноваженими
особами (т.2 а.с.58-61).
 
Рішенням  господарського суду м. Києва  від  23.10.2003р.  позов
задоволено. Відповідно до рішення суду з відповідача на  користь
позивача стягнуто 2 283 625,62грн. основної заборгованості,  137
017,54грн.  збитків від інфляції, 34 160,54грн. в рахунок  трьох
процентів річних (т.2 а.с.77-81).
 
Задовольняючи  заявлені  вимоги  у  повному  обсязі  суд  першої
інстанції виходив з того, що відповідач не виконав взяті на себе
зобов’язання   щодо   оплати  поставленого   товару   в   строк,
установлений договором, який підписано уповноваженою  особою  та
схвалено  ВАТ “Укрнафта”. При цьому, факт схвалення договору  та
факт  поставки товару підтверджують зібраними у справі  доказами
та  діями  відповідача –прийняттям товару, частковою оплатою  за
нього тощо.
 
Постановою  Київського  апеляційного  господарського  суду   від
07.06.2005р.   рішення  господарського   суду   м.   Києва   від
23.10.2003р. залишено без змін (т.4 а.с.119-122).
 
Не  погоджуючись  з  прийнятими у справі  судовими  актами,  ВАТ
“Укрнафта”  звернулося до Вищого господарського суду  України  з
касаційною  скаргою  та  просить їх  скасувати,  прийнявши  нове
рішення про відмову у позові.
 
У  поданій  касаційній  скарзі ВАТ  “Укрнафта”  посилається  на:
порушення  та неправильне застосування судами норм матеріального
та процесуального права; неповне з’ясування обставин справи.
 
Колегія  суддів,  приймаючи до уваги  межі  перегляду  справи  у
касаційній  інстанції,  проаналізувавши  на  підставі  фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права   при   винесенні  оспорюваних  судових  актів,  знаходить
касаційну  скаргу такою, що не підлягає задоволенню з  наступних
підстав.
 
Згідно  ст. 4 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
         (в редакції, чинній на  момент
виникнення спірних правовідносин, звернення до суду з позовом та
прийняття  рішення  судом  першої інстанції)  цивільні  права  і
обов'язки  виникають з підстав, передбачених  законодавством,  а
також  з  дій  громадян і організацій, які хоч і не  передбачені
законом,   але  в  силу  загальних  начал  і  змісту  цивільного
законодавства породжують цивільні права і обов'язки.  Відповідно
до  цього цивільні права і обов'язки виникають, зокрема, з угод,
передбачених  законом,  а також з угод, хоч  і  не  передбачених
законом, але таких, які йому не суперечать.
 
Відповідно   до   ст.   151  ЦК  УРСР  ( 1540-06   ) (1540-06)
        ,   договір
(багатостороння   угода)   є   однією   з   підстав   виникнення
зобов’язань.
 
При  вирішенні даного спору по суті заявлених вимог судом першої
інстанції  та  перегляді  прийнятого рішення  судом  апеляційної
інстанції  встановлено, що 02.10.2001р. між сторонами  у  справі
–ТОВ “Техпром-резерв” та ВАТ “Укрнафта” укладено договір № 4/56-
МТР(1527/2001-М),  за  умовами  якого  позивач  брав   на   себе
зобов’язання  передати,  а  відповідач  –прийняти   і   оплатити
продукцію відповідно до специфікацій, що додаються до договору.
 
Даний  договір  від  імені ВАТ “Укрнафта” підписано  начальником
НГВУ “Охтирканафтогаз” Несторенко О.Г.
 
Згідно ст. 62 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
        , угода, укладена однією особою
(представником)  від  імені другої особи (яку  представляють)  в
силу  повноваження,  що ґрунтується на довіреності,  законі  або
адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє
цивільні права і обов'язки особи, яку представляють.
 
При  цьому,  угода, укладена від імені другої особи  особою,  не
уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень,
створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи,
яку  представляють,  лише в разі дальшого схвалення  угоди  цією
особою,  що  визначено  ст. 63 ЦК УРСР ( 1540-06  ) (1540-06)
        .  У  такому
випадку,  наступне  схвалення угоди особою,  яку  представляють,
робить угоду дійсною з моменту її укладення.
 
Як   встановлено  судами,  зазначений  договір,   у   якому   не
встановлено  обсягу товару у кількісному та ціновому  вираженні,
підписано   від   імені   ВАТ   “Укрнафта”   начальником    НГВУ
“Охтирканафтогаз” Нестеренко О.Г. на підставі повноважень, обсяг
яких   визначено   довіреністю  від  05.01.2001р.   Крім   того,
встановлено,  що: сам договір затверджено головою правління  ВАТ
“Укрнафта” 02.10.2001р.; більшість додаткових угод до  нього  та
специфікацій   підписані   не  структурним   підрозділом   –НГВУ
“Охтирканафтогаз”, а безпосередньо ВАТ “Укрнафта”.
 
Враховуючи зазначене, висновок судів про те, що в силу укладення
даного  договору  відповідач набув певних  прав  та  обов’язків,
визначених  умовами  договору, зроблений з урахуванням  положень
ст.ст. 62,63 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
         і є правильним.
 
За   умовами   договору  позивачем  відповідачу  в  особі   його
структурного  підрозділу передано товару за даними судів  першої
та апеляційної інстанції на загальну суму 5 327 068,71грн.
 
При  цьому, посилання скаржника на те, що структурний  підрозділ
не  був  уповноважений виконувати даний договір, а саме приймати
поставлений товар обґрунтовано відхилений судами, враховуючи, що
у специфікаціях, які є невід’ємною частиною договору в силу його
п.    1.1,   за   взаємною   згодою   сторін,   визначено,    що
вантажоодержувачем є НГВУ “Охтирканафтогаз” (п. 5 специфікацій).
 
Відповідно до п. 5.2 договору, відповідач зобов’язаний  оплатити
поставлений товар протягом 30 днів із дати його поставки  шляхом
перерахування коштів на рахунок продавця.
 
Частково   зобов’язання  відповідача  щодо  оплати  поставленого
товару припинились внаслідок передачі позивачу векселів.
 
Заборгованість  ВАТ  “Укрнафта” перед  ТОВ  “Техпром-резерв”  на
момент  прийняття  рішення  у  даній  справі  становила  2   283
625,62грн.
 
Посилання  скаржника  на те, що строк виконання  зобов’язання  з
оплати   поставленого   товару   не   наступив   вірно   визнані
необґрунтованими судами.
 
Так,  дійсно,  відповідно  до п. 3.2  договору,  датою  поставки
товару  вважається дата штемпеля перевізника у кінцевому  пункті
призначення  на товарно-транспортній накладній в залежності  від
умов постачання.
 
Разом  з тим, з специфікацій, що є невід’ємною частиною договору
і  складені  пізніше договору, вбачається, що сторони домовились
про  те,  що товар поставляється транспортом продавця  на  склад
покупця  (п.  2 специфікацій). Отже, у кожному випадку  під  час
поставки  нової партії товару сторони змінювали умови  поставки,
визначені договором, і фактично відмовились від використання під
час  поставки товару послуг перевізника, що унеможливлює вважати
дату  поставки  датою  штемпеля перевізника  на  супроводжуючому
документі.
 
В  силу  ст.  161  ЦК  УРСР  ( 1540-06 ) (1540-06)
        ,  зобов'язання  повинні
виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до
вказівок  закону, акту планування, договору, а  при  відсутності
таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
 
Отже,  висновок  судів щодо обґрунтованості  заявлених  вимог  в
частині стягнення основної заборгованості правильний.
 
Відповідно  до  ст.  .214  ЦК УРСР ( 1540-06  ) (1540-06)
        ,  боржник,  який
прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора
зобов'язаний  сплатити  суму боргу з  урахуванням  встановленого
індексу  інфляції за весь час прострочення, а також три проценти
річних  з  простроченої  суми, якщо  законом  або  договором  не
встановлений інший розмір процентів.
 
Таким  чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача  суми
заборгованості  з  урахуванням індексу  інфляції,  а  також  три
проценти  річних вірно, з урахуванням норм матеріального  права,
визнані судами такими, що підлягають задоволенню.
 
Не  можуть бути прийняті до уваги посилання скаржника  на  норми
Статуту автомобільного транспорту Української РСР, затвердженого
постановою Ради Міністрів Української РСР від 27.06.1969р. № 401
( 401-69-п   ) (401-69-п)
        ;   Статуту  залізниць  України,   затвердженого
постановою Кабінету  Міністрів  України   від  06.04.98р. №  457
( 457-98-п  ) (457-98-п)
        .  Так,  вказані  нормативні  акти  не  регулюють
відносини, що виникли між сторонами, і не підлягали застосуванню
судами.
 
Зокрема,   відповідно   до   п.   2   Статуту  залізниць України
( 457-98-п ) (457-98-п)
        , ним визначені обов'язки, права і відповідальність
залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян,
які користуються залізничним транспортом.
 
Статут автомобільного транспорту УРСР ( 401-69-п ) (401-69-п)
        , в силу  його
п.  2, встановлює обов'язки, права і відповідальність виробничих
об'єднань   автомобільного   транспорту,   автотранспортних   та
транспортно-експедиційних  підприємств  і  організацій   (надалі
іменуються автотранспортними підприємствами і організаціями), що
знаходяться  на  території  УРСР,  незалежно  від  їх   відомчої
підпорядкованості, а також підприємств, організацій,  установ  і
громадян, які користуються автомобільним транспортом.
 
За  таких  обставин,  судові  акти у  даній  справі  прийняті  з
урахуванням норм матеріального та процесуального права і підстав
для їх скасування колегія суддів не вбачає.
 
На  підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,  111-9-
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , колегія суддів
 
                     П О С Т А Н О В И Л А :
 
рішення  господарського  суду  м.  Києва  від  23.10.2003р.   та
постанову  Київського  апеляційного  господарського   суду   від
07.06.2005р.  у справі № 21/719 залишити без змін,  а  касаційну
скаргу  Відкритого  акціонерного  товариства  “Укрнафта”  –  без
задоволення.
 
Головуючий суддя   Кузьменко М.В.
 
Судді              Васищак І.М.
 
                   Палій В.М.