Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді Кузьменка М.В., суддів Васищака І.М., Палій В.М., розглянувши касаційну скаргу приватного підприємства “Промислово-комерційний регіональний центр “Маркет-Сервіс-Плюс” на рішення від 10.02.2005 року господарського суду Львівської області та постанову від 2.06.2005 року Львівського апеляційного господарського суду у справі № 3/228-24/303(3/187-5/193) за позовом приватного підприємства “Промислово-комерційний регіональний центр “Маркет-Сервіс-Плюс” до державного підприємства “Львівське обласне автотранспортне управління”

про визнання недійсним акта,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням від 10.02.2005 року господарського суду Львівської області (суддя М.Хабіб), залишеним без змін постановою від 2.06.2005 року Львівського апеляційного господарського суду, в позові відмовлено з мотивів безпідставності.

Приватне підприємство “Промислово-комерційний регіональний центр “Маркет-Сервіс-Плюс” просить судові рішення скасувати з підстав неправильного застосування господарськими судами частини 2 статті Конституції України (254к/96-ВР) , частину 2 статті 28 Закону України “Про підприємства в Україні” (887-12) , статті 2 Закону України “Про власність” (697-12) , частину 5 статті 15 Закону України “Про підприємництво” (698-12) , статей 15-17 Закону України “Про захист економічної конкуренції” (2210-14) та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.

Сторони були належним чином повідомлені про час і місце судового засідання, проте відповідач право на подання відзиву не використав і представники сторін в судове засідання не з’явились.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

До господарського суду подано позов про визнання недійсним акта і судами встановлено, що 30.09.2003 року державне підприємство “Львівське обласне автотранспортне управління” прийняло постанову за № 000141 про застосування до приватного підприємства “Промислово-комерційний регіональний центр “Маркет-Сервіс-Плюс” фінансової санкції в розмірі 170 грн. за порушення законодавства про автомобільний транспорт у вигляді перевезення пасажирів за відсутності у водія транспортного засобу дорожнього листа.

Відповідно до чинного законодавства підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

За змістом статті 6 Закону України “Про автомобільний транспорт” (2344-14) однією з основних функцій державного регулювання діяльності автомобільного транспорту є контроль за виконанням законодавства про автомобільний транспорт, який здійснюють відповідні органи, система яких визначена статтею 7 цього Закону (2344-14) . Пунктом 1 Положення про автотранспортні управління Міністерства транспорту, затвердженим постановою від 4.12.1998 року № 1913 Кабінету Міністрів України “Про створення автотранспортних управлінь Міністерства транспорту” (1913-98-п) встановлено, що автотранспортні управління в областях є територіальними органами Міністерства транспорту України і підпорядковані Державному департаменту автомобільного транспорту.

З тексту статуту державного підприємства “Львівське обласне автотранспортне управління” вбачається що зазначена юридична особа створена відповідно до постанови від 4.12.1998 року № 1913 Кабінету Міністрів України “Про створення автотранспортних управлінь Міністерства транспорту” (1913-98-п) і має забезпечувати державне регулювання діяльності автотранспорту та контроль за виконанням суб’єктами підприємницької діяльності правил перевезень пасажирів і вантажів, безпеки перевезень, інших нормативних актів, що визначають порядок функціонування автомобільного транспорту.

Зазначені повноваження кореспондуються з повноваженнями, які надаються територіальним органам Міністерства транспорту України пунктом 3 Положення про автотранспортні управління Міністерства транспорту України (1913-98-п) .

Як вбачається з матеріалів справи, державне підприємство “Львівське обласне автотранспортне управління” належить до сфери управління Міністерства транспорту України і підпорядковане Державному департаменту автомобільного транспорту, тому твердження позивача щодо того, що відповідач не є територіальним органом Міністерства транспорту України і йому не надано права контролювати виконання іншими суб’єктами господарювання нормативних актів, що визначають порядок перевезення пасажирів, вантажів, функціонування автомобільного транспорту, є безпідставними.

Стаття 38 Закону України “Про автомобільний транспорт” (2344-14) містить перелік документів на перевезення пасажирів автомобільним транспортом, в тому числі дорожній лист, який має знаходитись у водія.

За правилами статті 43 вказаного Закону (2344-14) пасажирський перевізник повинен, зокрема, виконувати вимоги цього Закону (2344-14) та забезпечувати водіїв автобусів відповідною документацією на перевезення пасажирів.

У разі відсутності документів, обов’язкових для надання послуг з перевезення пасажирів автомобільним транспортом загального користування, отже і дорожнього листа, суб’єкти підприємницької діяльності несуть відповідальність згідно із пунктом 5 статті 69 Закону України “Про автомобільний транспорт” (2344-14) .

З матеріалів справи вбачається, що фінансова санкція в розмірі 170 грн. стягнута з позивача в доходи обласного бюджету.

За таких обставин господарські суди дійшли правомірних висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.

Твердження позивача про порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права досліджувались апеляційним господарським судом і їм дана належна юридична оцінка.

За змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.

Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені господарськими судами на підставі повного і об’єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до намагань позивача надати перевагу його доказам над іншими, що суперечить вимогам статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , тому судовою колегією до уваги не приймаються.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

П О С Т А Н О В И В:

Рішення від 10.02.2005 року господарського суду Львівської області та постанову від 2.06.2005 року Львівського апеляційного господарського суду у справі № 3/228-24/303(3/187-5/193) залишити без змін, а касаційну скаргу приватного підприємства “Промислово-комерційний регіональний центр “Маркет-Сервіс-Плюс” без задоволення.