10/256в Про зобов’язання звільнити нежитлові приміщення - Текст документа

У липні 2004 року прокурор Ворошиловського району м. Донецька звернувся до господарського суду Донецької області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, Донецького національного технічного університету з позовною заявою до відповідача про зобов’язання повернути орендоване нежитлове приміщення площею 785,4 кв.м. , розташоване в м. Донецьку по вул. Артема, 96, посилаючись на те, що закінчився строк, на який укладено між сторонами договір оренди нерухомого майна № 1395 від 01.04.2003 року.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач доповнив заявлені вимоги і просив зобов’язати відповідача звільнити орендовані нежитлові приміщення за договорами № 1387 від 01.04.2003 року, № 1388 від 01.04.2003 року, № 1390 від 01.04.2003 року, № 1392 від 01.04.2003 року у зв’язку із закінченням їх строку дії.

У свою чергу відповідач за первісним позовом звернувся до суду із зустрічним позовом до позивача за первісним позовом про зобов’язання продовжити строк дії договору оренди № 1395 від 01.04.2003 року до 01.06.2004 року, посилаючись на те, що сторони своїми фактичними діями продовжили зазначений договір.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач за зустрічним позовом уточнив заявлені вимоги і просив зобов’язати відповідача за зустрічним позовом усунути перешкоди в користуванні орендованими приміщеннями, посилаючись на продовження строку дії договору № 1395 від 01.04.2003 року до 01.04.2005 року.

Рішенням господарського суду Донецької області від 11.11.2004 року первісний позов про зобов’язання відповідача повернути нежитлове приміщення площею 785,4 кв.м. задоволено, а в зустрічному позові відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 18.01.2005 року зазначене рішення суду першої інстанції в частині первісного позову скасовано та в первісному позові відмовлено, а в решті вказане судове рішення залишене без змін. У касаційному поданні прокурор вважає, що постанова апеляційного суду в частині скасування рішення суду першої інстанції та відмови в первісному позові прийнята з порушенням чинного законодавства, і тому просить в зазначеній частині її скасувати, залишивши рішення місцевого господарського суду в цій частині без змін.

Відзиви на касаційне подання від сторін до суду не надходили.

Заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши доводи касаційного подання, перевіривши матеріали справи та прийняті в ній судові рішення, суд вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, між сторонами було укладено договір оренди № 1395 від 01.04.2005 року, за умовами якого позивач зобов’язався передати в оренду нежитлові приміщення, а відповідач зобов’язався вносити орендну плату.

Предметом даного судового розгляду є позов прокурора в інтересах держави про повернення переданого в оренду майна та зустрічний позов про усунення перешкод у користуванні орендованим майном. Пунктом 2 ст. 121 Конституції України (254к/96-ВР) на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Відповідно до ст. 36і Закону України “Про прокуратуру” (1789-12) підставою представництва в суді держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними і державою.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ГПК України (1798-12) господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. В позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому саме полягає порушення інтересів держави і обґрунтовує необхідність їх захисту(ч. 2 ст. 2. ГПК України (1798-12) ).

Конституційний суд України в рішенні від 08.04.1999 року (далі - рішення КСУ) визначив, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. При цьому інтереси держави можуть збігатися повністю,, частково, або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Пунктом 2 резолютивної частини рішення КСУ визначено, що під поняттям орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах”, зазначених в ч. 2 ст. 2 ГПК України (1798-12) , треба розуміти орган державної влади або орган місцевого самоврядування, який законом наділений повноваженнями органу виконавчої влади.

В п. 5 мотивувальної частини рішення КСУ передбачено, що орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах фактично є позивачем у справі, порушених за позовною заявою прокурора і на підставі ч. 1 ст. 2 ГПК України (1798-12) є стороною в арбітражному процесі, цей орган здійснює процесуальні дії відповідно до вимог ст. 22 ГПК України (1798-12) .

Проте, суди попередніх інстанцій на зазначене уваги не звернули та не врахували, що прокурор може бути представником сторони у справі тільки у випадку, коли цією стороною у справі є орган державної влади або орган місцевого самоврядування, наділений повноваженнями виконавчої влади.

Заявляючи позов про зобов’язання відповідача звільнити орендовані нежитлові приміщення прокурор необгрунтовано визначив Міністерство освіти і науки України, як орган уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, оскільки його функції як органа уповноваженого управляти відповідним майном врегульовано ст. 9 Закону України“Про оренду державного та комунального майна” (2269-12) .

У той же час, Донецький національний технічний університет, що є стороною за договором оренди, не є органом державної влади чи органом місцевого самоврядування.

Таким чином, прокурором пред’явлено позов не в інтересах держави, а в інтересах самостійного суб’єкта господарської діяльності, і тому порушувати провадження в справі за заявленим позовом прокурора та розглядати спір за цим позовом по суті в суду підстав не було.

За таких обставин, прийняті в даній справі судові рішення попередніми інстанціями в частині позову прокурора є незаконними, і тому підлягають скасуванню в цій частині, а позов прокурора –залишенню без розгляду згідно п. 1 ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Разом з тим, касаційна інстанція не знаходить підстав для скасування судових рішень щодо зустрічного позову, і тому їх в цій частині слід залишити без змін.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційне подання прокурора задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.01.2005 року та рішення господарського суду Донецької області від 11.11.2004 року в частині позову прокурора скасувати та позов прокурора залишити без розгляду.