ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.09.2005 Справа N 14/80
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Кузьменка М.В.,
судді Васищака І.М.,
судді Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою
відповідальністю
“Торговий дім “Насіння”
на рішення господарського суду Чернігівської області
від 05.05.2005р.
у справі № 14/80
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім
“Насіння”
до Дослідного господарства “Івківці”
про стягнення 31 237,71 грн.,
за участю представників сторін:
від позивача: Скляренко О.П. (довіреність від 03.02.2004р.),
від відповідача: не з’явився,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Насіння”
звернулося до господарського суду Чернігівської області з
позовом до Дослідного господарства “Івківці” та просило суд
стягнути з останнього борг у сумі 29 127,0 грн. та 2 110,71 грн.
штрафних санкцій за порушення договірних зобов’язань з оплати
поставленого товару (насіння цукрових буряків).
До ухвалення рішення у даній справі позивач надіслав клопотання
№ 1-5/138 від 25.04.2005р. про припинення провадження у справі
на підстав п. 11 ст. 80 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки
13.04.2005р. відповідач в рахунок боргу передав, а позивач
прийняв 10,25 т. цукру на загальну суму 29 127,0 грн., що
дорівнює сумі, стягнення якої є предметом позовних вимог.
Рішенням господарського суду Чернігівської області від
05.05.2005р. (суддя Н.Ю.Книш) провадження у справі в частині
стягнення боргу у сумі 29 127,0 грн. припинено за відсутністю
предмету спору. Присуджено до стягнення з відповідача судові
витрати. В решті позову відмовлено. Доповідач: Палій В.М.
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, судом першої інстанції
встановлено, що 16.04.2004р. між позивачем та відповідачем
укладено договір № 15-160404/Пр-Н та додаток до нього № 1.
Відповідно до п. 1.1. та п. 1.2. договору позивач зобов’язався
передати відповідачу товар –каліброване, протруєне
інсектофунгіцидами насіння цукрових буряків, а останній
–прийняти товар і оплатити його на умовах, визначених цим
договором. Загальна вартість товару складає 29 127,0 грн. (п.
6.2. договору).
Згідно п. 7.1. договору 100% попередня оплата загальної вартості
товару повинна бути здійснена відповідачем у строк до
22.04.2004р. За згодою сторін відповідно до п. 7.2. договору в
рахунок оплати вартості товару покупець (відповідач) може
поставити продавцеві (позивачу) цукор та/або іншу продукцію або
здійснити оплату вартості товару векселем.
Як встановлено судом і доведено матеріалами справи, позивач
16.04.2004р. поставив, а відповідач прийняв товар на суму 29
127,0 грн.
26.10.2004р. позивачем на адресу відповідача була направлена
претензія з вимогою сплатити 29 127,0 грн. основного боргу та
1108,42 грн. штрафних санкцій, яка залишена відповідачем без
відповіді та задоволення.
Після порушення 23.03.2005р. провадження у справі відповідач
13.04.2005р. передав позивачу в рахунок погашення боргу 10,25 т
цукру на загальну суму 29 127,0 грн., у зв’язку з чим суд першої
інстанції дійшов висновку про припинення провадження у справі в
частині стягнення основного боргу у сумі 29 217,0 грн. за
відсутністю предмету спору.
Відмову у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача
штрафних санкцій у розмірі 2 110,71 грн. за період з
23.04.2004р. по 16.03.2005р. за порушення договірного
зобов’язання з оплати поставленого товару, суд першої інстанції
мотивував тим, що позивач, в порушення п. 7.1. договору,
здійснив відпуск товару відповідачу без отримання від останнього
100% попередньої оплати. Між тим, пунктом 5 договору
передбачено, що товар повинен бути повністю поставлений покупцю
в строк до 22.04.2004р., а у випадку затримки покупцем
попередньої оплати загальної вартості товару продавець має право
затримати поставку товару на відповідний термін. Проте,
продавець цим правом не скористався і товар поставив своєчасно.
Згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
виконання зобов’язання
може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою,
притриманням, завдатком. Відповідно до ст. 547 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання
вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення
виконання зобов’язання, вчинений із недодержанням письмової
форми, є нікчемним.
Судом першої інстанції встановлено, що укладений між сторонами
договір від 16.04.2004р. не містить домовленості сторін стосовно
забезпечення виконання зобов’язання штрафними санкціями.
Отже, оскільки між сторонами відсутня письмова угода щодо
стягнення штрафних санкцій, суд першої інстанції дійшов висновку
про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 110,71
грн. штрафних санкцій задоволенню не підлягають.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
суд його змінити, задовольнивши позовні вимоги в частині
стягнення з відповідача 2 110,71 грн. штрафних санкцій.
У своїй касаційній скарзі скаржник посилається на те, що судом
першої інстанції не застосовано п. 6 ст. 231 Господарського
кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, який підлягає застосуванню до
спірних правовідносин сторін.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги,
проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи
застосування судом норм матеріального та процесуального права
при ухваленні оскаржуваного судового акта, знаходить касаційну
скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з таких
підстав.
Як вбачається з матеріалів справи позивач просить суд стягнути з
відповідача штрафні санкції у розмірі 2 110,71 грн. за період з
23.04.2004р. по 16.03.2005р. на підставі п. 6 ст. 231 ГК України
( 436-15 ) (436-15)
, оскільки відповідачем було порушено договірне
зобов’язання щодо своєчасної оплати поставленого товару.
Відмовляючи у задоволенні цієї позовної вимоги, суд першої
інстанції виходив з того, що оскільки у договорі відсутня
письмова угода щодо стягнення штрафних санкцій, то вона не
підлягає задоволенню.
Між тим, з таким висновком погодитись не можна.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, виконання
зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це
встановлено договором або законом.
За змістом цієї норми, забезпечення виконання виникає тільки за
домовленістю сторін або у випадках, прямо передбачених законом,
без врахування волі боржника та кредитора.
Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, яка регулює
виключно правовідносини між сторонами щодо відповідальності за
несвоєчасне виконання грошових зобов’язань, і на яку посилається
позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення 2
110,71 грн., штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань
встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою
ставкою Національного банку України, за увесь час користування
чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено
законом або договором.
Отже, згідно названої норми, за неправомірне користування чужими
коштами внаслідок ухилення від їх повернення, іншої прострочки,
боржник повинен сплатити відсотки на суму цих коштів. При цьому,
відсотки, передбачені названими вище статтями, не є різновидом
неустойки. Це компенсація кредитору за неправомірне користування
понад встановлений строк коштами, які він мав отримати від
боржника.
Частина 6 статті 231 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
по відношенню до
положень ч. 2 ст. 547 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
є спеціальною
нормою, що регулює відносити у сфері господарювання.
Згідно ч. 2 ст. 4 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
особливості регулювання
майнових відносин суб’єктів господарювання визначаються цим
Кодексом (Господарським).
За таких обставин колегія суддів вважає, що висновок суду першої
інстанції не можна визнати законним і обґрунтованим, оскільки
він не відповідає вимогам діючого законодавства, що регулюють
дані правовідносини.
Враховуючи викладене, оскаржуване рішення підлягає зміні шляхом
скасування з направленням справи на новий розгляд в частині
відмови у стягненні штрафних санкцій.
Під час нового розгляду суду необхідно достовірно з’ясувати
обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення
даного спору, а саме: встановити чи відповідає розрахунок
штрафних санкцій, зроблений позивачем, розміру облікової ставки
НБУ, а також строку оплати з врахуванням меж загального терміну
нарахування штрафних санкцій (п. 6 ст. 232 ГК України
( 436-15 ) (436-15)
).
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 –111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
“Торговий дім “Насіння” задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Чернігівської області від
05.05.2005р. у справі № 14/80 в частині відмови у стягненні 2
110,71 грн. штрафних санкцій скасувати, і справу в цій частині
направити на новий розгляд до господарського суду Чернігівської
області.
3. В іншій частині рішення залишити в силі.
Головуючий, суддя М.В.Кузьменко
Суддя І.М.Васищак
Суддя В.М.Палій