ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.08.2005 Справа N 22/355
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого –судді Грека Б.М. –(доповідача у справі)
суддів : Рибака В.В.,
Черкащенка М.М.
розглянувши у Міністерства оборони України
відкритому судовому
засіданні касаційну
скаргу
на рішення господарського суду м. Києва від 30.06.2005
у справі № 22/355
господарського суду м. Києва
за позовом Міністерства оборони України
до Державного акціонерного спеціалізованого
імпортно-експортного банку України
“Укрспецімпексбанк”,
Державного підприємства
“Укроборонпостачальник”
Про визнання недійсними договорів
за участю представників від:
відповідача 2 Маліченко О.В. (09.08.05)
В С Т А Н О В И В :
Заявлене до початку розгляду справи клопотання заявника
касаційне скарги про відкладення розгляду не підлягають
задоволенню, позаяк воно заявлені без врахування специфіки
порядку касаційного перегляду справ у Вищому господарському суді
України, зокрема того, що неявка сторін в судове засідання не
перешкоджає розгляду справи.
Рішенням господарського суду м. Києва від 30.06.2005 р. за
позовом Міністерства оборони України до Державного підприємства
“Укроборонпостачальник” та Державного акціонерного
спеціалізованого імпортно-експортного банку “Укрспецімпексбанк”
про визнання недійсним кредитного договору та договору застави,
в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з цим рішенням, позивач звернувся до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
рішення господарського суду м. Києва від 30.06.2005 р.
скасувати, справу направити на новий розгляд до місцевого
господарського суду. Касаційна скарга мотивована невірним
застосуванням судом положень ст.ст. 48, 71, 83 Цивільного
кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін,
дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія
суддів Вищого господарського суду приходить до висновку, що
касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Місцевий господарський суд, ухвалюючи рішення встановив, що
18.05.2000 р. між Державним підприємством Міністерства оборони
України “Укроборонпостачальник” та Державно-акціонерним
спеціалізованим імпортно-експортним банком України “Укрспец-
імпексбанк” було укладено кредитний договір, відповідно до
якого, банк надає державному підприємству кредитну лінію строком
на 8 місяців, а саме до 17.01.2001 р. для будівництва,
реконструкції житлового будинку (та на пов'язані з ним поточні
витрати) та сплати нотаріальних послуг за посвідченим договору
застави.
19.05.між Державним підприємством Міністерства оборони України
“Укроборонпостачальник” та Державно-акціонерним спеціалізованим
імпортно-експортним банком України “Укрспец-імпексбанк” було
укладено договір застави, за умовами договору, останній
забезпечує вимогу заставодержателя, що випливає з кредитного
договору № 30.1-1 від 17.05.2000 р., укладеного між тими ж
сторонами.
Ухвалюючи рішення про відмову в позові, господарський суд зробив
висновок про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження
порушення його права внаслідок укладення банком і підприємством
спірних угод.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, підприємства, установи, організації мають
право звертатися до господарського суду згідно з встановленою
підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених
або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Це право кореспондується з повноваженнями суду щодо захисту цих
прав та охоронюваних законом інтересів, які передбачені в ст. 2
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Частиною другою статті 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
передбачено, що органи державної влади та місцевого
самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі,
в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та
законами України.
Відповідно до пункту другого Декрету Кабінету Міністрів України
від 15.12.1992 р. “Про управління майном, що є у
загальнодержавній власності” ( 8-92 ) (8-92)
, Міністерства, відповідно
до покладених на них повноважень, приймають рішення про
створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ і
організацій, заставлених на загальнодержавній власності,
затверджують статути (Положення) підприємств, контролюють їх
дотримання та приймають рішення у зв'язку з порушенням статутів
(Положень).
На виконання приписів Декрету Міністерством оборони України
видано наказ від 23.03.1999 р. № 295 “Про створення Державного
підприємства Міністерства оборони України
“Укроборонпостачальник” та затверджено його Статут.
Статутом Державного підприємства “Укроборонпостачальник”
передбачено, що державне підприємство засновано на державній
власності. Засновником підприємства є Міністерство оборони
України, яке виступає органом управління майном. Пунктом 4.2
Статуту ДП “Укроборонпостачальник” встановлено, що майно, яке
державною власністю належить підприємству на праві повного
господарського відання.
Відповідно до пункту 4.4 Статуту ДП “Укроборонпостачальник”
відчуження, застава та списання майна, що є державною власністю
й закріплене за підприємством, здійснюється за погодженим із
органом управління майном у порядку, встановленому чинним
законодавством України.
Колегія суддів відмічає, що суд першої інстанції даним
обставинам не дав належної юридичної оцінки як при прийнятті
позовної заяви, так і при розгляді спору по суті. Окрім того,
при вирішенні даного спору не визначив правову природу спірних
відносин і право, яке порушено. Допущена судом неповнота
дослідження обставин справи призвела до того, що судом не дано
оцінки суттєвим обставинам у справі.
Стосовно строку позовної давності, місцевий господарський суд
зробив висновок про те, що позивач звернувся із пропуском
встановленого строку позовної давності.
Відповідно до статті 71 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої
порушено встановлюється три роки. Згідно зі
ст. 76 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, за загальним
правилом право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або
повинна була дізнатися про порушення свого права. Разом з тим,
місцевий господарський суд в рішенні відмітив лише факт, коли
сплинув строк позовної давності, без з'ясування того факту, коли
стало відомо заявнику про порушення права.
Наведені вище обставини свідчать, що при розгляді даної справи
місцевим господарським судом не було в повній мірі враховано
вимоги законодавства. У зв'язку з чим, рішення місцевого
господарського суду підлягає скасуванню, а справа –передачі на
новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи необхідно дослідити питання щодо
строку позовної давності та врахувативши зазначені вище
обставини і вимоги законодавства, вирішити спір відповідно до
закону.
Враховуючи викладене і керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-10
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Міністерства оборони України від 18.07.2005 р.
№ 241/3/1305 задовольнити. Рішення господарського суду м. Києва
від 30.06.2005 р. по справі скасувати, а справу направити на
новий розгляд до господарського суду м. Києва.
Головуючий - суддя Б. Грек
Судді В. Рибак
М. Черкащенко