ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31.08.2005 Справа N 2-25/16631-04
Судова колегія Вищого господарського суду України у складі :
Полякова Б.М., –головуючого (доповідач у
справі),
Бур’янової С.С.,
Панової І.Ю.
розглянувши матеріали Кримського республіканського відділення
касаційної скарги Фонду соціального захисту інвалідів
на постанову від 16.03.2005 р. Севастопольського
апеляційного господарського суду
у справі № 2-25/16631-2004 господарського суду
Автономної Республіки Крим
за позовом Кримського республіканського відділення
Фонду соціального захисту інвалідів
до ТОВ “Айбари”
Про стягнення 5 954,00 грн.
представники сторін в судове засідання не з’явилися
В С Т А Н О В И В:
Кримське республіканське відділення Фонду соціального захисту
інвалідів звернулося до господарського суду Автономної
Республіки Крим з позовом до ТОВ “Айбари” про стягнення 5 954,00
грн. штрафних санкцій за незайняті інвалідами 2 робочих місця.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 13-
14.12.2004 р. (суддя Маргаритов М.В.) позов задоволено, стягнено
з ТОВ “Айбари” на користь Кримського республіканського
відділення Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції у
сумі 5 954, 00 грн.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 16.03.2005 р. (судді: Лисенко В.А. –головуючий, Латинін
О.А., Заплава Л.М.) апеляційну скаргу відповідача задоволено,
рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 13-
14.12.2004 р. скасовано, в задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з винесеною постановою, позивач звернувся до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій
просить скасувати постанову апеляційного господарського суду та
залишити в силі рішення суду першої інстанції.
На думку заявника касаційної скарги, постанова суду апеляційної
інстанції винесена в порушення норм матеріального права,
зокрема, ст. ст. 19, 20 Закону України “Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (875-12)
, та при неповному
з’ясуванні всіх обставин справи, що призвело до прийняття
неправильної постанови.
Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні
матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм
матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла
висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково,
виходячи з наступного.
Стаття 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (875-12)
, в редакції чинної на час
спірних правовідносин, (далі –Закон ( 875-12 ) (875-12)
) встановлює для
підприємств (об'єднань), установ і організацій норматив робочих
місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями,
середньооблікова чисельність працівників на підприємстві
відповідача у 2003 р. складала 151 особу, відповідно норматив
робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів
становив 6 осіб-інвалідів.
При винесені постанови суд апеляційної інстанції дійшов висновку
про те, що фактично підприємством було створено 6 робочих місць
для працевлаштування інвалідів, які були працевлаштовані на
підприємстві, про що свідчить Список працюючих інвалідів
–штатних працівників, які були зайняті на підприємстві
відповідача у 2003 році.
Однак, відповідно до ст. 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
підприємства
(об'єднання), установи і організації незалежно від форми
власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів
менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ч. 1 ст. 19
цього Закону ( 875-12 ) (875-12)
, щороку сплачують відповідним
відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні
санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної
заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в
установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте
інвалідом.
Відповідно до п. 5 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями),
установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду
соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та
використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 28.12.2001 р. N 1767 ( 1767-2001-п ) (1767-2001-п)
,
середньооблікова чисельність штатних працівників облікового
складу визначається у порядку, встановленому Інструкцією зі
статистики чисельності працівників, зайнятих в народному
господарстві, затвердженою Держкомстатом.
Також, згідно державної –статистичної звітності “Звіт про
зайнятість та працевлаштування інвалідів” показник
середньооблікової чисельності штатних працівників –інвалідів
облікового складу (рядок 02 форми № 10-ПІ) визначається,
відповідно до п. п. 3.3.1 - 3.3.3 Інструкції із статистики
чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві,
затвердженої наказом Мінстату України від 07.07.1995 р. N 171
( z0287-95 ) (z0287-95)
та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України
07.08.1995 р. за N 287/823 (далі –Інструкція ( z0287-95 ) (z0287-95)
).
В силу п. 3.3.3 Інструкції ( z0287-95 ) (z0287-95)
середньооблікова
чисельність працівників за певний період обчислюється шляхом
підсумовування середньооблікової чисельності працівників за всі
місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року
до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на
відповідну кількість місяців.
Отже, чинним законодавством передбачено, що кількість інвалідів,
які працюють на підприємстві, визначається, виходячи з
середньооблікової чисельність штатних працівників –інвалідів.
Відповідно до Списку працюючих інвалідів - штатних працівників,
що були зайняті на підприємстві відповідача у 2003 році, у графі
“Відпрацював на підприємстві у звітному році (повних місяців)”
зазначено, зокрема, що деякі інваліди працювали на підприємстві
відповідача лише один та чотири місяця.
Крім того, відповідач у щорічному звіті за формою № 10-ПІ
самостійно визначив, що середньооблікова чисельність штатних
працівників –інвалідів облікового складу становить 4 особи
(рядок 02), при нормативу –6 осіб (рядок 03).
Таким чином, середньооблікова чисельності штатних працівників –
інвалідів на підприємстві відповідача не відповідає кількості
інвалідів, зазначених у списку, на який посилається суд
апеляційної інстанції.
Разом з тим, судом апеляційної інстанції було встановлено те, що
відповідач направляв інформацію до Фонду соціального захисту
інвалідів, проте ні місцеві органи влади, ні органи соціального
захисту населення своєчасно не направляли інвалідів на
підприємство.
На підставі чого, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про
те, що підприємство не повинно нести відповідальність за те, що
окремі інваліди були працевлаштовані не з початку 2003 року.
Колегія суддів зазначає, що виходячи з аналізу положень Закону
( 875-12 ) (875-12)
, обов’язок підприємства щодо створення робочих місць
для інвалідів не супроводжується його обов’язком підбирати і
працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.
Частиною першою статті 18 Закону ( 875-12 ) (875-12)
передбачено, що
працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом
виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами
місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Однак, відповідно до п. 5 Положення про робоче місце інваліда і
про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. N 314 ( 314-95-п ) (314-95-п)
,
із змінами та доповненнями, (далі –Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
)
підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для
інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують
центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення
та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення
(пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Згідно з п. 14 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
підприємства повинні
інформувати державну службу зайнятості та місцеві органи
соціального захисту населення про вільні робочі місця та
вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Судом апеляційної інстанції не було досліджено обставини справи
щодо виконання відповідачем вимог п. п. 5, 14 Положення
( 314-95-п ) (314-95-п)
, зокрема, розроблення заходів щодо створення
робочих місць для інвалідів та інформування інших органів, крім
відділення Фонду соціального захисту інвалідів, про вільні
робочі місця для працевлаштування інвалідів.
Таким чином, судом апеляційної інстанції винесено постанову без
урахування всіх обставин справи, що мають істотне значення для
правильного вирішення спору.
За таких обставин справи колегія суддів вважає, що постанова
суду апеляційної інстанції не відповідає приписам чинного
законодавства, тому підлягає скасуванню, а справа –направленню
на новий апеляційний розгляд.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене та
вирішити спір відповідно до положень чинного законодавства.
Беручи до уваги наведене та керуючись ст. ст. 18 –20 Закону
України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”
( 875-12 ) (875-12)
, ст. ст. 43, 111-5, 111-7, 111-9 –111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Кримського республіканського відділення
Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити частково.
2. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 16.03.2005 р. у справі № 2-25/16631-2004 скасувати.
3. Справу № 2-25/16631-2004 передати на новий апеляційний
розгляд до Севастопольського апеляційного господарського суду.
Головуючий Б.М. Поляков
Судді С.С. Бур’янова
І.Ю. Панова