18/214 Про стягнення 617588,54 грн. - Текст документа

У червні 2004 року акціонерний комерційний банк “Росток Банк” звернувся з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “КТД-Транс” про стягнення з відповідача 535404,84 грн. заборгованості за кредит, 82183,70 грн. заборгованості по відсоткам за користування кредитом шляхом звернення стягнення не предмет застави відповідно до договору застави від 28.12.1999.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.07.2004 у справі № 18/214 позов задоволено. Стягнено з ТзОВ “КТД-Транс” на користь АКБ “Росток Банк” за рахунок заставленого майна заборгованість за кредитним договором № 5 від 10.11.1999 на суму 617588,54 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2004, за тією ж справою, вищезазначене судове рішення скасоване. В позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційного суду від 20.12.2004, а рішення суду першої інстанції від 14.07.2004 залишити без змін. Скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм матеріального права, зокрема, ст. 188 ГК України (436-15) , ст.ст. 526, 592, 651, 1052 ЦК України (435-15) .

Відзиву на касаційну скаргу відповідач до Вищого господарського суду України не надіслав.

Заслухавши доповідача, перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Вищого господарського суду України знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково.

До такого висновку суд дійшов на підставі наступного.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, за договором від 10.11.1999 позивач надав відповідачу кредит на суму 100611,64 доларів США з оплатою 25% річних та терміном повернення до 25.12.2004. Апеляційним судом також встановлено, що відповідно до вищезазначеного договору та додаткової угоди до нього від 27.09.2000 кредитні кошти були надані відповідачу шляхом відкриття кредитної лінії трьома окремими платежами, які відбулись протягом.11.1999 року –.04. 2000 року. Крім того, зазначеною додатковою угодою сторони домовились про зменшення відсоткової ставки і визначили, що з 01.10.2000 остання має складати 18% річних.

Відмовляючи позивачу в задоволенні його вимог про стягнення суми заборгованості за кредит та по відсотках, апеляційний суд виходив з того, що відповідач повернув позивачу грошову суму кредиту в розмірі 99611,64 грн., а тому розмір заборгованості відповідача за кредитним зобов'язанням, станом на 19.03.2004, складав: 1000 доларів США –по кредиту, та 39291,59 доларів США –по відсоткам за користування кредитом, які відповідач також не повинен був сплачувати, оскільки, навіть на час розгляду справи в суді, строк повернення кредиту та кредитної ставки, визначений сторонами за умовами договору як 25.12.2004, не настав.

З такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Як вбачається з матеріалів справи, в них є наявними документи, із змісту яких випливає, що в березні 2004 року позивач повідомляв відповідача про те, що з 11.03.2004, згідно з відповідною постановою правління Національного банку України, в нього була відкликана банківська ліцензія та ініційована процедура ліквідації у зв'язку з чим він, тобто позивач, пропонував відповідачу достроково погасити заборгованість по кредиту та відсоткам.

У цьому ж зв'язку, як те випливає із змісту договору сторін, відповідач, як позичальник, зобов'язався, при наявності обгрунтованої вимоги банку, достроково повернути кредит та відсотки що належать до сплати за користування кредитом.

З наявних матеріалів справи вбачається, і ці обставини також були встановлені апеляційним судом, що в травні 2004 року позивач повідомив відповідача про збільшення розміру кредитної ставки до 100%, в той час, як за умовами договору сторони передбачили, що переглядати відсоткову ставку за використання кредитних ресурсів є правом банку, який у відповідні терміни повинен письмово попередити про це позичальника. І у разі незгоди останнього з новим розміром відсоткової ставки, він повинен повністю погасити заборгованість по кредиту та відсотках протягом відповідного терміну.

Дослідженню вищезазначених обставин ні апеляційний суд, ні суд першої інстанції не приділили належної уваги, а документам, які у цьому ж зв'язку є наявними у справі, не дали ніякої оцінки. З огляду на це, твердження апеляційного суду про те, що позивач не обгрунтував своєї вимоги щодо наявності підстав для дострокового проведення відповідачем платежів за договором, не можна вважати такими, що грунтуються на обставинах справи, як не можна вважати обгрунтованим і висновок апеляційного суду про те, що позивач, сам відмовився від своєї пропозиції про збільшення плати за кредит, оскільки при розрахунку суми позову не застосовував стовідсоткову кредитну ставку.

Крім того, із змісту укладеного між сторонами договору також вбачається, що відсотки за кредитом мали нараховуватись і сплачуватись позичальником з урахуванням днів фактичного користування кредитом разом з поверненням самого кредиту. При цьому, кошти для погашення заборгованості позичальник в першу чергу мав направляти для оплати відсотків за кредит, потім –для оплати простроченої заборгованості. Залишок суми мав направлятись на погашення самого кредиту.

Апеляційним судом, як про це вже зазначалось вище, встановлено, що відповідач суму отриманих кредитних коштів у розмірі 99611,64 грн. повернув позивачу достроково. Проте, з'ясувавши вищезазначену обставину, апеляційний суд не встановив, чи сплачував відповідач позивачу разом з поверненням суми кредиту також суму оплати по відсотках, як те і було передбачено договором сторін, і чи дотримувалися при цьому сторони передбаченого тим же договором порядку внесення коштів для погашення заборгованості, згідно якого в першу чергу мали оплачуватись саме відсотки за кредит.

Наведене свідчить про те, що обставини справи були встановлені апеляційним судом неповно, що дає підстави для скасування прийнятої ним постанови.

Оскільки суд першої інстанції, задовольнивши позов, припустився тих же помилок, а також не прийняв до уваги наявні у справі документи про те, що у вересні 2000 року сторони зменшували відсоткову ставку по наданому кредиту, скасуванню підлягає і постановлене ним рішення.

У цьому ж зв'язку справа підлягає передачі на новий розгляд, в ході якого суду належить врахувати вищезазначені недоліки, на підставі наданих доказів встановити фактичні обставини справи та, в залежності від встановленого, прийняти відповідне рішення, виклавши його згідно з вимогами процесуального законодавства.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 –111-13 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Акціонерного комерційного банку “Росток Банк” задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2004 та рішення господарського суду міста Києва від 14.07.2004 у справі № 18/214 скасувати, а справу направити до господарського суду міста Києва на новий розгляд в іншому складі суддів.