ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.09.2005 Справа N 30-31-17/158-04-4509
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Михайлюка М.В.,
Рибака В.В.,
Дунаєвської Н.Г.,
розглянувши у відкритих судових засіданнях в м. Києві касаційну
скаргу Ізмаїльської міської Ради та Виконавчого комітету
Ізмаїльської міської Ради на постанову Одеського апеляційного
господарського суду від 13.05.2005 року у справі № 30-31-17/158-
04-4509 Господарського суду Одеської області за позовом
Ізмаїльської міської Ради, м. Ізмаїл Одеської області, до
Військової частини № 1474 Державної прикордонної служби, м.
Ізмаїл Одеської області, третя особа: Регіональне відділення
Фонду державного майна України по Одеській області,
про виселення,
за зустрічним позовом Військової частини № 1474 Державної
прикордонної служби України, м. Ізмаїл Одеської області, до
Ізмаїльської міської Ради, м. Ізмаїл Одеської області,
Виконавчого комітету Ізмаїльської міської Ради, м. Ізмаїл
Одеської області, третя особа: Регіональне відділення Фонду
державного майна України по Одеській області,
про визнання права власності, визнання незаконними та
скасування рішень,
та за позовом третьої особи з самостійними вимогами на предмет
спору –Адміністрації Державної прикордонної служби України, м.
Київ, до Виконавчого комітету Ізмаїльської міської Ради, м.
Ізмаїл Одеської області, Ізмаїльської міської Ради, м. Ізмаїл,
Одеської області, третя особа: Регіональне відділення Фонду
державного майна України по Одеській області, м. Одеса,
про визнання права власності та визнання незаконними та
скасування рішень,
за участю представників:
Ізмаїльської міської Ради –Негру Т.І. (дов. № 21 від 095.08.2005
р.),
Військової частини № 1474 Державної прикордонної служби України
–Павловського В.Р. (дов. № 41/126 від 10.01.2005 р.),
В С Т А Н О В И В:
У липні 2004 року позивач –Ізмаїльська міська Рада пред”явив у
господарському суді позов до відповідача - Військової частини №
1474 Державної прикордонної служби, третя особа: Регіональне
відділення Фонду державного майна України по Одеській області,
про виселення з частини належного йому на праві комунальної
власності нежитлового приміщення площею 290,4 кв.м. в будинку №
48 по вул. Свердлова в м. Ізмаїл.
Посилаючись на безпідставне користування приміщенням, відмову
відповідача від укладення договору оренди спірного приміщення та
порушення останнім його прав власника, позивач просив
задовольнити його вимоги.
Заперечуючи проти позову відповідач - Військова частина № 1474
Державної прикордонної служби пред”явив зустрічний позов до
Ізмаїльської міської Ради та Виконавчого комітету Ізмаїльської
міської Ради про визнання права державної власності на спірне
нежитлове приміщення, визнання недійсними та скасування рішення
Виконавчого комітету Ізмаїльської міської Ради № 50 від
14.03.2001 року “Про оформлення права власності на домоволодіння
№ 48 по вул.Свердлова” та свідоцтва про право власності № 117
від 20.01.2002 року.
Посилаючись те, що спірне приміщення тривалий час перебуває в
оперативному управлінні Адміністрації Державної прикордонної
служби України та на порушення відповідачем за зустрічним
позовом вимог Закону України “Про передачу об’єктів права
державної та комунальної власності” ( 147/98-ВР ) (147/98-ВР)
при передачі
цього приміщення з державної до комунальної власності за
відсутності погодження з органом управління та Фондом державного
майна України, позивач за зустрічним позовом просив задовольнити
його вимоги.
Залучена до участі у справі третя особа з самостійними вимогами
на стороні відповідача –Адміністрація Державної прикордонної
служби України, у вересні 2004 року заявила вимоги про визнання
права державної власності в особі Державної прикордонної служби
України на будівлю, визнання недійсними та скасування рішення та
свідоцтва про право комунальної власності на спірне майно та про
закріплення спірного приміщення за ним на праві оперативного
управління.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 24.01.2005
року (колегія суддів у складі: Рога Н.В., Бакланова Н.В.,
Желєзна С.П.) первісний позов задоволено.
Постановлено виселити відповідача - Військову частину 1474
Державної прикордонної служби України із спірного приміщення. У
задоволенні решти вимог сторін відмовлено з підстав пропуску
трирічного строку позовної давності.
Рішення в частині задоволення позовних вимог Ізмаїльської
міської Ради мотивоване відповідністю рішення Виконавчого
комітету Ізмаїльської міської Ради № 250 від 14.03.2001 року
“Про оформлення права власності на будівлю № 48 по вул.Свердлова
за міською громадою” до вимог Закону України “Про власність”
( 697-12 ) (697-12)
, Постанови Кабінету Міністрів України № 311 від
05.11.1991 р. “Про розмежування державного майна України між
загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю
адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю”
( 311-91-п ) (311-91-п)
та переліку державного майна, який передається у
власність обласною Ради, затвердженого рішенням сесії Одеської
обласної Ради від 25.11.1991 р. № 266-ХХІ “Про розмежування
державного майна між власністю обласної Ради, міст обласного
підпорядкування і районів області”.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04-
13.05.2005 року (колегія суддів у складі: Тофана В.М.-
головуючого, Журавльова О.О., Михайлова М.В.) рішення скасоване.
Постановлено частково задовольнити зустрічну позовну заяву
Військової частини № 1474 Державної прикордонної служби України,
визнати недійсними пункт перший рішення Виконавчого комітету
Ізмаїльської міської Ради від 28.11.1995 року № 856 в частині
прийняття на баланс нежитлової будівлі № 48 (колишній - № 30) по
вул. Свердлова в м. Ізмаїл та від 14.03.2001 року № 250 “Про
оформлення права власності на будівлю № 48 по вул.Свердлова “, а
також свідоцтво про право комунальної власності на спірну
будівлю від 29.01.2002 року № 117.
В означеній частині постанова мотивована невідповідністю
висновків суду першої інстанції до вимог ст. 268 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, згідно яких на вимоги власника про визнання
незаконними правового акту органу місцевого самоврядування, яким
порушено його право власності або інше речове право, позовна
давність не поширюється, невідповідністю рішення Виконавчого
комітету Ізмаїльської міської Ради № 250 від 14.03.2001 року
“Про оформлення права власності на будівлю № 48 по вул.Свердлова
за міською громадою” до вимог Закону України “Про власність”
( 697-12 ) (697-12)
, Постанови Кабінету Міністрів України № 311 від
05.11.1991 р. “Про розмежування державного майна України між
загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю
адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю”
( 311-91-п ) (311-91-п)
та переліку державного майна, який передається у
власність обласною Ради, затвердженого рішенням сесії Одеської
обласної Ради від 25.11.1991 р. № 266-ХХІ “Про розмежування
державного майна між власністю обласної Ради, міст обласного
підпорядкування і районів області”, відсутністю доказів про
прийняття споруди на баланс Міським житловим управлінням,
належністю спірної будівлі до державної власності та посиланнями
на рішення Ізмаїльського обласного виконавчого комітету від
21.04.1945 року № 224 “Про надання приміщень для розміщення
частин, установ і учбового складу Червонопрапорної Дунайської
флотилії”, затверджене рішенням Ізмаїльського обласного
виконавчого комітету від 30.04. 1945 року, яким спірне
приміщення було передане Червонопрапорній Дунайській флотилії
для розміщення частин та особового складу.
В решті позовних вимог сторін відмовлено за безпідставністю.
Провадження у справі за позовом третьої особи з самостійними
вимогами на предмет спору –Адміністрації Державної прикордонної
служби України припинено з підстав, що передбачені п. 1 ст. 80
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
: за відсутності повноважень на
пред”явлення позову в інтересах іншої особи - Державної
прикордонної служби України.
У касаційній скарзі Ізмаїльська міська Рада просить скасувати
постанову суду апеляційної інстанції з підстав її
невідповідності до вимог норм матеріального та процесуального
права, неправильне застосування ст. 268 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
та постановити нове рішення про задоволення первісного позову,
відмовивши в зустрічному позові.
У касаційній скарзі Виконавчого комітету Ізмаїльської міської
Ради йдеться про скасування постанови апеляційного суду з тих же
підстав та про постановлення нового рішення про задоволення
первісного позову про виселення.
Заслухавши доповідача, представників сторін, перевіривши
правильність застосування судом апеляційної інстанції норм
матеріального та процесуального права судова колегія Вищого
господарського суду України дійшла висновку, що касаційні скарги
не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що
викладені в п. 1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове
рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним
вимогам, оскільки ґрунтується на всебічному, повному і
об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в
їх сукупності.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання
Постанови Кабінету Міністрів України № 311 від 05.11.1991 р.
“Про розмежування державного майна України між загальнодержавною
(республіканською) власністю і власністю адміністративно-
територіальних одиниць (комунальною) власністю” ( 311-91-п ) (311-91-п)
рішенням сесії Одеської обласної Ради від 25.11.1991 р. № 266-
ХХІ “Про розмежування державного майна між власністю обласної
Ради, міст обласного підпорядкування і районів області”
затверджено у додатках 1-3 перелік державного майна, що
передається у власність обласної Ради, міст обласного
підпорядкування і районів області, зокрема, згідно додатку № 2 у
комунальну власність м. Ізмаїл передано житловий і нежитловий
фонд місцевої Ради.
(т.1 а.с. 168, 169)
Відмовляючи у задоволенні первісного позову Ізмаїльської міської
Ради про виселення та задовольняючи зустрічний позов про
визнання недійсним акту органу місцевого самоуправління та
свідоцтва про право комунальної власності на частину нежитлової
будівлі № 48 по вул. Свердлова в м. Ізмаїл, суд апеляційної
інстанції повно та всебічно дослідив всі обставини справи, що
мають значення для її вирішення, правильно встановив, і виходив
з того, що на час прийняття оскарженого рішення Виконавчого
комітету Ізмаїльської міської Ради № 250 від 14.03.2001 року
“Про оформлення права власності на будівлю № 48 по вул.
Свердлова за міською громадою” спірне нежитлове приміщення
перебувало у державній власності та знаходилося в користуванні
позивача за зустрічним позовом –Військової частини № 1474, не
було передане на баланс місцевої Ради та не було зазначене у
додатку № 2 затвердженого рішенням сесії Одеської обласної Ради
від 25.11.1991 р. № 266-ХХІ “Про розмежування державного майна
між власністю обласної Ради, міст обласного підпорядкування і
районів області”, тому передача зазначеного приміщення до
комунальної власності Ізмаїльської міської Ради відбулася з
порушенням вимог Закону України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
,
Закону України “Про передачу об”єктів права державної та
комунальної власності” ( 147/98-ВР ) (147/98-ВР)
та Постанови Кабінету
Міністрів України № 311 від 05.11.1991 р. “Про розмежування
державного майна України між загальнодержавною
(республіканською) власністю і власністю адміністративно-
територіальних одиниць (комунальною) власністю” ( 311-91-п ) (311-91-п)
.
Дані висновки суду повністю відповідають встановленим
обставинам, матеріалам справи та вимогам закону.
Як встановлено судом, на підставі рішення Ізмаїльського
міськвиконкому від 05.10.1944 р. “Про розміщення частин і
особового складу Дунайської військової флотилії” ( т.1 а.с.121-
122, 140-141) та рішення Ізмаїльського обласного виконавчого
комітету від 30.04.1945 р. (т.1 а.с.27) “Про затвердження
рішення Ізмаїльського міськвиконкому № 224 “Про надання
приміщень для розміщення частин, установ і особового складу
Червонопрапорної Дунайської флотилії” від 21.04.1945 р. спірна
будівля була передана Червонопрапорній Дунайській флотилії.
Згідно додатку до рішення міськвиконкому Ізмаїльської міської
Ради № 322 від 10.06.1965 р. спірне приміщення перебувало у
володінні Морської інженерної служби КЧФ, розміщеної на базі
Дунайської військової флотилії. (т.2 а.с. 13-14).
Згідно актів приймання-передачі військового житлового фонду,
споруд та обладнання від КЕЧ до відповідача Військової частини
1474 від 25.05.2000 року та списку № 1 до нього, (т.1 а.с. 28-29
30,50-57) спірне приміщення розташоване у військовому містечку і
перебувало у державній власності.
Будь-яких доказів на підтвердження доводів про прийняття
спірного приміщення на баланс Ізмаїльського житлового управління
на підставі рішення Ізмаїльського міськвиконкому від 13.12.1949
р. “Про взяття на баланс Міським житловим управлінням (МЖУ)
будівель” (т.1 а.с. 86) позивач за зустрічним позовом не надав.
Відповідно до ст. 4 Закону України “Про передачу об”єктів права
державної та комунальної власності” від 03.03.1998 р. № 147/98
ВР ( 147/98-ВР ) (147/98-ВР)
власності прийняття рішень про передачу
об”єктів нерухомого майна з державної до комунальної власності
відноситься до компетенції Кабінету Міністрів України.
За таких обставин, встановивши факт знаходження спірної будівлі
у державній власності на час прийняття оспорюваного акту органу
місцевого самоуправління та недотримання відповідачем за
зустрічним позовом встновленого порядку передачі державного
майна у комунальну власність без згоди Кабінету Міністрів
України, суд апеляційної інстанції виклав у своїй постанові
обгрунтовані висновки щодо наявності підстав до визнання
недійсним рішення Виконавчого комітету Ізмаїльської міської Ради
№ 250 від 14.03.2001 року “Про оформлення права власності на
будівлю № 48 по вул.Свердлова за міською громадою” та свідоцтва
про право комунальної власності на спірну будівлю № 117 від
20.01.2002 року та порушення права позивача за зустрічним
позовом на користування зазначеним приміщенням.
При цьому, суд правильно зазначив у постанові про відсутність
правових підстав до задоволення вимог зустрічного позову про
визнання недійсним рішення № 5 від 10.01.2002 р. “Про оформлення
права власності об”єктів нерухомості”, оскільки це рішення не
стосується спірного приміщення і не порушує охоронюваних законом
прав та інтересів Військової частини 1474.
Виконуючи вимоги ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд перевірив
всі ствердження та заперечення сторін, зокрема посилання
позивача за первісним позовом про пропуск позивачем за
зустрічним позовом строку позовної давності на звернення до суду
за захистом порушених права, правильно виходив з того, що ці
доводи безпідставні, оскільки спірні правовідносини тривали на
час звернення до суду та прийняття Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, що набрав чинності з 01.01.2004 р., положення якого
застосовуються до їх врегулювання, зокрема ст. 268 цього
Кодексу, згідно якої позовна давність не поширюється на вимоги
власника або іншої особи про визнання незаконним правового акту
органу місцевого самоврядування, яким порушено його право
власності або інше речове право.
Твердження касаційної скарги про порушення та неправильне
застосування апеляційним судом норм матеріального та
процесуального права, зокрема ст. 268 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
Постанови Кабінету Міністрів України № 311 від 05.11.1991 р.
“Про розмежування державного майна України між загальнодержавною
(республіканською) власністю і власністю адміністративно-
територіальних одиниць (комунальною) власністю” ( 311-91-п ) (311-91-п)
,
Закону України “Про передачу об”єктів права державної та
комунальної власності” ( 147/98-ВР ) (147/98-ВР)
, грунтуються на
неправильному тлумаченні норм права, не відповідають
встановленим судами обставинам і тому їх належить залишити поза
увагою. З зазначених підстав слід вважати необгрунтованими і
посилання на неправильне застосування судами вимог норм
матеріального права.
Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до намагань
позивача надати перевагу одних доказів над іншими, що суперечить
вимогам ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, і тому до уваги не
беруться.
Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за
правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком
процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи
та їх доказуванням, прийнята постанова відповідає нормам чинного
законодавства та підстав для її скасування не вбачається.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Ізмаїльської міської Ради та касаційну скаргу
Виконавчого комітету Ізмаїльської міської Ради залишити без
задоволення.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
13.05.2005 року у справі № 30-31-17/158-04-4509 залишити без
змін.
Судді: Михайлюк М. В
Рибак В.В.
Дунаєвська Н.Г.