ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.09.2005 Справа N 17-4-15-6-19-38-3-7/01-6026
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М.,
Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства „Санаре” на
рішення господарського суду Одеської області від 01.02.2005р. та
постанову Одеського апеляційного господарського суду від
01.06.2005р.
у справі № 17-4-15-6-19-38-3-7/01-6026
господарського суду Одеської області
за позовом військового прокурора Північного регіону України в
інтересах держави в особі Військової частини А-0200
до відповідача Приватного підприємства „Санаре”
треті особи Регіональне відділення Фонду державного майна
України по Одеській області,
Міністерство оборони України,
Центральне спеціалізоване будівельне управління
(госпрозрахункове)
про визнання недійсним договору, додаткових угод та стягнення
3 532 977,12грн.
та за зустрічним позовом Приватного підприємства „Санаре”
до Військової частини А-0200
про внесення змін до договору
за участю представників:
Військової частини А-0200 –Ілюха А.І.;
ПП „Санаре” –Пляшечник О.Г.;
РВ ФДМУ по Одеській області –не з’явилися;
Міністерство оборони України –Кириленко В.І.;
Центральне спеціалізоване будівельне управління
(госпрозрахункове) –Варга О.М.;
ГПУ –прокурори відділів Вігура С.К.; Стояновський Є.О.
В С Т А Н О В И Л А :
військовий прокурор Північного регіону України в інтересах
держави в особі Військової частини А-0200 звернувся до
господарського суду Одеської області з позовом та просив суд
розірвати договір оренди державного майна, укладений 12.01.99р.
між сторонами у справі –Військовою частиною А-0200 та Приватним
підприємством „Санаре”, а також стягнути з відповідача
418 843грн. заборгованості з орендної плати та 483 120грн.
амортизаційних відрахувань.
В обґрунтування заявлених вимог, прокурор посилався на:
- використання відповідачем об’єкта оренди не за цільовим
призначенням;
- невиконання зобов’язань щодо сплати орендної плати та
амортизаційних відрахувань (т.1 а.с.2-6).
Відповідач у справі – ПП „Санаре” у відзиві на позов заявлені
вимоги відхиляє, вказуючи на те, що:
- заборгованості по орендній платі за договором не має,
враховуючи зарахування вартості будівельних робіт, проведених на
об’єкті оренди за рахунок ПП „Санаре”, в рахунок платежів з
орендної плати;
- умовами договору передбачено, що амортизаційні відрахування
залишаються у орендаря;
- частина майна передана у користування безоплатно відповідно до
договору;
- невірно обраховано розмір орендної плати позивачем (т.1 а.с.71-
72).
До прийняття рішення у даній справі, прокурор звернувся до суду
з заявою, відповідно до якої змінив предмет спору. Так, згідно
заяви від 16.09.2002р. прокурор просить визнати недійсними
договір оренди державного майна від 12.01.99р. та додаткові
угоди до нього від 10.03.99р., 17.03.99р., укладені між
сторонами.
Вимоги ґрунтуються на тому, що даний договір укладений всупереч
нормам законодавства, оскільки:
- додаткові угоди до договору не погоджені з Фондом державного
майна України;
- частина майна відповідно до додаткових угод передана у
користування безоплатно;
- об’єкт оренди не оцінений у відповідності з діючим
законодавством;
- орендодавцем майна, що передано у користування за спірним
договором, - цілісного майнового комплексу може бути лише Фонд
державного майна України;
- для визначення вартості об’єкта оренди використана експертна
оцінка, яка дана більш ніж за шість місяців до моменту укладення
спірного договору;
- у договорі невірно визначено ставку орендної плати (т.2 а.с.25-
31).
Прокурором неодноразово доповнювались та уточнювались заявлені
ним вимоги. Остаточно прокурор просить: визнати спірний договір
недійсним на майбутнє; зобов’язати відповідача повернути об’єкт
оренди; стягнути з нього 630 440,93грн. заборгованості за
фактичне використання майна, 1 205 021,83грн. амортизаційних
відрахувань, 1 650 822,58грн. в рахунок комунальних послуг,
46 691,78грн. в рахунок відшкодування сплаченого земельного
податку (т.3 а.с.12-13, т.4 а.с.168, т.5 а.с.30-31).
Оспорюючи вимоги прокурора, відповідач у відзиві на позов з
урахуванням змін предмету спору, вважає спірний договір таким,
що відповідає чинному на момент укладення законодавству.
Відповідач зазначає, що:
- на передачу в оренду майна за спірним договором отриманий
дозвіл Регіонального відділенням Фонду державного майна України
по Одеській області, з яким погоджений і розмір орендної плати;
- зарахування зустрічних однорідних вимог, що відбулось між
сторонами, не суперечить чинному законодавству;
- орендоване майно використовується відповідно до цільового
призначення;
- розмір орендної плати, який встановлений за згодою сторін і
погоджений з Регіональним відділенням Фонду державного майна по
Одеській області, у встановленому порядку не змінений;
- заборгованості з орендної плати не має.
Крім того, відповідач вважає, що: прокурором пропущено строк
позовної давності; всупереч ст. 22 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
одночасно змінено і предмет і підстави позову; невірно визначено
орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у
спірних відносинах (т.2 а.с.39-42,150-153, т.3 а.с.25-26, т.4
а.с.53-57).
Під час розгляду даної справи, відповідачем –ПП „Санаре” для
спільного розгляду з первісним подано зустрічний позов про
внесення змін до спірного договору. У поданій заяві відповідач
просить п. 1.2 договору виключити.
Вимоги зустрічного позову ґрунтуються на тому, що об’єктом
оренди є дитячий оздоровчий комплекс, між тим спірним пунктом
передбачено створення на його базі установи фізичної культури та
спорту (т.2 а.с. 37-38).
Заявою, що надійшла до господарського суду Одеської області
07.11.2002р., предмет зустрічного позову змінений. Відповідно до
поданої заяви, ПП „Санаре” просить п. 1.2 договору викласти у
наступній редакції: „орендар зобов’язаний використовувати
орендоване майно для забезпечення функціонування оздоровчого
комплексу” (т.2 а.с.132).
Військова частина А-0200, вважаючи вимоги зустрічного позову
необґрунтованими, посилається на те, що зобов’язання,
передбачене п. 1.2 договору, відповідач взяв на себе під час
укладення спірного договору і це відповідає виду діяльності,
визначеного його статутом –створення оздоровчих закладів
фізкультури і спорту для учнів шкіл (т.2 а.с.48-50).
До прийняття рішення по суті заявлених вимог, ПП „Санаре”,
звернувшись до суду з відповідною заявою доповнило вимоги
зустрічного позову та просить викласти п. 3.1.1 договору у новій
редакції: „Річна орендна плати встановлюється у розмірі 3% від
вартості орендованого майна, визначеній актом оцінки
орендованого майна, на підставі Методики розрахунку і порядку
використання плати за оренду державного майна”, що затверджена
постановою КМУ № 75 від 19.01.2001р. (з наступними змінами).
Місячна орендна плата встановлюється у розмірі Ѕ частини річної
орендної плати. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць
визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати
за минулий місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Орендна
плата сплачується орендатором кожного кварталу до 15 числа
наступного місяця”.
Вимоги зустрічного позову в цій частині мотивовані наявністю
спору між сторонами щодо розміру орендної плати (т.3 а.с.11).
Разом з тим, до розгляду спору по суті, ПП „Санаре”, звернувшись
до суду з відповідною заявою, відмовилось від заявлених ним
вимог в частині внесення змін до п. 3.1.1 спірного договору (т.4
а.с.169).
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від
23.12.2002р. до участі у справі в якості третьої особи без
самостійних вимог на предмет спору залучено Регіональне
відділення Фонду державного майна України по Одеській області
(т.2 а.с.169).
Третя особа –Регіональне відділення Фонду державного майна
України по Одеській області у поясненні повідомило, що внесення
змін до договору спірними додатковими угодами з ним не
погоджено. У наданих поясненнях третя особа вказує на
обґрунтованість заявлених прокурором вимог (т.2 а.с.177-179, т.3
а.с.2-4).
Ухвалою господарського суду Одеської області від 19.11.2004р. до
участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на
предмет спору залучено Міністерство оборони України (т.5
а.с.28).
Справа розглядалась неодноразово.
Останнім рішенням господарського суду Одеської області від
01.02.2005р. первісний позов задоволено частково, а у
задоволенні зустрічного –відмовлено. Відповідно до рішення суду:
- визнано недійсним на майбутнє договір оренди державного майна
від 12.01.99р., укладений між Військовою частиною А-0200 та
Приватним підприємством „Санаре” та додаткові угоди до нього від
10.03.99р., 17.03.99р.;
- зобов’язано ПП „Санаре” повернути цілісний майновий комплекс
–дитячу оздоровчу установу „Зірочка”, що розташована у с.
Грибівка Овідіопольського району Одеської області, в оперативне
управління Військовій частині А-0200;
- стягнуто з ПП „Санаре” на користь Військової частини А-0200
630 440,93грн. орендної плати, 3 620,64грн. в рахунок
відшкодування земельного податку;
- у задоволенні вимог прокурора щодо стягнення з відповідача
1 205 021,83грн. амортизаційних відрахувань, 1 650 822,58грн.
заборгованості з комунальних послуг, 43 071,14грн. земельного
податку відмовлено (т.5 а.с.152-155).
Спірний договір та додаткові угоди до нього визнані судом першої
інстанції недійсними, оскільки:
- суперечать ст.ст. 4,5 Закону України “Про оренду державного та
комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
, відповідно до яких орендодавцем
цілісного майнового комплексу, що переданий в оренду, є
Регіональне відділення Фонду державного майна України по
Одеській області;
- в порушення ст. 2 Закону ( 2269-12 ) (2269-12)
та ст. 256 ЦК УРС
( 1540-06 ) (1540-06)
, частина державного майна передана безоплатно;
- об’єкт оренди переданий без дозволу Міністерства оборони
України та Регіонального відділення Фонду державного майна
України по Одеській області.
Позовні вимоги в частині стягнення орендної плати задоволені з
огляду на те, що умовами договору передбачена сплата орендної
плати за ставкою 1% від експертної оцінки орендованого майна.
У задоволенні вимог первісного позову щодо стягнення
амортизаційних відрахувань відмовлено, оскільки сплата їх не
передбачена договором.
Вимоги щодо стягнення заборгованості з комунальних послуг
визнані необґрунтованими, враховуючи недоведеність факту їх
надання.
Позов в частині відшкодування земельного податку задоволений
лише в частині фактично сплачених коштів.
У задоволенні зустрічного позову відмовлено з підстав
недійсності договору, у якій вимагається внести відповідні
зміни.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від
13.04.2005р. до участі у справі в якості третьої особи без
самостійних вимог на предмет спору залучено Центральне
спеціалізоване будівельне управління (госпрозрахункове) (т.6
а.с.40-41).
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
01.06.2005р.:
- п. 1 резолютивної частини рішення господарського суду Одеської
області від 01.02.2005р. доповнено словами: “відновити
військовому прокурору Північного регіону України строк позовної
давності на пред’явлення позову про визнання недійсним договору
оренди державного майна від 12.01.99р. та додаткових угод до
нього від 10.03.99р., 17.03.99р., укладених між військовою
частиною А-0200 і Приватним підприємством “Санаре”;
- пп. 3,4 резолютивної частини рішення суду першої інстанції
змінені, шляхом викладення їх у новій редакції, відповідно до
якої об’єкт оренди повертається та стягнення з відповідача
здійснюється на користь Управління капітального будівництва
Міністерства оборони України (колишнє умовне найменування
–військова частина А-0200) (т.6 а.с.160-189).
При цьому причини пропуску строку позовної давності визнані
судом поважними.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ПП
“Санаре” звернулося до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою та просить їх скасувати, а справа направити
на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скаржник посилається на порушення та неправильне застосування
ст. 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
ст.ст.
2,4,35,38,43,47, 99,111-12, 115 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить
касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з наступних
підстав.
В силу п. 2 ст. 121 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, на
прокуратуру України покладається представництво інтересів
держави в суді у випадках, визначених законом.
Так, відповідно до ст. 361 Закону України “Про
прокуратуру” ( 1789-12 ) (1789-12)
, представництво прокуратурою інтересів
держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені
держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді
інтересів держави у випадках, передбачених законом. Підставою
представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або
загрози порушень економічних, політичних та інших державних
інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних
або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з
державою.
Однією з форм представництва, що визначено ч. 3 вказаної норми,
є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і
свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних
осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання
незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових
осіб. При цьому, відповідно до ч. 5 ст. 361 Закону ( 1789-12 ) (1789-12)
,
прокурор самостійно визначає підстави для представництва у
судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в
будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому
процесуальним законом.
В силу ч. 1 ст. 2 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, господарський суд
порушує справи за позовними заявами: прокурорів та їх
заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах
держави. Частина третя вказаної норми також визначає, що
прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах
держави, в позовній заяві самостійно визначає в чому полягає
порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх
захисту, а також вказує орган, уповноважений державою
здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Вирішуючи питання про прийняття такої позовної заяви,
господарський суд повинен оцінювати правильність визначення
прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо
здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із
захистом інтересів держави.
Відповідно до рішення Конституційного суду України від
08.04.99р. № 3рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого
арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України
щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного
процесуального кодексу України (справа про представництво
прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді),
прокурори та їх заступники подають до господарського суду позови
саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ
і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності.
В силу пункту 2 резолютивної частини цього рішення під поняттям
“орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у
спірних відносинах”, зазначеним у частині другій статті 2
Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти
орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому
законом надано повноваження органу виконавчої влади.
А згідно пункту 5 мотивувальної частини зазначеного рішення,
орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у
спірних відносинах, фактично є позивачем у справах, порушених за
позовною заявою прокурора, і на підставі частини першої статті
21 Арбітражного процесуального кодексу України є стороною в
арбітражному процесі. Цей орган вчиняє процесуальні дії
(відповідні функції) згідно зі статтею 22 Арбітражного
процесуального кодексу України.
Звертаючись до суду з даним позовом, військовий прокурор
Київського гарнізону в якості органу, уповноваженого здійснювати
відповідні функції у спірних відносинах, зазначив Військову
частину А-0200, яка і є позивачем у справі.
Вирішуючи спір у даній справі по суті заявлених вимог, суд
першої інстанції не з’ясував: чи має позивач повноваження
органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у
спірних відносинах; чи подано позов саме в інтересах держави в
особі її уповноваженого органу; на захист яких суб’єктивних прав
або охоронюваних законом інтересів подано даний позов.
Крім того, під час нового розгляду, до прийняття рішення по суті
заявлених вимог у даній справі, господарським судом м. Києва
20.07.2004р. прийнято рішення у справі № 20/175 за позовом
Центрального спеціалізованого будівельного управління
Міністерства оборони України (госпрозрахункового) до
Міністерства оборони України, Виконавчого комітету Дальницької
сільської ради, Овідіопольської районної державної
адміністрації, Овідіопольського районного бюро технічної
інвентаризації про визнання недійсним свідоцтва про право
власності, визнання права власності (т.5 а.с.15-26).
Зазначеним рішенням право власності на об’єкт, що є предметом
оренди за умовами спірного договору, визнано за Центральним
спеціалізованим будівельним управлінням (госпрозрахунковим).
Вказаному рішенню суду, яке набрало законної сили, суд першої
інстанції, в порушення вимог ст.ст. 47, 43 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, оцінки не надав.
Відхиляючи зазначене рішення суду, апеляційна інстанція невірно
застосувала ч. 2 ст. 4 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Так, згідно з вказаною нормою, господарський суд вирішує
господарські спори на підставі Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, цього Кодексу ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, інших законодавчих
актів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість
яких надана Верховною Радою України. При цьому, господарський
суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти
не відповідають законодавству України.
За змістом вказаної норми мова йде про акти нормативного
характеру, які видаються державними та іншими органами, а не
акти, які не мають нормативного характеру, тобто є
індивідуальними. Акти ненормативного характеру породжують права
3 обов’язки лише у суб’єкта (чи певного кола суб’єктів), якому
вони адресовані.
Судове рішення не є актом нормативного характеру, оскільки
ухвалюється щодо певного предмету спору між сторонам у
відповідній справі. Крім того, порядок його перегляду визначений
законодавством і є спеціальним. Невідповідність висновків суду
дійсним обставинам справи, неповне дослідження справи, порушення
норм матеріального та процесуального права під час прийняття
судового акта є дефектами судового акта, однак зазначені
обставини можуть бути встановлені лише шляхом перегляду такого
рішення у встановленому порядку компетентним судовим органом.
Отже, у зв’язку з невірним витлумаченням ст. 4 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, що потягло за собою помилкове її застосування судом
апеляційної інстанції, ним також неповно з’ясовано обставини
справи, що підлягали встановленню.
Так, однією з вимог даного позову є вимога про повернення
об’єкта оренди позивачу. Однак, суди не з’ясували чи є він
особою, яка має суб’єктивне матеріальне право або охоронюваний
законом інтерес, на захист якого поданий позов (володіти спірним
майном).
Разом з тим, відсутність права на позов в матеріальному
розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у
задоволенні позову, незалежно від інших, встановлених судом
обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у
інших осіб відповідного обов’язку перед особою, якій таке право
належить, і яка може вимагати виконання такого обов’язку
(вчинити пені дії або утриматись від їх вчинення) від
зобов’язаних осіб. Отже, лише встановивши наявність у особи, яка
звернулася з позовом (в інтересах якої звернулись з позовом),
суб’єктивного матеріального права або охоронюваного законом
інтересу, на захист яких подано позов, суд з’ясовує наявність чи
відсутність факту порушення або оспорення і відповідно приймає
рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у
захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість
заявлених вимог.
Зазначені порушення не можуть бути усунуті судом касаційної
інстанції.
Так, відповідно до ст. 111 7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна
інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи
перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції
норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція
не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що
не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду
чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням викладеного, прийняті судові рішення підлягають
скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої
інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
1.Касаційну скаргу Приватного підприємства “Санаре”
задовольнити.
2.Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
01.06.2005р. та рішення господарського суду Одеської області від
01.02.2005р. у справі № 17-4-15-6-19-38-3-7/01-6026 скасувати.
3.Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Одеської області.
Головуючий суддя Кузьменко М.В.
Судді Васищак І.М.
Палій В.М.