ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31.08.2005 Справа N 59/10-2004
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді Кривди Д.С.,
суддів Жаботиної Г.В., Грека Б.М.
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:
від позивача: Сергієнко С.В., Свириденко В.М.
від відповідача: Зюменко І.В.
розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м.
Ірпені Київської області
на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського
суду від 04.03.2005р.
у справі № 59/10-2004 Господарського суду Київської області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-
комерційна фірма “УкрЄвроІнвест”
до Державної податкової інспекції в м. Ірпені Київської області
про недійсним податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна
фірма “УкрЄвроІнвест” звернулося до Господарського суду
Київської області з позовом до Державної податкової інспекції в
м. Ірпені Київської області про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Ірпені
Київської області від 21.08.2004р. № 0002542340/0/10515.
Рішенням Господарського суду Київської області від 13.01.2005р.
(суддя Г.А.Кравчук), залишеним без змін постановою Київського
міжобласного апеляційного господарського суду від 04.03.2005р.
(судді: О.М.Сибіга, С.С.Самусенко, О.І.Лобань), позовні вимоги
Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна
фірма “УкрЄвроІнвест” задоволено, визнано недійсним податкове
повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Ірпені
Київської області від 21.08.2004р. № 0002542340/0/10515.
Не погодившись з прийнятим у даній справі судовим рішенням,
Державна податкова інспекція в м. Ірпені Київської області
подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову
Київського міжобласного апеляційного господарського суду від
04.03.2005р. та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в
задоволенні позовних вимог. Свою вимогу Державна податкова
інспекція в м. Ірпені Київської області мотивує тим, що
господарським судом неправильно застосовано норми матеріального
та процесуального права, а саме: п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою
відповідальністю виробничо-комерційна фірма “УкрЄвроІнвест”
доводить безпідставність вимог Державної податкової інспекції в
м. Ірпені Київської області та правомірність прийнятих у даній
справі судових рішень.
Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши представників сторін,
перевіривши правильність застосування місцевим господарським
судом та апеляційним господарським судом норм матеріального та
процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов
висновку, що касаційна скарга Державної податкової інспекції в
м. Ірпені Київської області підлягає задоволенню частково.
Відповідачем проведено позапланову документальну перевірку
позивача за результатами зустрічних перевірок по направленим
запитам за жовтень 2002р., про що 16.08.2004р. було складено
акт. Перевіркою встановлено, що позивачем безпідставно віднесено
до податкового кредиту за жовтень 2002р. суму у розмірі
148440грн., оскільки дана сума податкового кредиту документально
не підтверджена. За результатами перевірки відповідачем прийнято
податкове повідомлення-рішення від 21.08.2004р. №
0002542340/0/10515, яким позивачу зменшено суму бюджетного
відшкодування з податку на додану вартість за жовтень 2002р. на
суму 148440грн.
Господарським судом встановлено:
-за декларацією з податку на додану вартість за жовтень 2002р.
податкові зобов’язання позивача становили 812856грн., а
податковий кредит, підтверджений податковими накладними
–1231204грн., отже від’ємне значення податку на додану вартість,
що підлягало відшкодуванню з бюджету становило 418348грн.
-позивачем протягом.10.2002р. було придбано у контрагентів
товарно матеріальні цінності.
-ТОВ “Натан”, у якого позивач придбав товар, зареєстровано як
платник податку на додану вартість.
Правила щодо операцій, які є об’єктом оподаткування та операцій,
що не є об'єктом оподаткування встановлені ст. 3 Закону України
“Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, відповідно до п.
3.1 якої об'єктом оподаткування є операції платників податку з:
продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в
тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами
оперативної оренди (лізингу) та операції з передачі права
власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для
погашення кредиторської заборгованості заставодавця; ввезення
(пересилання) товарів на митну територію України та отримання
робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх використання
або споживання на митній території України, в тому числі
операції з ввезення (пересилання) майна за договорами оренди
(лізингу), застави та іпотеки; вивезення (пересилання) товарів
за межі митної території України та надання послуг (виконання
робіт) для їх споживання за межами митної території України.
Проте, господарським судом попередніх інстанцій на підставі
відповідних доказів у встановленому законом порядку не було
встановлено обставин щодо того, які операції здійснював позивач
у жовтні 2002р.
Відповідно до п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податковий кредит
звітного періоду складається із сум податків, сплачених
(нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з
придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до
складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи
нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Таким чином,
як випливає з приписів даної правової норми, податковий кредит
складається із сум податків, сплачених у зв’язку з придбанням
товарів, вартість яких відноситься до складу валових витрат
виробництва та основних фондів чи нематеріальних активів.
Згідно абз. 4 п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
не належать
до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені
відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами,
обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами
ведення податкового обліку. Проте, господарським судом не
досліджувались відповідні факти.
Згідно п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не дозволяється включення до
податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку, що не
підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а
при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи
банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в
оплату вартості таких робіт (послуг). Отже, для вирішення спору
щодо правомірності включення до податкового кредиту сум
сплачених податків господарський суд був зобов’язаний дослідити
відповідні обставини.
Відповідно до п. 7.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
датою виникнення права платника податку
на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій
або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку
в оплату товарів (робіт, послуг) чи дата отримання податкової
накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів
(робіт, послуг).
Господарським судом встановлено, що позивач обгрунтовано відніс
до податкового кредиту витрати зі сплати податку на додану
вартість на суму 148440грн. які підтверджені відповідними
податковими накладними. Проте, як вже було зазначено,
господарським судом не було досліджено обставин за якою
операцією було сплачено позивачем у складі вартості товару
податок на додану вартість у розмірі 148440грн.
Наведене свідчить про неповне з'ясування судами першої та
апеляційної інстанцій фактичних обставин справи, що мають
значення для правильного вирішення спору, а, отже, і порушення
вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду
всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція перевіряє
юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у
рішенні або постанові господарського суду першої інстанції.
Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція
не наділена повноваженнями щодо встановлення обставин справи, а
останні встановлені неповно, справа підлягає передачі на новий
розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені
законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного
встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в
залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного
законодавства, вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, 111-10, 111-11,
111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Ірпені
Київської області задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Київської області від 13.01.2005р.
та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського
суду від 04.03.2005р. у справі № 59/10-2004 скасувати, а справу
передати на новий розгляд до Господарського суду Київської
області.
Головуючий - суддя Кривда Д.С.
судді Жаботина Г.В.
Грек Б.М.