ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.09.2005 Справа N 201/14-03/17/4
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Полякова Б.М.–головуючого
Бур’янової С.С. (доповідач)
Панової І.Ю.
розглянувши орендного підприємства “Броварипромжитлобуд”
касаційну скаргу
на постанову Київського міжобласного апеляційного
господарського суду від 24.03.2005 р.
у справі № 201/14-03/17/4 господарського суду Київської
області
за позовом Київського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів
до орендного підприємства “Броварипромжитлобуд”
про стягнення 39684,00 грн.
За участю представників сторін
від позивача Кучерявий В.О. дов. від 21.12.04р. № 04-74/667,
від відповідача Малинка В.М. дов. від 14.03.05р. № 259-1
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Київської області від 17.01.2005
року (суддя Попікова О.В.) у справі № 201/14-03/17/4 позовні
вимоги задоволено у повному обсязі, з відповідача на користь
позивача стягнуто 39684,00 грн. основного боргу - штрафних
санкцій за незайняті інвалідами робочі місця на підприємстві у
2002 році. Рішення мотивовано тим, що відповідач не виконав всі
необхідні дії для працевлаштування інвалідів, не здійснював
заходи щодо забезпечення певної кількості робочих місць для
працевлаштування інвалідів з боку відповідача, а також, що не
звертався в органи виконавчої влади з питань праці та соціальної
політики, органи місцевого самоврядування, громадські
організації інвалідів про направлення інвалідів для
працевлаштування. Крім того відповідач, не надав доказів
безпосереднього звернення інвалідів на підприємство з метою
працевлаштування і відмови в такому працевлаштуванні.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського
суду від 24.03.2005 року зазначене рішення суду першої інстанції
залишено без змін з тих же підстав.
Не погоджуючись з рішеннями господарських судів попередніх
інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду
України з касаційною скаргою, в якій просить рішення
господарського суду Київської області від 17.01.2005 року та
постанову Київського міжобласного апеляційного господарського
суду від 24.03.2005 року у справі № 201/14-03/17/4 скасувати і
прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог,
посилаючись на не вірне застосування судами першої та
апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права,
а саме п. п. 5, 14 Положення про робоче місце інваліда і про
порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314 ( 314-95-п ) (314-95-п)
,
ст. 18, 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (875-12)
(далі по тексту – Закон
( 875-12 ) (875-12)
).
Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх
встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом
норм матеріального та процесуального права, колегія суддів
Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга
підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Стаття 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (875-12)
№ 875-ХІІ від 21.03.1991
зобов'язує підприємства всіх форм власності створювати робочі
місця для працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної
кількості робочих місць на підприємстві. У випадку невиконання
ст. 19 вказаного Закону ( 875-12 ) (875-12)
, відповідно до “Порядку
сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями
штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту
інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів”,
затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від
28.12.2001р. № 1767 ( 1767-2001-п ) (1767-2001-п)
, підприємство зобов'язане
сплачувати штрафні санкції до відділень Фонду соціального
захисту інвалідів. Але такої сплати відповідач не провів,
внаслідок чого утворилася заборгованість.
Відповідно до статті 18 Закону України “Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (875-12)
, працевлаштування
інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з
питань праці та соціальної політики, органами місцевого
самоврядування, громадськими організаціями інвалідів (далі
–органи працевлаштування інвалідів).
Відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів
відповідно до частини 2 статті 19 вказаного Закону ( 875-12 ) (875-12)
покладається на керівників підприємств. А в разі, коли кількість
працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то
відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної
сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне
робоче місце, не зайняте інвалідом (частина 20 вказаного Закону
( 875-12 ) (875-12)
).
Аналіз зазначених положень Закону ( 875-12 ) (875-12)
про захист
інвалідів дає підстави для висновку про те, що обов'язок
підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не
супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати
інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається
на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій
статті 18 цього Закону ( 875-12 ) (875-12)
. Це підтверджується і змістом
абзацу другого пункту третього Положення про Фонд соціального
захисту інвалідів (затверджений Постановою Кабінету Міністрів
України № 1434 від 26.09.2002 року ( 1434-2002-п ) (1434-2002-п)
), згідно з
яким, завданням Фонду є здійснення контролю за додержанням
підприємствами нормативів робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів, а також підпункту 3 пункту 4 та
підпункту 3 пункту 5 цього Положення ( 1434-2002-п ) (1434-2002-п)
, якими
Фонду надано право здійснювати контроль за своєчасним
перерахуванням підприємствами штрафних санкцій за недодержання
ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування
інвалідів.
Відповідно до Положення про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314 ( 314-95-п ) (314-95-п)
,
підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні
кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів (п. 14);
розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів,
включають їх до колективного договору, інформують центри
зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та
відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення
(пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів (п.
5); робоче місце вважається створеним, якщо воно відповідає
встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної
нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за
участю представників МСЕК, органів держнаглядохоронпраці,
громадських організацій інвалідів (п. 3).
Наказом Державного комітету статистики № 244 від 06.07.1998 р.
( z0464-98 ) (z0464-98)
, затверджена форма статистичної звітності № 3-ПН
"Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад)",
яка подається підприємствами, установами та організаціями
щомісячно на адресу державної служби зайнятості.
З наведеного слід зробити висновок, що на підприємство хоч і не
покладається обов'язок працевлаштовувати інвалідів, але
покладається обов'язок створювати та належним чином атестувати
робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про
таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування
інвалідів.
Господарські суди попередніх інстанцій встановили, що виходячи
зі середньооблікової чисельності штатних працівників
відповідача, останньому визначено норматив створення робочих
місць для працевлаштування 7 інвалідів, але фактично у 2002р. на
підприємстві відповідача, згідно звіту про зайнятість інвалідів,
працював 1 інвалід. Розмір середньої річної заробітної плати на
підприємстві –6614,00 грн. За не створені робочі місця
відповідач повинен перерахувати позивачеві кошти, у розмірі
середньорічної заробітної плати на підприємстві. Таким чином,
відповідач повинен був сплатити позивачеві 39684,00 грн.
У відповідності з главою 2 Закону України “Про місцеве
самоврядування в Україні” ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
до компетенції
виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать
власні (самоврядні) та делеговані повноваження. Пунктом 12 ст.
34 цього закону ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
встановлено, що до делегованих
повноважень належить бронювання в порядку, встановленому
законом, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно
від форм власності робочих місць, призначених для
працевлаштування осіб, які відповідно до законодавства,
потребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на
ринку праці, визначення нормативів таких робочих місць.
Поза увагою судів залишилось і те, що відповідно до ст. 18
наведеного вище Закону ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
працевлаштування інвалідів
здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства
соціальної захисту населення України, місцевими Радами народних
депутатів, громадськими організаціями інвалідів.
Господарські суди першої та апеляційної інстанції не дослідили,
чи у 2002 році вказані органи направляли інвалідів або
безпосередньо інваліди звертались до орендного підприємства
“Броварипромжитлобуд” для працевлаштування і останнє відмовило
їм в цьому.
Відповідно зі ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені в рішенні чи постанові господарського суду,
вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про
перевагу одних доказів над іншими.
За таких обставин, судова колегія суддів Вищого господарського
суду України дійшла до висновку, що постанову Київського
міжобласного апеляційного господарського суду від 24.03.2005 р.
та рішення господарського суду Київської області від 17.01.2005
року у справі № 201/14-03/17/4 необхідно скасувати, а справу
направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно повно
та всебічно розглянути обставини, зазначені в цій постанові,
дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір
відповідно до діючого законодавства.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 111-5, 111-7, п. 3 ч. 1 ст.
111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, –
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу орендного підприємства “Броварипромжитлобуд”
задовольнити частково.
2. Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського
суду від 24.03.2005 р. та рішення господарського суду Київської
області від 17.01.2005 року скасувати.
3. Справу передати до господарського суду Київської області на
новий розгляд.
Головуючий Б.М. Поляков
Судді С.С. Бур’янова
І.Ю. Панова