2-20/4119.1-05(2-1/1948-04,2-1/9590) Про визнання права власності та усунення перешкод в користуванні - Текст документа

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 06.06.2005 по справі № 2-20/4119.1-2005 (суддя Луцяк М.І.) у позові Сімферопольській міській раді відмовлено. Позов Відкритого акціонерного товариства “Укртелеком” задоволено частково. Визнано право власності Відкритого акціонерного товариства “Укртелеком” на приміщення, розташовані в місті Сімферополі за адресою: вул. Р. Люксембург, 11, проспект Перемоги, 56, вул. Героїв Сталінграду, 6, вул. Аральська, 71, а також на телефоні кабельні каналізації, розташовані в місті Сімферополі та збудовані за рахунок бюджетних коштів. В іншій частині вимог відкритого акціонерного товариства “Укртелеком” провадження припинено. Стягнуто з Сімферопольської міської Ради на користь відкритого акціонерного товариства “Укртелеком” 85 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду мотивовано тим, що вказане майно - будинки АТС та мережі зв'язку до корпоратизації ВАТ “Укртелеком” перебувало на балансі державного підприємства електрозв'язку “Укртелеком”. До 27.12.1999 спірні приміщення входили до його цілісного майнового комплексу. Постановою КМ України від 05.05.95 № 316 “Про управління майном, що є у загальнодержавній власності і розташоване на території Автономної Республіки Крим” (316-95-п) затверджено перелік розташованих на території АРК підприємств, установ і організації, заснованих на загальнодержавній власності, що належать до сфери управління міністерств та інших підвідомчих КМУ органів державної виконавчої влади. До даного переліку віднесено КРПЕ “Кримтелеком”, управління яким знаходиться в сфері управління Міністерства зв'язку, правонаступником якого є Держкомзв'язку. 27.12.1999 наказом № 155 і Держкомзв'язку України на базі цілісного майнового комплексу УДПЕЗ “Укртелеком” відповідно до Указу Президента України від 15.06.1993 № 210/93 “Про корпоратизацію підприємств” (210/93) створено відкрите акціонерне товариство “Укртелеком”. Спірне майно було передано йому засновниками і учасниками у власність на підставі статті 12 “Про господарські товариства” (1576-12) . Тому він є власником вказаного майна.

У задоволенні позову Сімферопольської міської ради відмовлено на тих підставах, що жодний нормативний акт, тобто: Конституція України, Закон „Про місцеве самоврядування в Україні” (280/97-ВР) не містить жодної норми, яка дозволяє органам місцевого самоврядування приймати рішення про перехід об'єктів загальнодержавної власності у комунальну власність.

Припинення провадження по справі судом мотивовано тим, що відсутній предмет спору в зв'язку з тим, що оскаржувані позивачем акти вже визнані недійсними.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 7.07.2005 року вказане рішення суду залишено без змін, з тих же підстав.

Не погодившись з вищевказаним рішенням суду та постановою апеляційного господарського суду, Фонд комунального майна, Сімферопольська міська рада подали касаційні скарги, а прокурора касаційне подання, в яких просять скасувати прийняті у справі судові рішення, вважаючи, що вони прийняті без з'ясування всіх обставин справи та з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. На думку сторони, висновки суду у частині передачі спірних приміщень у власність ВАТ “Укртелеком” з моменту державної реєстрації “Укртелеком” не відповідають матеріалам справи. Судом не враховано те, що спірні приміщення та телефонні каналізації побудовані за рахунок місцевих бюджетів і належать Сімферопольській міській раді на праві комунальної власності. Одним із основних критеріїв визначення законності володіння майном і відображення його на балансі підприємства, на думку апелянтів, є джерела фінансування (централізоване, або власні кошти підприємства), передача підприємству у володіння майна безпосередньо власником (уповноваженим ним органом). Постановою КМУ від 05.11.1991 № 311 (311-91-п) врегульовано механізм розмежування між комунальною та загальнодержавною власністю. На їх думку, спір виник щодо правомірності включення до статутного фонду ВАТ “Укртелеком” інвентарних об'єктів - окремих будівель. Зазначені будівлі належали до нежитлового фонду Сімферопольської міської ради депутатів трудящих і були передані Сімферопольському МіськВТВЕЗ на баланс, як експлуатуючій організації відповідно до порядку, передбаченого Постановою Ради Міністрів УРСР від 28.04.1980 № 285 “Про порядок передачі підприємств, об'єднань, установ, будинків і споруд”. На момент прийняття Постанови КМУ № 311 (311-91-п) зазначені будівлі значилися на балансі державного підприємства, однак знаходження майна на балансі підприємства ще не є безспірною ознакою його права власності. Вказане майно є комунальною власністю. Суд безпідставно не застосував до спірних правовідносин Постанову Верховної Ради АР Крим № 110-1 від 29.06.92 “Про розмежування майна державної (АР Крим) власності та власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної)” (rb0110002-92) , якою до комунального майна віднесено всі вбудовано - прибудовані та окремі приміщення зв'язку, побудовані за рахунок 6,4% - 8% відрахувань від державного житлового будівництва (незалежно від відомчого підпорядкування), крім приміщень, побудованих підприємствами інших форм власності за рахунок їх фондів. На думку скаржників, накази Держкомзв'язку та інформатизації України не є підставою виникнення у позивача права власності на спірні приміщення, оскільки на момент державної реєстрації ВАТ “Укртелеком” 05.01.2000 Держкомзв'язку, як засновник, не передавав у власність позивача спірні об'єкти.

Перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги та касаційного подання, правильність застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги та касаційне подання підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановив та зазначив господарський суд, 12.12.2001р. Сімферопольською міською радою було прийнято рішення № 380, яким затверджено Реєстр об'єктів комунальної власності міста Сімферополя станом на 01.11.01 р., що є додатком до вказаного рішення. У позиціях 14, 15, 16, 17, 18 пункту 61 Реєстру до об'єктів комунальної власності було включено приміщення АТС по вул. Р. Люксембург, 11, проспекту Перемоги 56, вул. Героїв Сталінграду, 6 та вул. Аральській, 71, телефонні каналізації, створені за рахунок бюджетних коштів, з чим і не погоджується ВАТ „Укртелеком”. Того ж числа було прийнято і рішення ради № 385 “Про відновлення комунальній власності міста будівель та споруд зв'язку та мереж телефонної каналізації”.

26.12.2002 Сімферопольською міською радою прийнято рішення № 92 за яким на виконком та фонд комунального майна покладався обов'язок підготувати необхідні документи для повернення з балансу ВАТ “Укртелеком” на баланс Фонду комунального майна Сімферопольської міської ради будівлі, а саме: по вул. Р. Люксембург,11, вул. Героїв Сталінграду 6, проспекту Перемоги, 56, що були раніше передані на баланс Управління зв'язку, МіськВТВЕЗ, також передбачалося укладення договорів оренди з користувачами.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.06.2004 у справі 6/282 (суддя Ковтун С.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2004 р. та Постановою Вищого господарського суду України від 30.11.04 р. позов ВАТ “Укртелеком” до Державного комітету зв'язку та інформатизації України, м. Київ та Сімферопольської міської ради про визнання недійсними рішень та зобов'язання вчинити дії задоволено частково. Рішення Сімферопольської міської ради від 12.12.2001 № 385 “Про відновлення у комунальній власності міста будівель та споруд зв'язку та мереж телефонної каналізації”, від 12.12.2001 № 380 “Про затвердження Реєстру комунальної власності міста Сімферополя” у частині включення до Реєстру об'єктів комунальної власності приміщень АТС по вул. Р.Люксембург, 11, проспекту Перемоги, 56, вул. Героїв Сталінграду, 6 та вул. Аральській, 71, телефонних каналізацій, створених за рахунок бюджетних коштів (позиції 14, 15, 16, 17, 18 пункту 61 додатку до рішення) та від 26.12.2002 № 92 “Про повернення з балансу ВАТ “Укртелеком” на баланс фонду комунального майна Сімферопольської міської ради будівель, раніше переданих на баланс управлінню зв'язку МіськВТВЕЗ” визнані недійсними. У задоволенні вимог про зобов'язання Державного комітету зв'язку та інформатизації вчинити певні дії відмовлено. Отже, оскільки оскаржувані ВАТ „Укртелеком” акти вже визнані недійсними, предмет спору у частині визнання недійсними рішення Сімферопольської міської ради № 385 від 12.12.01 р., № 92 від 26.12.2002 р. має вважатися таким, що припинив існування і є відсутнім, а тому провадження у справі в цій частині припинено на підставі п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

При цьому, суд не погодився з доводами ВАТ „Укртелеком”, що були наведені у поясненнях представника від 11.03.05 р., щодо відсутності необхідності доказування фактів щодо права власності, які вже встановлено рішенням господарського суду м. Києва у справі № 6/282.

Згідно ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до частини першою статті 21 ГПК України (1798-12) сторонами в судовому процесі є позивачі та відповідачі. Треті особи без самостійних вимог, хоча і користуються правами сторін з відповідними обмеженнями, не є сторонами, а є учасниками процесу.

У справі № 6/282 позивачем виступало ВАТ „Укртелеком”, відповідачами Державний комітет зв'язку та інформатизації України, Сімферопольська міська рада, тобто сторони у вказаній справі та у даній справі № 2-20/4119.1-2005 є різними, різниться і предмет спору.

Отже відповідні факти щодо належності майна підлягають встановленню саме у рамках цієї справи. Відповідні обґрунтування наводились і у постанові Вищого господарського суду України від 30.11.04 р. у справі 6/282.

Майно - будинки АТС та мережі зв'язку щодо належності яких є спір, до корпоратизації ВАТ “Укртелеком” перебувало на балансі державного підприємства електрозв'язку “Укртелеком”, що не заперечується жодною із сторін, та підтверджується рішеннями виконавчого комітету Сімферопольської міської ради та інвентаризаційними картками.

Таким чином, до 27.12.1999 р. спірні приміщення були закріплені за Українським державним підприємством електрозв'язку „Укртелеком”, входили до його цілісного майнового комплексу та обліковувались на його балансі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.05.95 р. № 316 „Про управління майном, що є у загальнодержавній власності і розташоване на території Автономної Республіки Крим” (316-95-п) затверджено перелік розташованих на території АРК підприємств, установ і організацій, заснованих на загальнодержавній власності, що належать до сфери управління міністерств та інших підвідомчих КМУ органів державної виконавчої влади. До даного переліку віднесено КРПЕ „Кримтелеком”, управління яким знаходиться в сфері управління Міністерства зв'язку, правонаступником якого є Держкомзв'язку.

23.12.1999 р. Держкомзв'язку України видав наказ № 150, яким затвердив акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу

УДПЕЗ „Укртелеком”. Актом оцінки вартості цілісного майнового комплексу встановлено, що вартість майна, яке підлягає передачі у статутний фонд ВАТ „Укртелеком” становить 2508252000 грн.

До Акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу було складено додаток з переліком індивідуально визначеного майна, що передається до статутного фонду ВАТ „Укртелеком”.

Відповідно до витягу з Додатку до Акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу, до статутного фонду ВАТ „Укртелеком” було передано і спірне майно: приміщення, розташовані у м. Сімферополі по вул. Р. Люксембург,11, пр. Перемоги, 56, вул. Героїв Сталінграду, 6, вул. Аральській, 71, а також телефонні каналізації.

27.12.1999 р. Держкомзв'язку України видав наказ № 155, яким створив ВАТ „Укртелеком” на базі цілісного майнового комплексу УДПЕЗ „Укртелеком”, відповідно до Указу Президента України від 15.06.1993 р. № 210/93 „Про корпоратизацію підприємств” (210/93) .

У п. 2. зазначеного Указу (210/93) встановлено, що засновниками відкритих акціонерних товариств, що створюються відповідно до цього Указу на базі загальнодержавної власності, з боку держави є органи, уповноважені управляти цим майном: центральні органи державної виконавчої влади, інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи та обласні державні адміністрації.

Відповідно до ст. 21 Закону України „Про власність” (697-12) , право колективної власності виникає, в тому числі, в результаті перетворення підприємств в акціонерні та інші товариства.

Ст. 33 Закону України „Про власність” (697-12) встановлено, що державні органи, уповноважені управляти державним майном, вирішують питання створення підприємств і визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання і схоронністю довіреного їм державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів України.

Відповідно до ст. 12 Закону України „Про господарські товариства” (1576-12) товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність.

Однак погодитись з таким висновком попередніх судових інстанцій неможливо, оскільки, як зазначали скаржники та прокурор, в своєму поданні, рішення суду першої та апеляційної інстанції не відповідають вимогам закону, оскільки, вирішуючи спір по суті, суд констатував лише факт створення ВАТ “Укртелеком“на базі цілісного майнового комплексу КРПЕ “Кримтелеком”, не надавши оцінку доводам Сімферопольської міської ради щодо створення спірних об'єктів за рахунок коштів місцевого бюджету не дослідивши питання фінансування створення спірних об'єктів, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права. Одним з основних критеріїв визначення законності володіння державним майном і відображення його на балансі підприємства є джерела фінансування (централізоване або власні кошти підприємства), передача підприємству у володіння майна безпосередньо власником (уповноваженим ним органом).

Відповідно до ст. 6 Закону УРСР “Про місцеві ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування” (533-12) , визначено, що фінансово-економічну основу місцевого самоврядування складає комунальна власність.

Згідно із ст. 31 Закону України “Про власність” (697-12) до державної власності в Українській РСР належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

На виконання зазначених Законів було прийнято Постанову Кабінету Міністрів України від 05.11.91 № 311 “Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю” (311-91-п) , якою визначено механізм розмежування між загальнодержавною та комунальною власністю.

Постановою Кабінету Міністрів України врегульовано механізм розмежування між комунальною та загальнодержавною власністю державного майна у вигляді підприємств та цілісних майнових комплексів у різних галузях промисловості.

Як зазначив скаржник, помилковим є посилання суду на положення Постанови, відповідно до яких у сфері зв'язку до комунальної власності передаються лише магазини та кіоски “Союздруку”, оскільки підприємства електрозв'язку, у тому числі і Сімферопольський міський виробничо-технічний вузол зв'язку, відповідно до зазначеної Постанови не передавалися до комунальної власності. Зазначені будівлі належали до нежитлового фонду Сімферопольської міської ради депутатів працюючих, і були передані Сімферопольському МіськВТВЕЗ на баланс, як експлуатуючій організації, відповідно до порядку, передбаченого Постановою Ради Міністрів УРСР від 28.04.80 № 285 “Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будинків і споруд” (285-80-п) .

На момент прийняття Постанови Кабінету Міністрів України № 311 (311-91-п) зазначені будівлі обліковувалися на балансі державного підприємства, однак знаходження майна на балансі підприємства ще не є безспірною ознакою його права власності.

Разом з тим, відповідно до зазначеної Постанови КМУ нежитловий фонд рад народних депутатів віднесено до комунальної власності.

Крім того, постановою Верховної Ради АР Крим “Про розмежування майна державної (АР Крим) власності та власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної) від 29.06.92 № 110-1 (rb0110002-92) , яку прийнято на підставі Постанови КМУ від 05.11.91 № 311 “Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю” (311-91-п) , та Закону України „Про власність” (697-12) до комунальної власності віднесено всі вбудовано-прибудовані та окремі приміщення зв'язку, побудовані за рахунок 6,4 - 8% відрахувань від державного житлового будівництва (незалежно від відомчого підпорядкування), крім приміщень, побудованих підприємствами інших форм власності за рахунок їх фондів.

При цьому, судом у рішенні не наведено підстав, з яких ним не застосовується зазначена Постанова, а також не враховано того, що пунктом 5 Постанови Верховної Ради України “Про введення в дію Закону Української РСР “Про власність” (697-12) , чинним на момент прийняття Постанови ВР АР Крим, прямо передбачено, що розмежування майна між власністю Кримської АРСР та адміністративно-територіальних одиниць АРСР провадиться у порядку, який встановлюється законодавчими актами цієї республіки.

Передача в травні, червні 2002р. нерухомого майна, що знаходилось на балансі корпоратизованого підприємства станом на 01.07.99 не може бути підставою виникнення права власності на спірне майно, оскільки не було змінено правового статусу комунального майна, приміщення не були вилучені з комунальної власності та не виключено з реєстру комунальної власності.

Суд не надав оцінки тому факту, що ВАТ “Укртелеком” не подано також документів на підтвердження зміни розміру статутного фонду товариства на вартість переданих йому приміщень.

Вказані обставини судом не з’ясовані.

Посилання апеляційного суду у своєї постанові ч. 2 ст. 35 ГПК України (1798-12) стосовно того факту, що спірне майно надійшло до власності ВАТ „Укртелеком” після корпоратизації, що підтверджується Постановою Вищого господарського суду України від 25.09.02 у справі № 2-8/2850-2002 є неправомірним, оскільки під час розгляду цієї справи Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.02.04 у справі № 2-8/2850-2002 було скасовано Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.06-10.07.02. яку залишено без змін Постановою Вищого господарського суду України від 25.09.02, тобто на момент розгляду цієї справи зазначена Постанова ВГСУ не мала юридичної сили, а як випливає з цього відсутність преюдиційності.

Відповідно до ст. 35 Закону України “Про власність” (697-12) місцеві мережі зв'язку та інформації є об'єктами права комунальної власності. Згідно з ст. 143 Конституції України (254к/96-ВР) , ст.ст. 32, 33 Закону України “Про власність” (697-12) , ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” (280/97-ВР) повноваження щодо володіння, користування і розпорядження майном (рухомим і нерухомим), що є в комунальній власності здійснюють від імені та в інтересах територіальних громад села, селища, міста органи місцевого самоврядування, а об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад без згоди безпосередньо територіальної громади та відповідного рішення ради або уповноваженого ним органу.

Таким чином, господарськими судами не враховані вказані положення, не в повному обсязі з'ясовані усі обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті.

Відповідно до ст.ст. 111-10 ГПК України (1798-12) підставами для скасування або зміни постанови апеляційного господарського суду є порушення та невірне застосування судом норм матеріального права і тому, винесені судові рішення підлягають скасуванню, а матеріали справи направленню на новий розгляд, оскільки відповідно до вимог ст. 111 ГПК (1798-12) касаційна інстанція не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.