1/51-38 Про стягнення 8675,70 грн. - Текст документа

В лютому 2005 року спільне підприємство “Ексімтех» пред’явило в суді позов до сільськогосподарського приватного підприємства “Дружба» про стягнення боргу в сумі 8115,40 грн. та пеню за прострочення платежу в розмірі 560,30 грн., а всього 8675,70 грн.

В обгрунтування позовних вимог зазначало, що згідно укладено між сторонами договору від 30.12.99 № 6 поставило відповідачу плуг марки IBIS-5 в кількості 1 штуки вартістю 41 730 грн., за який останній розрахувався частково, у зв’язку з чим виникла заборгованість в сумі 8115,40 грн.

Заявою від 23.03.2005 позивач збільшив позовні вимоги і просив стягнути з відповідача витрати за надання юридичної допомоги в сумі 350 грн. та уточнив позовні вимоги в частині стягнення пені, яка складає 548,95 грн.

Рішенням господарського суду Волинської області від 06.04.2005 (суддя Гочар М.М.) позов задоволено частково.

Стягнуто з сільськогосподарського приватного підприємства “Дружба» на користь спільного підприємства “Ексімтех» 8 115,40 грн. заборгованості за поставлений плуг марки IBIS-5, 548,95 грн. пені, 350 грн. витрат за надання юридичної допомоги адвоката, 86,64 грн. витрат по сплаті державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті суми позову відмовлено.

Задовольняючи позов в частині стягнення основного боргу в сумі 8 115,40 грн., господарський суд виходив з того, що відповідач не виконав умови договору № 6 від 30.12.1999 щодо оплати за поставлений плуг.

Задовольняючи позов в частині стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що складає 548,95 грн., господарський суд виходив з вимог ст. 230 Господарського кодексу України (436-15) .

Задовольняючи позов в частині стягнення витрат за надання юридичної допомоги, господарський суд виходив з їх обґрунтованості та доведеності.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.06.2005 (судді: Кордюк Г.І. –головуючий, Бобеляк О.М., Орищин А.В.) рішення в частині стягнення 548,95 грн. пені, 5,61 грн. держмита, 7 грн. інформаційно-технічних витрат, 30 грн. послуг адвоката скасовано, і прийнято нове рішення, яким в цій частині в позові відмовлено.

В іншій частині рішення залишено без змін.

Залишаючи рішення без змін в частині стягнення основного боргу, апеляційний господарський суд погодився з судом першої інстанції.

Скасовуючи рішення і відмовляючи в позові в частині стягнення пені апеляційний господарський суд виходив з того, що сторони у спірному договорі не встановили конкретного розміру відповідальності.

В касаційній скарзі сільськогосподарське приватне підприємство “Дружба» просить скасувати постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши пояснення представників позивача, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судовими інстанціями, 30.12.1999 між спільним підприємством “Ексімтех» та сільськогосподарським приватним підприємством “Дружба» було укладено договір поставки № 6, згідно умов якого позивач по накладній № 7 від 30.12.1999 поставив відповідачеві плуг марки IBIS-5 в кількості 1 штуки вартістю 41 730 грн.

Судовими інстанціями досліджено, що плуг отриманий представником відповідача згідно довіреності ЯГО № 405602 від 30.12.1999 Чабанюк О.В., яка долучена до матеріалів справи (а.с.18).

Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимоги про стягнення заборгованості за неналежне виконання умов договору на поставку товару № 6 від 30.12.99.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України (435-15) , зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу (436-15) суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Господарськими судами як першої, так і апеляційної інстанції встановлено та відповідачем не спростовано, що на час вирішення спору сільськогосподарське приватне підприємство “Дружба» за отриманий товар розрахувалося частково в сумі 33615 грн. (кошти в сумі 23950 грн. підтверджується випискою з банку клієнта, та отримання по накладній від 31.12.2000 борошна на суму 9665 грн.), за ним рахується борг в сумі 8115,40 грн., що підтверджується наявними в справі матеріалами.

Матеріали справи свідчать про те, що господарські суди всебічно, повно і об’єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; належним чином проаналізували зобов’язальні відносини сторін, разом з тим встановили неналежне виконання сільськогосподарським приватним підприємством “Дружба» зобов’язань, на підставі чого підставно і обґрунтовано задовольнили позовні вимоги в частині стягнення заборгованості в сумі 8115,40 грн. за поставлений плуг.

Апеляційним господарським судом, на підставі наданого в судове засідання оригіналу договору № 6 від 30.12.1999 року встановлено, що в п. 2.4 останнього сторони конкретно не визначили розмір пені, яка підлягає стягненню.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України (436-15) штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання..

Статтею 551 Цивільного кодексу України (435-15) встановлено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 року (543/96-ВР) , зі змінами та доповненнями, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 цього Закону (543/96-ВР) передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону (543/96-ВР) , обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, Закон України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» N 543/96-ВР (543/96-ВР) не визначає конкретний розмір пені, а лише обумовлює її граничну величину.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд, обґрунтовано прийшов до висновку про те, що сторони не визначили розмір пені, яка підлягає сплаті у разі прострочення виконання відповідачем взятих на себе зобов’язань по договору № 6 від 30.12.1999, в зв’язку з чим підставно відмовив в задоволені вимоги про стягнення з сільськогосподарського приватного підприємства “Дружба» 548,95 грн. пені, розрахованої позивачем виходячи з подвійної облікової ставки Національного банку України.

За таких обставин, прийнята апеляційним господарським судом у справі постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону, підстав для її скасування не вбачається.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків суду і не заслуговують на увагу.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу сільськогосподарського приватного підприємства “Дружба» залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.06.2005 у справі № 1/51-38 без змін.