ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.08.2005 Справа N 2/85-2
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого А.Г.Полянського
суддів: О.В.Муравйова, Л.І.Рогач
розглянувши у Луцької об’єднаної державної податкової
відкритому судовому інспекції
засіданні касаційну
скаргу
на постанову Львівського апеляційного господарського
суду
у справі № 2/85-2
господарського суду Волинської області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
“Агроремавтосервіс”
до Луцької об’єднаної державної податкової
інспекції
Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
за участю представників сторін:
від позивача: Федюк О.М.,дов. від 29.08.2005р. № 28
від відповідача: Таран О.П. ,дов. від 16.08.2005р.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Волинської області (суддя Черняк
Л.О.) від 16.11.2004р., залишеним без змін постановою
Львівського апеляційного господарського суду (головуючий суддя -
Процик Т.С. судді Галушко Н.А., Юрченко Я.О.) від 26.01.2005р. у
справі 2/85-2 позов задоволено; визнано недійсним податкове
повідомлення –рішення від 19.07.2004 р. № 00322304/0 в повному
обсязі;стягнуто з відповідача на користь позивача 85,00 грн.
витрат по сплаті державного мита та 118,00 грн. витрат на
інформаційно –технічне забезпечення судового процесу.
Судові акти мотивовані, зокрема, пунктами 7.3,7.4,7.7 статті 7
Закону України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
(з
наступними змінами та доповненнями), що визначають порядок
формування податкового кредиту платника податку, визначення сум
податку, що підлягають сплаті в бюджет та відшкодуванню з
бюджету,а також встановленими обставинами справи, що полягають у
підтвердженні платником податків відображеної в податковій
декларації суми податкового кредиту податковими накладними,
складеними відповідно до вимог п. п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Не погоджуючись з прийнятими судовими актами Луцька об’єднана
державна податкова інспекція (правонаступник ДПІ у м. Луцьку),
звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення,
яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю,посилаючись
на неналежну оцінку судом норм матеріального права, а саме :
статті 12 Закону України “Про державний бюджет на 2004 рік “
( 1344-15 ) (1344-15)
з наступними змінами, та норм процесуального права,
що встановлюють повноваження органів державної податкової служби
щодо контролю за додержанням податкового законодавства,
правильністю обчислення, повнотою та своєчасністю сплати до
бюджетів та державних цільових фондів податків і зборів
(обов’язкових платежів) (статті 2 Закону України “Про державну
податкову службу в Україні” ( 509-12 ) (509-12)
).
Ухвалою Вищого господарського суду України від 15.08.2005р.
заявнику було відновлено строк для подання касаційної скарги.
Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника
відповідача, який підтримав викладені у ній доводи, та
заперечення на касаційну скаргу представника позивача,
перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність
їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського
суду, колегія суддів Вищого господарського суду України
приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому
задоволенню з наступних підстав.
Господарським судом Волинської області та Львівським апеляційним
господарським судом встановлено, що працівниками органу
державної податкової служби було проведено позапланову перевірку
ТзОВ “Агроремавтосервіс” з питань взаємовідносин з
постачальниками у липні 2003 р. з метою підтвердження
достовірності відвантаження продукції та повноти включення сум
ПДВ до податкового зобов’язання підприємствами постачальниками
та щодо правомірності відшкодування податку на додану вартість
за липень 2003 р., в ході
здійснення якої направлено запити на проведення зустрічних
перевірок з основними постачальниками матеріальних цінностей по
всьому ланцюгу до виробника.
За наслідками проведеної перевірки було складено акт № 13441 від
19.07.2004 р., за висновками якого станом на 16.07.2004 р.
частково було підтверджено податковий кредит в сумі 17.5 тис.
грн.,та не підтверджено - в сумі 43.0 тис. грн. з огляду на
статус контрагентів позивача як посередників, а не виробників
(імпортерів) продукції.
Відповідачем було направлено платнику податків податкове
повідомлення –рішення від 19.07.2004 р. № 0000352304/0, згідно
якого ТзОВ ”Агроремавтосервіс” повідомлено про завищення ним
суми бюджетного відшкодування з ПДВ за липень 2003 р. в сумі
43000 грн., та про внесення змін в його картку особового рахунку
платника податків.
Задовольняючи позов платника податків, попередні судові
інстанції мотивували ухвалені по справі судові акти відсутністю
порушень зі сторони платника податків при формуванні складу
податкового кредиту з податку на додану вартість за спірний
період та частинами першою, другою підпункту 7.7.3 пункту 7.7.
ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, якими передбачено, що в разі, коли за
результатами звітного періоду сума, визначена згідно з
підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від’ємне значення, така сума
підлягає відшкодуванню платнику податків з державного бюджету
України протягом місяця, наступного після подання декларації.
Підставою для одержання відшкодування є дані тільки податкової
декларації за звітний період.
Відповідно до частини 1 ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
оцінка
доказів господарським судом повинна ґрунтуватись на всебічному,
повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин
справи.
Натомість господарськими судами при вирішенні спору не
встановлено обставин та не дано оцінку відповідним доказам, що
визначають наявність підстав для здійснення бюджетного
відшкодування позивачу податку на додану вартість, а саме – його
фактичним надмірним надходженням в бюджет.Також судовими
інстанціями не дано оцінки доводам відповідача в частині його
посилання на необхідність додержання порядку, передбаченого
статтею 12 Закону України “Про державний бюджет України на 2004
рік” ( 1344-15 ) (1344-15)
(звернення позивача з відповідною заявою до
органу державної податкової служби, включення позивача до
реєстру інвентаризації платників податку, яким бюджетна
заборгованість, що утворилась на 1.11.2003 р., не відшкодована
до 1.01.2004 р.) щодо спірних сум податку.
Господарськими судами на підставі пунктів 7.3,7.4,7.7 статті 7
Закону України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
зроблено висновок, що право платника податку на експортне
відшкодування сум податку на додану вартість з бюджету не
залежить від сплати такого податку іншими платниками податку по
всьому ланцюгу взаємовідносин з придбання товарів, робіт чи
послуг; при цьому у судових актах не дано належну правову оцінку
положенням підпункту 7.4.1 пункту7.4 статті 7 вищевказаного
Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, що передбачає обов’язкову наявність сплати
платником податку у звітному періоді відповідних сум податку на
додану вартість, як підставу виникнення у нього права на
податковий кредит.
Відповідно до підпункту 7.5.5. пункту7.7. статті 7 Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
суми
податку на додану вартість зараховуються до Державного бюджету
України та використовуються у першу чергу для бюджетного
відшкодування податку на додану вартість згідно з цим Законом
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Отже, чинним законодавством передбачено, що однією з
обов’язкових підстав включення сум до податкового кредиту з
податку на додану вартість є сплата цих сум до Державного
бюджету України.
Тобто, положеннями Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
встановлено прямий зв’язок між сплатою,
надходженням до бюджету сум податку на додану вартість та його
відшкодуванням. Таким чином, право на відшкодування пов’язано з
фактичною надмірною сплатою податку на додану вартість, а не з
фактом існування зобов’язання по сплаті такого податку в ціні
товару.
Оскільки законодавець передбачив, що однією з обов’язкових
підстав для включення сум до податкового кредиту з ПДВ є сплата
цих сум до Державного бюджету України, встановленню також
підлягає і факт сплати контрагентами позивача податкових
зобов’язань по ПДВ до бюджету по здійснених операціях продажу
останньому товару, який потім був ним експортований.
Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим
порушенням ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та виключає можливість
висновку касаційної інстанції щодо правильності застосування
судом норм матеріального права при вирішенні спору. У зв’язку з
цим постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з
передачею справи на новий розгляд. Під час нового розгляду
справи суду першої інстанції слід взяти до уваги наведене в цій
постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного,
повного і об’єктивного встановлення обставин справи, прав і
обов’язків сторін і в залежності від встановленого та у
відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ч. 1 ст. 111-9, ч. 1 ст. 111-
10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
України,-
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Луцької об’єднаної державної податкової
інспекції задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
26.01.2005р. та рішення господарського суду Волинської області
від 16.11.2004 р. у справі № 2/85-2 –скасувати.
Справу № 2/85-2 направити до господарського суду Волинської
області на новий розгляд.
Головуючий А. Полянський
Судді: О. Муравйов
Л. Рогач