ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.09.2005 Справа N 7/308
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Михайлюка М.В.,
Рибака В.В.,
Дунаєвської Н.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну
скаргу Приватного підприємства “Розвій” на постанову Львівського
апеляційного господарського суду від 08.12.2004 року у справі №
7/308 Господарського суду Рівненської області за позовом
Приватного підприємства “Розвій”, м. Рівне, до Рівненської
міської Ради, м. Рівне, третя особа: Комунальне підприємство
“Готель “Україна”, м. Рівне,
про зобов’язання включити нежитлове приміщення до переліку
об’єктів, що підлягають приватизації,
за участю представників:
Приватного підприємства “Розвій” –Янчука В.В. (дов. № 27 від
05.09.2005 р.), Ткачука Я.В. (дов. № 27 від 05.09.2005 р.),
Рівненської міської Ради –Кульчинського П. С. (дов. № 08-1282
від 17.08.2004 р.), Борисової І.В. (дов. № 08-1281 від
17.08.2004 р.), Гарника О.В. (дов. № 01-319 від 24.03.2003 р.),
КП “Готель Україна” – Левковича В.А. (дов. від 01.09.2005 р.),
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2004 року позивач Приватне підприємство “Розвій”
звернувся до господарського суду з позовом до відповідача
Рівненської міської Ради, в якому просив зобов’язати останнього
внести зміни у рішення Рівненської міської Ради № 751 від
30.03.2004 року та включити нежитлове приміщення, площею 96,3 м2
що знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Соборна, буд.112 в
перелік об’єктів, що підлягають приватизації.
Вказував, що є орендарем спірного приміщення на підставі
договору № 27 від 01.09.1998 року. Зазначав, що здійснив
поліпшення орендованого майна, в зв’язку з чим, відповідно до
пунктів 2,3,19, 51 Закону України “Про державну програму
приватизації” ( 1723-14 ) (1723-14)
, у разі прийняття рішення про
приватизацію орендованого майна орендар одержує право на викуп
цього майна.
У жовтні 2004 року ПП “Розвій” уточнив свої позовні вимоги та
просив господарський суд визнати недійсним рішення Рівненської
міської Ради № 751 від 30.03.2004 року в частині приватизації
цілісного майнового комплексу КП “Готель Україна”, та,
зобов’язати Рівненську міську Раду розглянути заяву Приватного
підприємства “Розвій” про приватизацію нежитлового приміщення
літера А-4 площею 96,3 м2, що знаходиться за адресою: м. Рівне,
вул. Соборна, буд.112.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що в
порушення п. 30 ст. 26 Закону України “Про місцеве
самоврядування” ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
його заява не розглядалась на
сесії Рівненської міської Ради, чим порушено його право на
приватизацію, відповідно до п. 51 Закону України “Про державну
програму приватизації” ( 1723-14 ) (1723-14)
.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 11.10.2004
року (суддя: Мацішук А.В.) в позові відмовлено. Рішення
мотивоване безпідставністю вимог позивача, оскільки позивачем не
доведено погодження документації на проведення ремонтних робіт,
які б надавали право на приватизацію спірного об’єкта шляхом
викупу.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
8.12.2004 року (судді: Краєвська М.В. –головуючий, Дух Я.В.,
Зданкевич З.І.) рішення Господарського суду Рівненської області
від 11.10.2004 року залишене без змін.
У касаційній скарзі Приватне підприємство “Розвій” просить
скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду
від 08.12.2004 р. посилаючись на порушення судом норм
матеріального та процесуального права, зокрема, п. 51 Закону
України “Про державну програму приватизації” ( 1723-14 ) (1723-14)
, ст. 7
Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств
(малу приватизцію)” ( 2171-12 ) (2171-12)
та прийняти нове рішення про
задоволення позову в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши
правильність застосування судом норм матеріального та
процесуального права судова колегія Вищого господарського суду
України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що
викладені в п. 1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове
рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним
вимогам, оскільки ґрунтується на всебічному, повному і
об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в
їх сукупності.
Так, судами встановлено, що відповідно до договору від № 27
суборенди нежитлового приміщення від 01.09.1998 р., укладеного
між КП “Готель Україна” та ПП “Розвій”, позивач займає
приміщення загальною площею 97 кв.м. , розташоване за адресою:
м. Рівне, вул. Соборна 112, перший поверх. Вказаний договір
погоджений департаментом міського господарства.
П. 41.1 договору передбачено, що орендар зобов’язується
своєчасно проводити за свій рахунок поточний ремонт приміщень, а
також їх капітальний ремонт, пов’язаний з діяльністю “орендаря”,
а також з загальним кап. ремонтом будівлі.
22.01.2004 р. позивач подав до управління комунальною власністю
виконкому Рівненської міської Ради заяву про включення
вищезазначеного приміщення до переліку об’єктів що підлягають
приватизації (а.с. 66).
25.02.2004 р. Рівненська міська Рада рішенням № 712 затвердила
перелік об’єктів комунальної власності, що підлягають
приватизації шляхом викупу орендарями цих об’єктів, згідно з
додатком
(а.с. 33-34).
Рішенням сесії № 751 від 30.03.2004 р. Рівненська міська Рада
внесла комунальне підприємство “Готель Україна” до переліку
об’єктів комунальної власності, що підлягають приватизації
способом продажу за конкурсом.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що
затвердження відповідачем (міською радою) в межах його
повноважень переліку майна, яке підлягає приватизації, є його
виключною компетенцією як власника, а внесення змін в цей
перелік не може залежати від волі позивача, оскільки відповідно
до п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування
в Україні” ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
виключно на пленарних засіданнях
міської ради вирішуються питання стосовно прийняття рішень про
відчуження комунального майна, затвердження місцевих програм
приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності,
які не підлягають приватизації, визначення доцільності, порядку
та умов приватизації об'єктів комунальної власності.
Крім того, судом встановлено, що у листі орендодавця КП “Готель
“Україна” № 298 від 28.10.1998 р. (а.с. 25) відсутній дозвіл на
виконання невід’ємних поліпшень на суму 7 661 грн. 10 коп. , що
складає 29,5 % балансової вартості орендованого приміщення
відсутній, тому немає підстав до застосування ст. 51 Закону
України “Про державну програму приватизації” ( 1723-14 ) (1723-14)
,
відповідно до якої, орендар одержує право на викуп цього майна,
якщо орендарем за згодою орендодавця здійснено за рахунок
власних коштів поліпшення орендованого майна, яке неможливо
відокремити від відповідного об’єкта без завдання йому шкоди,
вартістю не менше як 25 відсотків залишкової (відновної за
вирахуванням зносу) вартості майна. Оцінка вартості об’єкта
приватизації здійснюється із застосуванням експертної оцінки.
Відповідно до ст. 34 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
обставини справи,
які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені
певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими
засобами доказування.
З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції щодо
неприйняття звіту, виконаного УКБ міськвиконкому у 1998 році, в
якості доказу виконання позивачем робіт на суму 4 768 грн. при
балансовій вартості 26 609 грн. 04 коп. (а.с. 10), є
правильними.
Залишаючи рішення місцевого суду без змін, суд апеляційної
інстанції додатково зазначив, що акти виконаних робіт (а.с. 20-
23) та кошторис на виконання робіт (а.с. 19) вказують, що
роботи, які були проведені позивачем, не носять капітального
характеру, позивачем не доведено що він, відповідно до приписів
п. 2 “Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить
невід’ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час
приватизації”, затвердженого наказом Фонду державного майна
України від 27.02.2004 р. № 377 ( z0343-04 ) (z0343-04)
, здійснив
покращення вказаних приміщень, які дають правові підстави
вимагати включення об’єкта приватизації до такого, що підлягає
приватизації шляхом викупу.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками з огляду на
наступне.
Судом на підставі ретельної правової оцінки наявних у справі
рішення Рівненської міської ради від 30.03.2004 р. № 751 “Про
приватизацію Комунального підприємства “Готель Україна” (а.с.
35), яким внесено до переліку об’єктів комунальної власності, що
підлягають приватизації способом продажу за конкурсом комунальне
підприємство “Готель Україна”, чим спростовуються твердження
скаржника про зворотнє.
Водночас, колегія відхиляє посилання скаржника, щодо порушення
судом ст. 7 Закону України “Про приватизацію невеликих державних
підприємств (малу приватизацію)” ( 2171-12 ) (2171-12)
, як необґрунтовані
та такі, що ґрунтуються на неправильному тлумаченні норми права.
Відповідно до ст. 7 Закону України “Про приватизацію невеликих
державних підприємств” ( 2171-12 ) (2171-12)
місцеві ради затверджують за
поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають
у комунальній власності і підлягають продажу на аукціоні, за
конкурсом або шляхом викупу. Включення об'єктів малої
приватизації до зазначених переліків здійснюється відповідно до
Державної та місцевих програм приватизації чи з ініціативи
відповідних органів приватизації або покупців.
Колегія також враховує приписи абзацу 1 п. 5 мотивувальної
частини та абзацу 2 п. 1 резолютивної частини рішення
Конституційного Суду України від 13.12.2000 № 14-рп/2000 у
справі № 1-16/2000 ( v014p710-00 ) (v014p710-00)
, згідно яких доцільність
застосування того чи іншого способу приватизації визначається
органом приватизації самостійно, окрім випадків, визначеним
законами.
Зокрема, викуп застосовується у випадках, передбачених ст. 11
Закону України “Про приватизацію невеликих державних
підприємств” ( 2171-12 ) (2171-12)
та іншими законами, і є в такому разі
обов'язковим для органів приватизації та органів, які
затверджують переліки об'єктів малої приватизації. Водночас,
пропозиція покупця щодо способу приватизації підлягає розгляду у
визначений законом строк, але вона не є обов'язковою для
органів, які визначають або затверджують переліки об'єктів малої
приватизації, за винятком випадків, передбачених ст. 11 Закону
України “Про приватизацію невеликих державних підприємств”
( 2171-12 ) (2171-12)
та іншими законами.
Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку що
позивачем, не була погоджена документація на право здійснення
робіт капітального ремонту, тому правові підстави на
приватизацію об’єкта шляхом викупу у нього відсутні.
Решта доводів касаційної скарги правильності висновків судів не
спростовують і тому їх належить залишити поза увагою.
Зважаючи на вищенаведене касаційна інстанція не вбачає достатніх
підстав для скасування оскаржуваних рішення та постанови, які
прийнято судами попередніх інстанцій без порушення або
неправильного застосування норм матеріального та процесуального
права.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7 –111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Приватного підприємства “Розвій” залишити без
задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
8.12.2004 року у справі № 7/308 залишити без змін.
Судді: Михайлюк М. В.
Рибак В.В.
Дунаєвська Н.Г.