Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Невдашенко Л.П. - головуючий,

Михайлюка М.В.,

Дунаєвської Н.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Каравела” на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.06.2005 року у справі № 2-1/5038-2005 Господарського суду Автономної Республіки Крим за позовом Фонду майна Автономної Республіки Крим, м. Феодосія, Автономна Республіка Крим, до Товариства з обмеженою відповідальністю “Каравела”, м. Феодосія, Автономна Республіка Крим,

про визнання недійсним договору купівлі-продажу,

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Каравела”, м. Феодосія, Автономна Республіка Крим, до Фонду майна Автономної Республіки Крим, м. Феодосія, Автономна Республіка Крим, про визнання недійсним підпункту 3 пункту 5.1 договору купівлі-продажу,

за участю представників:

Фонду майна АР Крим – Спіліоті І.І. (дов. № 01/36 від 11.01.2005 р.),

ТОВ “Каравелла” –Толкачова В.В. (дов № 11/10-05 від 11.10.2005 р.),

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2005 року позивач Фонд майна Автономної Республіки Крим пред”явив у господарському суді позов до відповідача ТОВ “Каравела” про визнання недійсним договору № 9577 від 9.11.2000 року купівлі-продажу об’єкту незавершеного будівництва – головної частини цеху дитячого харчування площею 8 602 кв.м. , галереї та обладнання, що перебувало на балансі Дирекції Симферопольського консервного заводу ім. 1 Травня”, розташованого по вул. Севастопольській в м. Сімферополь.

Вказував, що відповідно до п. 5.1 договору покупець зобов”язаний завершити будівництво та ввести об”єкт у експлуатацію до 2004 року з можливою зміною профілю, проте зазначених обов”язків не виконав.

Посилаючись на відсутність у договорі нового терміну завершення будівництва та на невідповідність спірного договору до ст. 648 ЦК України (435-15) та ст. 19 Закону України “Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва” (1953-14) , яким термін завершення будівництва визнано обов”язковою умовою договору, позивач просив задовольнити його вимоги.

Заперечуючи проти позову відповідач у березні 2005 року пред”явив зустрічний позов про визнання недійсним пп. 3 п. 5.1 Договору про встановлення терміну закінчення будівництва до 2004 року та введення об”єкту у експлуатацію, як невідповідний до вимог ст. 56 Закону України “Про власність” (697-12) , що містить заборону втручання державного органу у здійснення власником своїх повноважень.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 14-21.04.2005 року (суддя: Ковтун Л.О.) первісний позов задоволено.

Постановлено визнати недійсним договір № 9577 від 9.11.2000 року купівлі-продажу об”єкту незавершеного будівництва та зобов’язати сторони повернути одне одному все отримане за угодою. У задоволені зустрічного позову відмовлено.

Рішення мотивоване посиланнями на ст. ст. 203, 215 ЦК України (435-15) та невідповідністю спірного правочину загальним вимогам, додержання яких є необхідним для його чинності:

відсутністю у договорі строків завершення будівництва та здачі об”єкту у експлуатацію, що передбачені ст. 19 Закону України “Про особливості приватизації об”єктів незавершеного будівництва” (1953-14) у якості обов”язкової умови договору купівлі-продажу об”єкту незавершеного будівництва.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.06.2005 року (колегія суддів у складі: Прокопанич Г.К.-головуючий, Плута В.М., Сотуула В.В.) рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ТОВ “Каравелла” просить скасувати судові рішення та постанову у даній справі з підстав їх невідповідності до вимог норм матеріального та процесуального права, та постановити нове рішення про відмову в позові.

Заслухавши доповідача, представників сторін, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права судова колегія Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення та постанова у даній справі –до скасування, з наступних підстав.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення” (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Постанова суду апеляційної інстанції та рішення місцевого суду не відповідають зазначеним вимогам, оскільки не ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Так, судами встановлено, що спірні правовідносини виникли з укладеного між сторонами договору купівлі-продажу від 9.11.2000 року, реєстраційний № 9577, предметом якого є об”єкт незавершеного будівництва –головна частина цеху дитячого харчування площею 8 602 кв.м. , з”єднувальна галерея та устаткування, що перебувало на балансі Дирекції об”єктів, що будуються, Симферопольського консервного заводу ім. “Першого Травня”, розташованого по вул. Севастопольській в м. Сімферополь та відповідно до п. 5.1 умов якого покупець - ТОВ “Каравела” зобов”язався завершити будівництво та ввід в експлуатацію об”єкту приватизації до 2004 року з можливою зміною профілю, проте зазначених зобов”язань не виконав.

Звертаючись до суду з даним позовом про визнання спірного договору недійсним, позивач, в обгрунтування своїх доводів про недійсність договору та як на підставу своїх вимог, посилався на невідповідність спірного договору до вимог закону та не визначення сторонами у договорі нового строку завершення будівництва та введення у експлуатацію об”єкта незавершеного будівництва, ніж зазначений в п. 5.1 Договору.

Статтею 48 ЦК УРСР (1540-06) , чинної на час укладення спірного договору, та за якою недійсною визнається угода, що не відповідає вимогам закону, встановлені загальні підстави і наслідки недійсності угод.

Правило, встановлене цією нормою, повинно застосовуватися у всіх випадках, коли угода вчинена з порушенням закону і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють спеціальні підстави та наслідки недійсності угод.

Отже, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов”язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, зокрема: відповідність змісту договору вимогам закону.

Відповідно до вимог ст. 19 Закону України “Про особливості приватизації об”єктів незавершеного будівництва “ (1953-14) встановлення терміну завершення будівництва та здачі об”єкту у експлуатацію - є однією з обов”язкових умов приватизації об”єктів незавершеного будівництва.

Як встановлено судами, у визначений сторонами договору строк завершення будівництва об”єкту незавершеного будівництва –до.01.2004 року, відповідач зобов”язання щодо завершення будівництва об”єкту та здачі його у експлуатацію не виконав.

За загальним правилом невиконання або неналежне виконання угоди не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною. У такому разі зацікавлена сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших, передбачених законом чи договором наслідків.

Водночас, законом можуть передбачатися випадки, коли порушення законодавства, допущені під час виконання договору, є підставою до визнання його недійсним.

Законом України “Про особливості приватизації об”єктів незавершеного будівництва” (1953-14) не передабачено порушення законодавства в якості підстави до визнання договору недійсним. Відповідно до ст. 11 цього Закону (1953-14) порядок укладення договорів купівлі-продажу та оплати вартості об”єкта незавершеного будівництва і земельної ділянки, на якій розташовано цей об”єкт, визначається законодавством.

Дійшовши висновку про те, що на час укладення спірного договору, він містив одну з обов”язкових умов приватизації об”єкту незавершеного будівництва – термін завершення будівництва та введення його у експлуатацію, місцевий господарський суд виклав у рішенні суперечливі висновки про недотримання сторонами умов приватизації об”єкту незавершеного будівництва внаслідок невиконання відповідачем умов договору у встановлений термін та невизначення сторонами нового терміну закінчення будівництва та здачі у експлуатацію об”єкту незавершеного будівництва, вважав ці обставини підставою до визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним відповідно до ст. ст. 203, 215 та ст. 648 ЦК України (435-15) , що є наслідком неправильного застосування цих норм та положень ст. 19 Закону України “Про особливості приватизації об”єктів незавершеного будівництва“ (1953-14) , оскільки положення ст. ст. 203, 215 та ст. 648 ЦК України (435-15) передбачають недійсність правочину з моменту його чинення.

Суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу, в порушення вимог ст. 104 ГПК України (1798-12) помилок місцевого суду не виправив, і залишаючи це рішення без змін, виклав у своїй постанові необгрунтовані висновки щодо наслідків невиконання відповідачем умов договору щодо завершення терміну закінчення будівництва об”єкту незавершеного будівництва до початку 2004 року.

При вирішенні спору, суди попередніх інстанцій належно не перевірили обставин щодо відповідності договору до вимог закону на час його укладення, внаслідок чого постановлені у справі рішення та постанову не можна вважати обгрунтованими відповідно до вимог закону.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають нормам чинного законодавства і тому підлягають до скасування, а справа –передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді справи суду належить врахувати наведене, повно та всебічно з”ясувати всі суттєві обставини справи, встановити дійсні права та обов”язки сторін, надати належну оцінку зібраним доказам та постановити законне й обгрунтоване рішення.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111 10,111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Каравелла” задовольнити частково.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.06.2005 року та рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 14-21.04.2005 року у справі № 2-1/5038-2005 скасувати.

Справу№ 2-1/5038-2005 передати Господарського суду Автономної Республіки Крим на новий розгляд у іншому складі.