ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.08.2005 Справа N 35/14-05
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого –судді Грека Б.М. –(доповідача у справі)
суддів : Рибака В.В.,
Черкащенка М.М.
розглянувши у Товариства з обмеженою відповідальністю
відкритому судовому “Акбар БФ”
засіданні касаційну
скаргу
на постанову Харківського апеляційного господарського
суду від 09.06.05
у справі № 35/14-05
господарського суду Харківської області
за позовом Харківського державного
сільськогосподарського іподрому,
Товариства з обмеженою відповідальністю
“Харківський кінний завод”
до Товариства з обмеженою відповідальністю
“Акбар БФ”
Про визнання недійсним договору
за участю представників від:
позивача 2 Цапенко А.М. (дов. від 12.01.05)
відповідача Брамінська А.Л. (дов. від 28.02.05)
В С Т А Н О В И В :
Позивач звернувся до господарського суду Харківської області з
позовною заявою про визнання договору № 5 від 10.01.98, а також,
усіх додатків та доповнень до нього недійсними, та про
зобов’язання відповідача усунути перешкоди для використання
позивачем приміщення конюшні загальною площею 409,01 кв. м. ,
яке розташоване за адресою м. Харків, пл. 1-го.05.2.
Рішенням господарського суду Харківської області від 19.04.05
(суддя Швед Е.Ю) позов задоволено частково: зобов'язано
відповідача звільнити та повернути спірне приміщення, в іншій
частині – провадження припинено; судові витрати покладено на
відповідача. Рішення мотивовано тим, що договір № 5 від 10.01.98
та додатки до нього є неукладеними, а тому, відсутні підстави
для визнання їх недійсними, так само, як і у відповідача
відсутні правові підстави для використання спірного приміщення.
За результатом перегляду справи в апеляційному порядку
Харківським апеляційним господарським судом (колегія суддів у
складі: головуючого-судді Слюсаревої Л.В., суддів: Білоконь
Н.Д., Фоміна В.О.) ухвалена постанова від 09.06.05, якою рішення
місцевого господарського суду в частині припинення провадження
скасовано, визнано недійсною додаткову угоду № 2 від 01.08.01 до
договору № 5 від 10.01.98; відмовлено у визнанні недійсним
договору оренди № 5 від 10.01.98.
В частині відмови у визнанні договору № 5 недійсним, постанова
мотивована тим, що цей договір є неукладеним, а тому неможливо
визнати його недійсним. В частині визнання недійсною додаткової
угоди № 2 від 01.08.01 до договору № 5 від 10.01.98, постанова
мотивована невідповідністю цієї угоди вимогам статей 5, 11, 19
Закону України “Про оренду державного та комунального майна”
( 2269-12 ) (2269-12)
.
Не погоджуючись зі згаданими судовими актами, відповідач
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського
апеляційного господарського суду від 09.06.05 та ухвалити нове
рішення, яким в позові відмовити.
Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що договір та
додаткова угода, на думку скаржника, повністю відповідають
вимогам Закону України “Про оренду державного та комунального
майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
, оскільки ціна договору була встановлена на
підставі експертної оцінки та умови договору погоджені з
Регіональним відділенням Фонду держмайна України.
Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх
встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом
норм матеріального та процесуального права, колегія суддів
Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга
не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що 10.01.98 між сторонами укладено договір
оренди № 5, згідно до умов якого позивач передав відповідачеві в
оренду майно конюшню загальною площею 409,01 м. кв. за адресою:
м. Харків, пл.1-го Травня,2. У цьому договорі відсутній ряд його
суттєвих умов, які передбачені ст. 10 Закону України “Про оренду
державного та комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
, а саме не вказана
його вартість з урахуванням індексації (п. 1.1 договору),
відсутня вказівка на орендну платню з урахуванням її індексації,
що порушує Положення Постанови Кабінету Міністрів України “Про
методику розрахунку і порядок використання плати за оренду
державних підприємств і організацій” за № 923 від 12.11.93
( 923-93-п ) (923-93-п)
, відсутній порядок використання амортизаційних
відрахувань та страхування орендарем взятого ним в оренду майна.
Відсутня оцінка об’єкту оренди, тоді як згідно зі ст. 11
вищезгаданого Закону, вона повинна бути зроблена до укладання
договору оренди. Також судом зазначено, що укладення цього
договору не було погоджено з регіональним відділенням Фонду
Держмайна України та з Міністерством аграрної політики України.
Тому суди дійшли висновку, що цей договір є неукладеним.
Між позивачем та відповідачем була укладена додаткова угода № 2
від 01.08.01 до договору № 5 від 10.01.98, яка містить всі
необхідні умови, тому апеляційний суд визнав її самостійним
договором. Даний договір не був узгоджений з Міністерством
аграрної політики України, що, на думку апеляційного суду, є
порушенням статті 5 Закону України “Про оренду державного і
комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
. Також, суд зазначає, що
укладенню цього договору не передувала оцінка майна, що є
порушенням статті 19 вказаного Закону ( 2269-12 ) (2269-12)
. З наведеного
суд зробив висновок, що додаткова угода повинна бути визнана
недійсною, оскільки вона не відповідає вимогами Закону України
“Про оренду державного і комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за
необхідне підтримати такий висновок господарського суду з огляду
на наступне. Відповідно до статей 2, 3, 9, 6 Закону України “Про
оренду державного та комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
, укладенню
договору повинна передувати згода відповідного державного
органу, уповноваженого управляти державним майном, а також цим
органом повинні бути узгоджені умови договорів оренди. За
змістом вищезгаданих статей вбачається, що орган уповноважений
управляти державним майном повинен дати офіційний документ, який
би містив аналіз та погодження умов договору оренди,
запропонованими Орендарем, або виклад нових умов договору оренди
(при цьому договір в частині суттєвих умов повинен відповідати
типовому договору оренди, затвердженому Наказом ФДМ України №
1774 від 23.08.00).
Судами встановлено, згода на укладення додаткової угоди органом,
уповноваженим управляти державним майном, не давалася, так само,
як і не узгоджувалися умови спірної додаткової угоди.
Слід також зазначити, що відповідно до статті 654 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, зміна або розірвання договору
вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або
розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи
не випливає із звичаїв ділового обороту; а відповідно до статті
184 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, укладення
господарських договорів на основі примірних і типових договорів
повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею
179 цього Кодексу ( 436-15 ) (436-15)
, не інакше як шляхом викладення
договору у вигляді єдиного документа.
Доводи скаржника про те, що договір оренди та додаткова угода до
нього відповідають приписам законодавства, не беруться до уваги
Вищим господарським судом, так як спростовуються вищевикладеними
обставинами та правовими приписами. Щодо посилань скаржника на
те, що Товариство з обмеженою відповідальністю “Харківський
кінний завод” не є правонаступником Державного підприємства
“Харківський іподром”, то вони не беруться до уваги, оскільки
апеляційним господарським судом було встановлено протилежне
(зокрема, те, що правонаступником Державного підприємства
“Харківський іподром” є саме Товариство з обмеженою
відповідальністю “Харківський кінний завод”), а господарський
суд касаційної інстанції не має повноважень переоцінювати докази
та обставини справи.
Отже, Вищий господарський суд України вважає, що апеляційним
господарським судом був зроблений вірний висновок про те, що
договір оренди № 5 від 10.01.98 є неукладеним, так як він не
місить необхідних умов, що зазначаються в договорах такого виду;
а додаткова угода № 2 від 01.08.05 є недійсною, оскільки
укладена з порушенням приписів законодавства. Зважаючи на те, що
постанова апеляційного господарського суду ухвалена на повно
з'ясованих обставинах та є вірною по суті, Вищий господарський
суд України не вбачає правових підстав для її скасування.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 111-5, 111-7, пунктом 1
частини 1 ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Акбар
БФ” без номера й дати залишити без задоволення, постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 09.06.05 у
справі № 35/14-05 залишити без змін.
Головуючий - суддя Б. Грек
Судді В. Рибак
М. Черкащенко