ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.09.2005 Справа N 14/1649
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Шульги
О.Ф.-
головуючий, Козир Т.П. , Чабана В.В. розглянув касаційну скаргу
відкритого акціонерного товариства “Цикорій” на рішення
господарського суду Житомирської області від 15.03.2005 р. та
постанову Житомирського апеляційного господарського суду від
14.06.2005 р. у справі № 14/1649 за позовом Уладово-Люлинецька
дослідно-селекційна станція до відкритого акціонерного
товариства “Цикорій”
про стягнення 118 232,81 грн.
за участю представників позивача –Ковбасюка Є.В., Воронцова
В.М., відповідача –Шеремета О.В.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 15.03.2005
р. позов задоволено частково; стягнуто з ВАТ “Цикорій” на
користь Уладово-Люлинецької дослідно-селекційної станції 93 125
грн. боргу, 1 000 грн. витрат, пов’язаних з отриманням юридичних
послуг; припинено провадження у справі в частині стягнення
6 883,55 грн. інфляційних, 2 101,17 грн. 3% річних; в решті
позову відмовлено.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від
14.06.2005 р. рішення господарського суду Житомирської області
від 15.03.2005 р. залишено без змін.
У касаційній скарзі ВАТ “Цикорій” просить скасувати рішення
господарського суду Житомирської області від 15.03.2005 р.,
постанову Житомирського апеляційного господарського суду від
14.06.2005 р., посилаючись на те, що вони прийняті з порушенням
норм чинного законодавства та прийняти нове рішення про відмову
в позові.
У відзиві на касаційну скаргу Уладово-Люлинецька дослідно-
селекційна станція просить рішення господарського суду
Житомирської області від 15.03.2005 р., постанову Житомирського
апеляційного господарського суду від 14.06.2005 р. залишити без
змін, а скаргу –без задоволення.
Вивчивши справу, заслухавши пояснення представників сторін, суд
встановив наступне.
У квітні 2004 р. Уладово-Люлинецька дослідно-селекційна станція
звернулася до господарського суду з позовом про стягнення з ВАТ
“Цикорій” 118 109,72 грн., в т. ч. 109 125 грн. боргу за
отримане по договору від 20.03.2002 р. насіння, 6 883,55 грн.
інфляційних, 2 101,17 3% річних, а також 1 000 грн. витрат на
послуги адвоката.
Заявою від 10.01.2005 р. (а.с. 59) та її обґрунтуванням (а.с.
64) позивач висловив згоду “на задоволення позову на суму 93 125
грн. основного боргу, державне мито, інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу та послуги адвоката”, відмовившись
від стягнення 6 883,55 грн. інфляційних і 2 101,17 грн. 3%
річних. При цьому позивач просив суд стягнути з відповідача на
його користь 118 109,72 грн. основного боргу, 191, 25 грн.
державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу, 1 000 грн. витрат на послуги
адвоката.
Верховний Суд України в ч. 2, 3 п. 1 Постанови Пленуму від
29.12.1976 р. № 11 з наступними змінами “Про судове рішення”
( v0011700-76 ) (v0011700-76)
роз’яснив, що рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і
всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що
регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і
змісту законодавства України, а обґрунтованим визнається
рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення
для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і
правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і
підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому
засіданні.
Місцевий та апеляційний суди при вирішенні спору не дотримались
наведених роз’яснень Верховного Суду України, не виконали вимог
відповідно п. 3 ст. 84, п. 7 ст. 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, та
в порушення ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не забезпечили
повного, об’єктивного та всебічного розгляду справи.
Так, предметом спору є вимоги Уладово-Люлинецької дослідно-
селекційної станції про стягнення з ВАТ “Цикорій” боргу за
отримане по договору від 20.03.2002 р. насіння, інфляційних,
річних та витрат на послуги адвоката.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, місцевий суд
виходив виключно з пояснень позивача, залишаючи без перевірки та
відповідного аналізу докази, доводи та заперечення відповідача,
підстави відхилення яких не знайшли відображення в оскаржуваному
рішенні. Наведене є порушенням норм Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, що зобов’язують суд
забезпечувати сторонам рівність перед законом і судом (ст. 42),
змагальність сторін (ст. 43).
Вирішуючи питання про прийняття відмови позивача від вимог про
стягнення 6 883,55 грн. інфляційних, 2 101,17 грн. 3% річних і
припинення провадження у справі в цій частині на підставі п. 4
ст. 80 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд першої інстанції не виконав
вимог ч. 6 ст. 22, ч. 2, 4 ст. 78 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, не
роз’яснивши позивачу наслідків відмови від частини вимог, не
перевіривши чи не суперечать ці дії законодавству або не
порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.
Крім того, з посиланням на угоду № 17 від 16.03.2004 р. про
надання юридичних послуг та квитанції до прибуткового касового
ордеру № 17, суд стягнув з відповідача 1 000 грн. витрат на
послуги адвоката, проте не навів будь-яких обґрунтувань, не дав
оцінки жодному доказу та в порушення приписів п. 3 ст. 84 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
не мотивував таке рішення відповідними
нормами чинного законодавства.
Відмовляючи в решті позову (п. 4 резолютивної частини рішення),
місцевий суд не вказав, в якій саме частині позову відмовлено та
належним чином свій висновок не мотивував.
Слід зазначити, що господарський суд Житомирської області
прийняв рішення за відсутності будь-яких обґрунтувань щодо
необхідності застосування при вирішенні спору положень
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
з огляду на момент
виникнення спірних правовідносин і закінчення чи продовження їх
існування відповідно до вимог Прикінцевих та перехідних положень
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
від 16.01.2003 р.
В оскаржуваному рішенні суд послався на ст. 214 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
в контексті права кредитора вимагати виконання
зобов’язання, якщо строк його виконання не встановлений. Проте,
названа норма регулює відмову особи від правочину, підстава її
застосування судом обґрунтована не була.
Апеляційний суд при розгляді справи на наведені недоліки
місцевого суду уваги не звернув та їх не виправив.
Прийняті у справі судові рішення містять суперечливі за своїми
наслідками оцінки доказів.
Так, вирішуючи питання про стягнення з відповідача 93 125 грн.
основного боргу суд першої інстанції виходив з підписаного
сторонами акту звірки взаєморозрахунків від 04.06.2004 р. В свою
чергу суд апеляційної інстанції не прийняв в якості доказу
зазначений акт звірки взаєморозрахунків, залишивши без змін
рішення місцевого суду, в тому числі в частині стягнення з
відповідача 93 125 грн. основного боргу. Окрім цього, місцевий
суд зазначив, що накладними і довіреностями підтверджується факт
отримання відповідачем насіння цикорію на загальну суму 109 125
грн., з яких оплачено 16 000 грн. платіжними дорученнями № 170
від 18.04.2002 р, № 387 від 26.02.2004 р. Однак, Житомирський
апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність
належних доказів, які б підтверджували факт оплати ВАТ “Цикорій”
16 000 грн. до пред’явлення позову.
Апеляційний суд в якості доказу спростування тверджень
відповідача про продаж позивачем товару, який не відповідає
сорту та ціні, визначеним договором, прийняв пояснення
представника Уладово-Люлинецької дослідно-селекційної станції.
При цьому судом не було враховано, що згідно ч. 2 ст. 34 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
обставини справи, які відповідно до
законодавства повинні бути підтверджені певними засобами
доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами
доказування.
Враховуючи викладене, ухвалені у справі судові рішення
підлягають скасуванню, а справа - передачі для розгляду
місцевому суду.
При новому розгляді справи господарському суду належить
врахувати викладене в цій постанові, вжити заходів щодо повного,
об’єктивного, всебічного з’ясування обставин спору, дійсних прав
та обов’язків сторін і залежно від установленого прийняти
законне та обґрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст. 111-9-111-11 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Цикорій”
задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Житомирської області від
15.03.2005 р., постанову Житомирського апеляційного
господарського суду від 14.06.2005 р. у справі № 14/1649
скасувати.
3. Справу № 14/1649 передати для розгляду господарському суду
Житомирської області.
4. Стягнути з Уладово-Люлинецької дослідно-селекційної станції
на користь відкритого акціонерного товариства “Цикорій” 592 грн.
державного мита.
5. Доручити господарському суду Житомирської області видати
наказ.
Головуючий, судді О. Шульга
Т. Козир
В. Чабан