Вищий  господарський  суд України у складі:  суддя   Селіваненко

В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.

розглянув  касаційну  скаргу Запорізького  обласного  відділення

Фонду   соціального  захисту  інвалідів,  м.   Запоріжжя   (далі

–відділення Фонду)

на   рішення   господарського  суду  Запорізької   області   від

18.07.2005

зі справи № 11/266

за позовом відділення Фонду

до     сільськогосподарського     товариства     з     обмеженою

відповідальністю  “Добрівка», с. Добрівка  Приазовського  району

Запорізької області (далі –ТОВ “Добрівка”)

про   стягнення 6047,62 грн.

За  результатами розгляду касаційної скарги Вищий  господарський

суд України

В С Т А Н О В И В:

Відділення Фонду звернулося з позовом про стягнення з відповідача 6047,62 грн. заборгованості зі сплати штрафних санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) до компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів. Статтею 50 цього Кодексу (2747-15) встановлено перелік позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних позовів до суб’єктів господарювання.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 18.07.2005 (суддя Гончаренко С.А.) у задоволенні позову відмовлено. Назване рішення з посиланням на приписи статті 218 Господарського кодексу України (436-15) (далі – ГК України (436-15) ) мотивовано тим, що у звітному році відповідачем було вжито усіх залежних від нього заходів для виконання встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2004 році, а тому вина ТОВ “Добрівка» у недодержанні цього нормативу відсутня.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України відділення Фонду просить скасувати рішення місцевого господарського суду з даної справи та прийняти нове рішення по суті спору, посилаючись на порушення судом норм матеріального права. Скаргу мотивовано тим, що з огляду на приписи статей 19-20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (875-12) (далі –Закон (875-12) ) у випадку невиконання обов’язку щодо працевлаштування інвалідів у необхідній кількості підприємство зобов’язано сплатити штраф у передбачений чинним законодавством строк.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі –ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Представники сторін у судове засідання не з’явились.

Перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим господарським судом у справі встановлено, що:

- відповідно до поданого ТОВ “Добрівка» звіту “Про зайнятість і працевлаштування інвалідів» за формою державної статистичної звітності № 10-ПІ поштова-річна за 2004 рік середньооблікова чисельність штатних працівників на підприємстві відповідача становила у звітному періоді 105 осіб, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів –4 особи, у той час коли фактично на підприємстві було працевлаштовано лише 2 інвалідів;

- середньорічна заробітна плата на підприємстві відповідача у 2004 році становила 3023,31 грн.;

- розрахунок суми штрафних санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів у звітному 2004 році становить 6046,62 грн., які самостійно ТОВ “Добрівка» не сплачено;

- ТОВ “Добрівка» повідомляло Приазовський районний центр зайнятості про наявність вільних робочих місць, на яких могла використовуватись праця інвалідів у звітному періоді, шляхом направлення щомісячних звітів за формою № 3-ПН.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання про правомірність стягнення з відповідача передбачених статтею 20 Закону (875-12) штрафних санкцій.

Відповідно до частини восьмої статті 69 ГК України (436-15) підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Статтею 19 Закону (875-12) для підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.

Частиною ж першою статті 18 Закону (875-12) обов’язок працевлаштування інвалідів покладено на центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.

Крім того, згідно з пунктом 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314 (314-95-п) (далі – Положення (314-95-п) ), працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Разом з тим, згідно з пунктом 5 Положення (314-95-п) підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. А пунктом 14 Положення (314-95-п) визначено, що підприємства, зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Відповідно до вимог пункту 3 Положення робоче місце інваліда (314-95-п) вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда

Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає підстави для висновку про те, що після вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення працевлаштування інвалідів, до яких належать, зокрема, створення в установленому порядку робочих місць у межах нормативу та інформування уповноважених органів про наявність таких вакантних посад для інвалідів, саме органи соціального захисту населення зобов’язані займатися пошуком інвалідів та їх направленням на підприємство для працевлаштування.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом України у постановах від 20.07.2004 № 04/336 зі справи № 2-23/9789-03, від 29.03.2005 № 05/145 зі справи № 13/403 та від 29.03.2005 № 05/144 зі справи № 3/118, згідно з якою суди мають з’ясовувати, зокрема, чи повідомляло підприємство органи працевлаштування про створені робочі місця для працевлаштування інвалідів; якщо названі органи були повідомлені, то чи направлялись інваліди для працевлаштування і, відповідно, з чиєї вини направлені інваліди не були працевлаштовані або їм було відмовлено у працевлаштуванні на вакантні посади.

Частиною ж другою статті 218 ГК України (436-15) передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, в даному разі слід погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки відповідачем вжито всіх передбачених чинним законодавством заходів по забезпеченню працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами інвалідів для працевлаштування, а також відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Відтак передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення господарського суду Запорізької області не вбачається.

Керуючись статтями 111-9, 111-11 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Запорізької області від 18.07.2005 зі справи № 11/266 залишити без змін, а касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів –без задоволення.