ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.06.2005 Справа N 5/1903-23/190(5/1571-12/271)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т.Б. Дроботової –головуючого
Н.О. Волковицької
Г.М. Фролової
за участю представників:
позивача Дьяконов І.В. –дов.від 08.06.2005 року;
Ващенко А.М. –дов.від 25.05.2005 року
відповідача - не з’явились (про час і місце судового
засідання повідомлені належно)
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні Шевченківському районі м. Львова
касаційну скаргу
на постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 17-24.11.2004 року
у справі № 5/1903-23/190(5/1571-12/271)
господарського суду Львівської області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
“Ліфан ДК”
До Державної податкової інспекції у
Шевченківському районі м. Львова
Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Ліфан ДК” звернулося до
господарського суду Львівської області з позовом до Державної
податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова про
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від
16.09.2002 року № 0000602230/0/15053/23-6, яким позивачу згідно
з підпунктом “б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону
України “Про порядок погашення зобов”язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами”, статтею 1
Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній
валюті” ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
та відповідно до статті 4 Закону України
“Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”
( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
визначено суму податкового зобов’язання у вигляді
пені за порушення термінів розрахунків у сфері
зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 767 812, 00 грн.
Вказане податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі акта
від 27.06.2002 року про результати перевірки Товариства з
обмеженою відповідальністю “Львівфанпромторг” з питань
дотримання вимог законодавства у галузі зовнішньоекономічної
діяльності за період з 01.01.1998 року по 01.06.2002 року, яким
встановлено порушення 90-денного терміну надходження валютної
виручки (товарів) за експортно-імпортними операціями.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідальність, передбачена
статтею 4 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в
іноземній валюті” ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
за порушення термінів
розрахунків, встановлених статтями 1, 2 вказаного вище закону
( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
, при виконанні договору комісії повинна
покладатися на сторону договору, яка набула прав і обов’язків за
зовнішньоекономічними контрактами, укладеними з третіми особами
– нерезидентами. Крім того, позивач зазначає, що договір комісії
на продаж від 14.09.2001 року № 14/09/01, укладений між
комітентом та комісіонером не може бути віднесений до
зовнішньоекономічних договорів. В той же час, позивач стороною
зовнішньоекономічних договорів (контрактів) купівлі-продажу,
укладених на виконання договору комісії, не виступав і не
приймав на себе жодних цивільних прав та обов’язків щодо
іноземних суб’єктів господарської діяльності. При цьому, згідно
довідок банківської установи за період з 01.01.2001 року по
12.06.2003 року у позивача не було виявлено порушень законодавчо
встановлених строків розрахунків за експортними та імпортними
операціями.
Рішенням господарського суду Львівської області від 21.09.2004
року (суддя Поліщук В.Ю.), залишеним без змін постановою
Львівського апеляційного господарського суду від 17-24.11.2004
року (судді: Бонк Т.Б. –головуючий, Юркевич М.В., Городечна
М.І.), по справі № 5/1903-23/190 (5/1571-12/271) господарського
суду Львівської області, позовні вимоги задоволено. Визнано
недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової
інспекції у Шевченківському районі м. Львова від 16.09.2002 року
№ 0000602230/0/15053/23-6. Стягнуто з Державної податкової
інспекції у Шевченківському районі м. Львова на користь
Товариства з обмеженою відповідальністю “Ліфан ДК” 203, 00 грн.
в якості відшкодування судових витрат (85, 00 грн. державного
мита та 118, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу).
Мотивуючи судові рішення, господарські суди першої та
апеляційної інстанцій з посиланням на статті 395, 402 Цивільного
кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, статті 1, 4 Закону України
“Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”
( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
, зазначили, що враховуючи те, що стороною
зовнішньоекономічних контрактів та отримувачем платежу (грошових
коштів) за зовнішньоекономічними контрактами фактично було
Приватне підприємство “Кріча”, на думку суду, саме на Приватне
підприємство “Кріча” під час спірних правовідносин і поширюються
положення Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в
іноземній валюті” ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
та у випадках порушення норм
вказаного закону до Приватного підприємства “Кріча” повинні
застосовуватися штрафні санкції. Крім того, на підставі поданих
сторонами доказів, судами встановлено, що договір комісії на
продаж, укладений між позивачем і Приватним підприємством
“Кріча”, не є зовнішньоекономічним контрактом у розумінні статті
1 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній
валюті” ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
, а із матеріалів справи вбачається, що
позивач не є також стороною зовнішньоекономічних договорів, усі
майнові відносини позивача виникали на підставі договору комісії
на продаж із резидентом України –Приватним підприємством “Кріча”
та виражалися в національній грошовій одиниці.
Не погоджуючись з постановою, Державна податкова інспекція у
Шевченківському районі м. Львова звернулась до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою на постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 17-24.11.2004
року по справі № 5/1903-23/190 (5/1571-12/271) господарського
суду Львівської області, в якій просить постанову та рішення у
справі скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу
в задоволенні позовних вимог, мотивуючи касаційну скаргу
доводами про неправильне застосування судом норм матеріального
права, а саме: статей 1, 4 Закону України “Про порядок
здійснення розрахунків в іноземній валюті” ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
, статей
395, 398 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, пункту 6.2 статті
6 Закону України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Зокрема, заявник зазначає, що грошові кошти, які надходять на
рахунок комісіонера не є для нього виручкою. Саме для комітента
кошти, що надійшли будуть виручкою. Щодо поняття валютної
виручки, то незалежно від того, перераховується вона у гривні чи
ні, вона залишається валютною виручкою, однак переведеною в
національну валюту України. Крім того, Закон України “Про
порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
не містить положень щодо комісійної торгівлі та обміну іноземної
валюти при виконанні таких договорів, але покладає обов’язок
щодо обов’язкового зарахування виручки на рахунок не пізніше
встановленого терміну, таким чином, вихідним моментом в даному
випадку є термін, а не вид валюти.
Позивач відзив на касаційну скаргу не надав.
Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення представників
позивача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки
обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та
постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню частково з таких підстав.
Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий господарський суд України переглядає за
касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського
суду та постанови апеляційного господарського суду.
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція виходить з
обставин, встановлених у даній справі судом першої та
апеляційної інстанції.
Як встановлено господарськими судами, Державною податковою
інспекцією у Шевченківському районі м. Львові 16.09.2002 року
було прийнято податкове повідомлення-рішення №
0000602230/15053/23-6, яким позивачу визначено суму податкового
зобов’язання за платежем “пеня за порушення термінів розрахунків
у сфері ЗЕД” у сумі 767 812, 00 грн. Спірне податкове
повідомлення-рішення прийнято на підставі акта від 27.06.2002
року, яким встановлено порушення позивачем Закону України “Про
порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”
( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими
судами, 14.09.2001 року між Товариством з обмеженою
відповідальністю “Львівфанпромторг” і Приватним підприємством
“Кріча” було укладено Договір комісії № 14/09/01. У
відповідності з умовами договору комісіонер за дорученням
комітента зобов’язався від свого імені і за рахунок комітента
вчинити угоди з продажу товарів за межі України. На виконання
договору комісії Приватне підприємство “Кріча” уклало
зовнішньоекономічні контракти на продаж товару з суб’єктами
господарювання –нерезидентами України. На виконання умов
договору комісії та зовнішньоекономічних контрактів, Приватне
підприємство “Кріча” здійснило експорт товарно-матеріальних
цінностей за межі митної території України, при цьому
декларування товарно-матеріальних цінностей на підставі договору
митного брокерського обслуговування від 25.09.2001 року
здійснювало Товариство з обмеженою відповідальністю
“Львівзовніштранс”. Судами також встановлено, що вантажно-митні
декларації заповнені у відповідності з вимогами “Інструкції про
порядок заповнення вантажної митної декларації”, затвердженої
наказом Державної митної служби України від 09.07.1997 року №
307 ( z0443-97 ) (z0443-97)
та “Порядком заповнення граф вантажної митної
декларації відповідно до митних режимів експорту, імпорту,
транзиту, тимчасового ввезення (вивезення), митного складу,
магазину безмитної торгівлі”, затвердженого наказом Державної
митної служби України від 30.06.1998 року № 380 ( z0469-98 ) (z0469-98)
.
Задовольняючи позовні вимоги господарські суди першої та
апеляційної інстанцій з посиланням на статті 395, 397, 402
Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, статті 1, 4
Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній
валюті” ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
, зазначають, що враховуючи те, що стороню
зовнішньоекономічних контрактів та отримувачем платежу (грошових
коштів) за зовнішньоекономічними контрактами фактично було
Приватне підприємство “Кріча”, саме на нього під час спірних
правовідносин і поширюються положення Закону України “Про
порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
та, у випадку порушення норм вказаного Закону ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
,
повинні застосовуватися штрафні санкції. Суди також зазначають,
що договір комісії, укладений між позивачем і Приватним
підприємством “Кріча”, не є зовнішньоекономічним контрактом у
розумінні статті 1 Закону України “Про зовнішньоекономічну
діяльність” ( 959-12 ) (959-12)
.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд оцінює докази за своїм
внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і
об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в
їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для
господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про порядок здійснення
розрахунків в іноземній валюті” ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
виручка резидентів
у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в
уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей,
зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з
дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної
декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт
(послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання
акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання
послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення
зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії
Національного банку України.
Відповідно до статті 4 Закону України “Про порядок здійснення
розрахунків в іноземній валюті” ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
порушення
резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону
( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
, тягне за собою стягнення пені за кожний день
прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми не одержаної
виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній
валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним
курсом Національного банку України на день виникнення
заборгованості.
Згідно статті 1 Закону України “Про зовнішньоекономічну
діяльність” ( 959-12 ) (959-12)
зовнішньоекономічний договір (контракт) -
матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів
зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів,
спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних
прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.
Статтею 398 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
встановлено, що майно, що надійшло до комісіонера від комітента
або набуте комісіонером за рахунок комітента, є власністю
останнього.
Враховуючи, що майно (товари, кошти), яке надійшло до
комісіонера від комітента або набуте комісіонером за рахунок
комітента, є власністю останнього при виконанні
зовнішньоекономічних договорів комісії, у яких сторонами
договору виступають резиденти, відповідальність за порушення
термінів, передбачених статтею 1 Закону України “Про порядок
здійснення розрахунків в іноземній валюті” ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
,
повинна покладатись на комітента.
Також, комітент визначається як експортер, тоді як комісіонер
визначається лише як особа, відповідальна за фінансове
врегулювання, що підтверджується первинними документами, зокрема
вантажними митними деклараціями, які засвідчують факт здійснення
зазначених операцій і оформлюються згідно з Порядком заповнення
граф вантажної митної декларації відповідно до митних режимів
експорту, імпорту, транзиту, тимчасового ввезення (вивезення),
митного складу, магазину безмитної торгівлі, затвердженим
наказом Держмитслужби України від 30.06.1998 № 380 ( z0469-98 ) (z0469-98)
та зареєстрованим у Мінюсті України 22.07.1998 № 469/2909.
Враховуючи вищевикладене, відповідальність, передбачена статтею
4 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній
валюті” ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
, при виконанні зовнішньоекономічних
договорів комісії за порушення термінів розрахунків,
встановлених статтею 1 цього Закону ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
, покладається
на сторону договору, яка є експортером чи імпортером товарів,
тобто комітента.
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, доказами у справі є будь-які фактичні дані,
на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку
встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких
ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини,
які мають значення для правильного вирішення господарського
спору.
Отже, вантажно-митна декларація та інші документи, які вміщують
у собі необхідні відмітки митних органів, є доказом фактичного
реально проведеного експорту.
Однак, судами вищезазначені докази не досліджені та не надана
оцінка відомостям, що у них містіться.
На підставі вказаного, враховуючи суть спору, матеріали справи
свідчать про не з’ясування господарськими судами всіх обставин
та не дослідження всіх доказів, які мають значення для
правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду
України, від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”
( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши
всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши
всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Оскільки, передбачені процесуальним законом межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати
або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в
рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази,
рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа
–направленню на новий розгляд до господарського суду Львівської
області.
При новому розгляді справи суду необхідно всебічно та повно
з’ясувати обставини справи в їх сукупності та вирішити спір
відповідно до закону.
Враховуючи вищенаведене, керуючись статтями 43, 111-5, 111-7,
пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11, 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Львівської області від 21.09.2004
року та постанову Львівського апеляційного господарського суду
від 17-24.11.2004 року у справі № 5/1903-23/190 (5/1571-12/271)
господарського суду Львівської області скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Львівської області.
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Шевченківському районі м. Львова задовольнити частково.
Головуючий Т. Дроботова
Судді Н.Волковицька
Г. Фролова