ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.08.2005 Справа N 15/319
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Першикова Є.В.
суддів : Муравйова О.В., Полянського А.Г.
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у м.
судовому засіданні Миколаєві
касаційну скаргу
на постанову Одеського апеляційного господарського
суду від 19.04.2005р.
у справі № 15/319
господарського суду Миколаївської області
за позовом ВАТ “Лігнаком”
до Державної податкової інспекції у м.
Миколаєві
Про визнання недійсним податкового повідомлення –рішення
в судовому засіданні взяли участь представники :
від позивача: Редченка Я І.
від відповідача: Єтніної А.П.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Миколаївської області від
06.12.2004 у справі № 15/319 (суддя Середа О.Ф.) у позові
відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
19.04.2005 (судді Бойко Л.І., Величко Т.А., Жукова А.М.),
зазначене рішення скасовано; - визнано недійсним податкове
повідомлення – рішення ДПІ у м. Миколаєві від 21.04.2004р. №
0000612301/0; - стягнуто з ДПІ у м. Миколаєві на користь
позивача 127,50 грн. витрат по сплаті державного мита та 118
грн. витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового
процесу.
У касаційній скарзі ДПІ у м. Миколаєві просить скасувати
постанову Одеського апеляційного господарського суду від
19.04.2005р. та залишити в силі рішення господарського суду
Миколаївської області від 06.12.2004р. у справі № 15/319,
посилаючись на порушення господарським судом апеляційної
інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема,
норм Земельного кодексу України, Закону України “Про плату за
землю” ( 2535-12 ) (2535-12)
від 03.07.1992 № 2535-ХІІ, п. п. 17.1.1
Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”
( 2181-14 ) (2181-14)
.
Розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду
України Осетинського А.Й. від 17.08.2005р., для перегляду в
касаційному порядку справ № 10/51-04, № 13-3/269-03-8860, №
14/180,№ 17/48, № 2-25/6929-2004, № 26/504а, № 2-7/1252-2005, №
15/319, № 12/39, призначених до розгляду на 18.08.2005р.
колегією суддів у складі: головуючого –Ходаківської І.П. ,
суддів –Савенко Г.В., Полянського А.Г., утворено колегію суддів
в наступному складі: головуючий –Першиков Є.В., судді –Муравйов
О.В., Полянський А.Г.
Заслухавши пояснення представників позивача і відповідача,
перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин
справи та правильність їх юридичної оцінки господарськими судами
попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій
встановлено наступне.
ДПІ у м. Миколаєві було проведено документальну перевірку
дотримання підприємством позивача вимог податкового та валютного
законодавства за період з 01.01.2002р. по 01.01.2004р., за
наслідками якої складено акт від 16.04.2004р. № 63/23-
125/23399223, яким зафіксовано, зокрема, порушення ст.ст. 2, 5,
7, 15 Закону України “Про плату за землю” ( 2535-12 ) (2535-12)
позивачем,
який для розрахунку земельного податку за період з 01.01.2002р.
по 01.01.2004р. не здійснював та не сплачував до бюджету
земельний податок за земельну ділянку промислового використання,
яка знаходилась у фактичному користуванні за ставкою земельного
податку відповідно до ст.ст. 2, 5, 14, 15 Закону України “Про
плату за землю” ( 2535-12 ) (2535-12)
.
На підставі вказаного акту перевірки ДПІ у м. Миколаєві прийнято
податкове повідомлення –рішення від 21.04.2004р № 0000612301/0,
яким позивачу визначено до сплати суму податкового зобов’язання
у розмірі 139164,55 грн., у тому числі 92549,70грн. основний
платіж та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 46614,85 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанцій виходив
з того, що під час перевірки правильності нарахування плати за
землю, яка знаходиться у користуванні позивача, відповідач
самостійно, у відсутність даних державного земельного кадастру
обчислив суму земельного податку на підставі листів управління
земельних ресурсів Миколаївського міськвиконкому від
01.11.2002р. № 01-14/1489 та від 17.12.2002р. № 02-14/1794, тоді
як обчислення вартості земельних ділянок не відноситься до
компетенції органів податкової служби, і, тому донарахування
позивачу земельного податку є безпідставним.
При цьому, місцевий господарський суд, з посиланням на Закон
України “Про плату за землю” ( 2535-12 ) (2535-12)
та ч. 5 ст. 120
Земельного кодексу України, дійшов висновку, що відсутність у
позивача оформленого документа, що посвідчує право власності на
земельну ділянку не звільняє землекористувачів від сплати
земельного податку, оскільки використання землі в Україні є
платним.
Однак, вищезазначені висновки господарських судів попередніх
інстанцій не є такими, що ґрунтуються на правильному
застосуванні норм матеріального права та всебічному, повному і
об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в
їх сукупності, керуючись законом, як це передбачено ст. 43 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 2 Закону України “Про плату за землю”
( 2535-12 ) (2535-12)
використання землі в Україні є платним. Плата за
землю справляється у вигляді земельного податку або орендної
плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.
Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та
землекористувачі, крім орендарів та інвесторів —учасників угоди
про розподіл продукції, сплачують земельний податок.
Згідно зі ст. 5 вказаного Закону ( 2535-12 ) (2535-12)
об'єктом плати за
землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка
перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах
оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної
ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі
орендар.
Ст. 13 Закону України “Про плату за землю” ( 2535-12 ) (2535-12)
передбачено, що підставою для нарахування земельного податку є
дані державного земельного кадастру.
Відповідно до ст. 14 Закону України “Про плату за землю”
( 2535-12 ) (2535-12)
юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного
податку в порядку, визначеному цим Законом за формою,
встановленою Головною державною податковою інспекцією України,
щороку за станом на 1.01.і до 1.02.подають дані відповідній
державній податковій інспекції.
Грошова оцінка земельної ділянки проводиться Державним комітетом
України по земельних ресурсах за методикою, затвердженою
Кабінетом Міністрів України (ст. 23 Закону).
Грошова оцінка земельної ділянки щороку станом на
1.01.уточнюється на коефіцієнт індексації, порядок проведення
якої затверджується Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 1.8 Порядку грошової оцінки земель
сільськогосподарського призначення та населених пунктів,
затвердженого наказом Державного комітету України по земельних
ресурсах, Міністерства сільського господарства і продовольства
України, Державного комітету України у справах містобудування і
архітектури, Української академії аграрних наук від 27.11.1995р.
№ 76/230/325/150 ( z0427-95 ) (z0427-95)
результати грошової оцінки земель
м. Києва і Севастополя, міст обласного підпорядкування, в тому
числі грошової оцінки і ціни земельних ділянок
несільськогосподарського призначення, що підлягають продажу у
цих містах, розглядаються і погоджуються місцевими органами
Держкомзему та містобудування і архітектури. Дані грошової
оцінки затверджуються Київською і Севастопольською міськими
державними адміністраціями, виконкомами міських (міст обласного
підпорядкування) Радами народних депутатів за поданням комісій,
зазначених у п. 1.7.
Вирішуючи даний господарський спір, господарські суди повинні
були на підставі даних грошової оцінки земельних ділянок,
наданих в порядку та у відповідності з чинним законодавством
компетентними органами (Миколаївським міським управлінням
земельних ресурсів), встановити правомірність визначення
відповідачем розміру земельного податку позивача, що судами
зроблено не було.
При цьому слід взяти до уваги, що чинним законодавством на
платника податків покладено обов’язок розрахувати розмір
земельного податку, але застосування інших, ніж наведені в
довідках міського управління земельних ресурсів, відомостей про
грошову оцінку землі для обчислення податку на землю, є
безпідставним.
З врахуванням викладених обставин, касаційна інстанція зазначає,
що господарськими судами фактично не була перевірена
правильність визначеного відповідачем в оспорюваному податковому
повідомленні –рішенні розрахунку податкового зобов’язання з
земельного податку.
Вищенаведене свідчить про те, що судами зроблено висновки при
неповно встановлених обставинах справи.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у п. 1 Постанови від 29.12.1976р. № 11 “Про судове
рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності
з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до
даних правовідносин.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи
в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того
чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та
постанова у справі підлягають скасуванню, а справа –направленню
на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти
до уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всі передбачені
чинним законодавством засоби для всебічного, повного та
об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків
сторін і в залежності від встановленого та у відповідності із
вимогами закону вирішити спір.
Відповідно до ст.ст. 85, 111-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
в судовому засіданні за згодою
сторін оголошена вступна та резолютивна частини постанови.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст.
111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Миколаєві
задовольнити частково.
Скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду
від 19.04.2005р. та рішення господарського суду Миколаївської
області від 16.12.2004р. у справі № 15/319, а справу направити
на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області.
Головуючий Є.В.Першиков
Судді О.В.Муравйов
А.Г. Полянський