ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.08.2005 Справа N 23/28-05-813
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого: Першикова Є.В.,
суддів: Муравйова О.В.,
Полянського А.Г.,
розглянула
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Малиновському районі м. Одеси
на постанову Одеського апеляційного господарського суду
від 23.06.05
у справі № 23/28-05-813
господарського суду Одеської області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
“Фірма “Граффіті”
до Державної податкової інспекції у
Малиновському районі м. Одеси
Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
В засіданні взяли участь представники
- позивача: не з’явились;
- відповідача: Форостян С.Г. –дов. № 22442/10-00 від
20.07.05
Відводів складу колегії суддів не заявлено.
В судове засідання 30.08.05 представник позивача не з’явився, не
повідомивши суд про причини такої неявки.
За згодою відповідача, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-
5 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, у
судовому засіданні 30.08.05 було оголошено вступну та
резолютивну частини постанови Вищого господарського суду
України.
Рішенням від 08.04.05 Господарського суду Одеської області
(суддя Владимиренко С.В.), залишеним без змін постановою
Одеського апеляційного господарського суду від 23.06.05
(головуючий суддя Картере В.І., судді Пироговський В.Т., Жекова
В.І.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю
“Фірма “Граффіті” задоволено частково.
Так, визнано недійсним рішення Державної податкової інспекції у
Малиновському районі м. Одеси № 0015922301/0 від 14.12.04 в
частині визначення податковим зобов’язанням фінансових санкцій
на підставі п. 1 ст. 17 Закону України “Про застосування
реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі,
громадського харчування та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
від 06.07.95
(із змінами і доповненнями) на суму 23285025 грн., стягнуто з
відповідача на користь позивача 101,50 грн. –судових витрат,
проте, в задоволенні решти позовних вимог, позивачу відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням місцевого суду та постановою
апеляційної інстанції Державна податкова інспекція у
Малиновському районі м. Одеси звернулась до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить
рішення Господарського суду Одеської області від 08.04.05 та
постанову Одеського апеляційного господарського суду від
23.06.05 скасувати повністю та прийняти нове рішення про відмову
позивачу в позові повністю.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при прийнятті
оскарженої постанови судом апеляційної інстанції було
неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: п.
1.9 ст. 1 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, що в свою чергу призвело до порушення норм
ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо всебічного, повного і
об’єктивного розгляду всіх обставин справи керуючись Законом.
Відзив на касаційну скаргу на час розгляду справи у Вищому
господарському суді суду наданий не був.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши
пояснення представника відповідача, суддю-доповідача,
проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин
справи правильність застосування судами норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення
касаційної скарги, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено попередніми судовими інстанціями, ДПІ у
Малиновському районі м. Одеси здійснена планова документальна
перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового та
валютного законодавства за період з 01.10.01р. по 01.07.04р., за
результатами якої складений акт перевірки від 10.12.04р. №
442/23-1015/30250976.
Як вбачається з названого акту перевірки, позивач, всупереч
приписів п. 1 ст. 3 Закону України "Про застосування
реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі,
громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
в редакціях,
які були чинні у період квітень 2002 р. - червень 2004р.,
здійснював продаж товарів за готівкові кошти без застосування
зареєстрованого, опломбованого у встановленому порядку та
переведеного у фіскальний режим роботи реєстратора розрахункових
операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів
або у випадках, передбачених названим Законом ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, без
застосування зареєстрованих у встановленому порядку
розрахункових книжок.
Зокрема, актом перевірки встановлено, що згідно даних
бухгалтерського обліку підприємством у касу оприбутковувалась
сума готівкових коштів з продажу товарів за період з.04.2002
року по червень 2004 року в загальній сумі 4 657 005,08 грн.
Зазначені обставини вірно встановлені попередніми судовими
інстанціями на підставі наявних у справі копій прибуткових
касових ордерів (т.З а.с. 1-334), касової книги (т.1 а.с.64-89,
т.4 а.с. 1-291), виписок про рух коштів на рахунку позивача в
установі банку (т.2 а.с. 1-345), головної книги позивача (т.4
а.с.292-298).
Згідно пункту 1 ст. 17 Закону України "Про застосування
реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі,
громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
встановлено,
що за порушення вимог цього Закону ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
до суб'єктів
підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції
за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної
податкової служби України застосовуються фінансові санкції у
п'ятикратному розмірі вартості проданих товарів (наданих
послуг), на які виявлено невідповідність, - у разі проведення
розрахункових операцій на неповну суму вартості проданих товарів
(наданих - послуг), у разі непроведения розрахункових операцій
через реєстратори розрахункових операцій, у разі нероздрукування
відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання
розрахункової операції, або проведення її без використання
розрахункової книжки.
Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України
погоджується з попередніми судовими інстанціями в тому, що ДПІ
правомірно визначила позивачу суму фінансових санкцій у розмірі
23285025грн., які повинні бути застосовані до позивача у зв'язку
із зазначеним вище порушенням вимог п. 1 ст. З Закону України
"Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері
торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
.
Разом з тим, як вже було зазначено вище, спірним податковим
повідомленням-рішенням штрафні санкції, застосовані до позивача
на підставі п. 1 ст. 17 Закону України “Про застосування
реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі,
громадського харчування та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
та визначені як
податкове зобов’язання, що, на думку Вищого господарського суду
України, суперечить преамбулі та пунктам 1.2, 1.5 ст. 1 Закону
України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків
перед бюджетами і державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
,
ст.ст. 13, 14 Закону України “Про систему оподаткування”
( 1251-12 ) (1251-12)
.
Відповідно до п. 1.5 ст. 1 Закону України “Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, положення цього Закону
( 2181-14 ) (2181-14)
розповсюджуються лише на штрафні санкції, які
застосовуються до платника податків у зв’язку з порушенням ним
правил оподаткування, визначених відповідними законами.
Натомість, колегія суддів Вищого господарського суду України
вважає, що суди попередніх судових інстанцій, встановивши, що
Державна податкова інспекція у Малиновському районі м. Одеси має
право застосовувати штрафні санкції за порушення порядку
здійснення розрахункових операцій, цілком вірно, на думку
касаційної інстанції, врахували, що податкове повідомлення-
рішення, де штрафні санкції визначені як податкове зобов’язання,
може бути прийняте тільки при порушенні податкового
законодавства.
Таким чином, Вищий господарський суд України погоджується з
місцевим судом та апеляційною інстанцією в тому, що спірне
податкове повідомлення-рішення від 14.12.04 № 0015922301/0
підлягає визнанню недійсним лише в частині визначення позивачу
штрафних санкцій саме як податкового зобов’язання.
Дані обставини, як свідчать матеріали справи, були враховані
попередніми судовими інстанціями, у зв’язку з чим, спірне
податкове повідомлення-рішення від 14.12.04 № 0015922301/0 було
визнано недійсним в частині визначення податковим зобов’язанням
фінансових санкцій на підставі п. 1 ст. 17 Закону України “Про
застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері
торгівлі, громадського харчування та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
на
суму 23285025 грн., проте, відмовлено позивачу в позові в
частині визнання недійсним вказаного податкового повідомлення-
рішення щодо застосування штрафних санкцій.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського
суду України дійшла висновку, що місцевим господарським судом та
судом апеляційної інстанції було повно та всебічно з’ясовано
обставини, що мають значення для справи, надано їм належну
правову оцінку та винесено рішення і постанову з дотриманням
норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для
залишення їх без змін.
Враховуючи вищенаведене, касаційна скарга задоволенню не
підлягає.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському
районі м. Одеси № 22517/10-00 від 22.07.05 залишити без
задоволення.
Постанову від 23.06.05 Одеського апеляційного господарського
суду та рішення Господарського суду Одеської області від
08.04.05 по справі № 23/28-05-813 залишити без змін.
Головуючий Є. Першиков
судді: О. Муравйов
А. Полянський