Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кочерової Н.О.,

суддів: Рибака В.В.,

Черкащенка М.М.,

за участю представників сторін:

від позивача – Литвинов Р.О. (дов. № 8-7/25-05 від

06.06.2005р.);

від відповідача – Будь П. В. (дов. № 433 від 04.10.2005р.);

розглянувши ВАТ Волинського підприємства матеріальних

матеріали ресурсів “Волиньголовпостач”

касаційної скарги

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.05.2005р.

у справі № 01/32-38 господарського суду Волинської області

за позовом Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини “Укрекокомресурси» КМУ

до ВАТ Волинського підприємства матеріальних ресурсів “Волиньголовпостач”

Про стягнення 35 596,86 грн.

В С Т А Н О В И В:

Державна компанія з утилізації відходів, як вторинної сировини “Укрекокомресурси» Кабінету Міністрів України м. Київ звернулась з позовом до ВАТ “Волиньголовпостач” м. Луцьк про стягнення згідно з уточненими позовними вимогами 27571,46 грн. боргу, 1751,83 грн. пені, 1006,44 грн. річних, 2667,31 грн. збитків від інфляції та 1930 грн. штрафу.

Рішенням господарського суду Волинської області від 03.03.2005 у справі № 01/32-38 позов задоволено частково.

З ВАТ “Волиньголовпостач” м. Луцьк на користь позивача стягнуто 27571,46 грн. боргу, 1337 грн. пені, 2667,31 грн. збитків від інфляції, 10006,46 грн. річних, 1930 грн. штрафу та відповідні витрати по держмиту, інформаційно-технічному забезпеченні судового процесу.

Рішення суду мотивовано підтвердженням матеріалами справи обгрунтованості позовних вимог, відповідністю їх нормам чинного законодавства, зокрема ст. 526 ЦК України (435-15) та ст. 193 ГК України (436-15) ; доведенням факту виникнення у відповідача зобов’язання та їх невиконання і, в зв’язку з цим наявності правових підстав для стягнення з відповідача пені, річних, інфляційних та штрафу.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.05.2005 зазначене рішення місцевого господарського суду залишено без зміни з тих же підстав.

У поданій касаційній скарзі ВАТ “Волиньголовпостач” просить скасувати рішення та постанову цих судових інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в позові. При цьому скаржник заперечує висновок судів відносно визнання договору № 41 від 05.11.2002 таким, що укладений; посилається на порушення ними норм матеріального права, зокрема ст. 526 ЦК України (435-15) та ст. 193 ГК України (436-15) .

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали справи, вислухавши пояснення та заперечення представників сторін в судовому засіданні, дослідивши юридичну оцінку судовими інстанціями обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права прийшла до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Спірною обставиною по даній справі є факт виконання Державною компанією з утилізації відходів як вторинної сировини “Укрекокомресурси» зобов’язань по договору № 41 від 05.11.2002р. та визначення їх змісту як утилізація вторинної сировини.

Верховний Суд України в ч. 3 п. 1 постанови Пленуму від 29.12.1976 № 11 (v0011700-76) , з наступними змінами, “Про судове рішення» роз’яснив, що обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Проте, місцевий та апеляційний господарські суди не дотримались наведених роз’яснень та вимог відповідно п. 3 ст. 84, п. 7 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Суди не вжили заходів для встановлення дійсних обставин справи та правовідносин сторін, що унеможливило здійснення юридичних висновків, які грунтувались би на матеріалах справи.

5.11.2002 між сторонами у справі було укладено договір № 41, згідно з п.п. 2.1 –2.2 якого позивач –Державна компанія з утилізації відходів, як вторинної сировини, “Укрекокомресурси» зобов’язувався розробити, організувати і впровадити систему надання послуг щодо збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації тари (упаковки), ввезеної відповідачем на територію України, а відповідач зобов’язувався прийняти зазначені послуги з оформленням акту виконаних робіт та оплати послуги позивача у відповідності з аркушем про пакування і вантажною митною декларацією.

Зазначений договір укладався відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 915 від 26.07.2001 “Про впровадження системи збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації відходів, як вторинної сировини».

В п. 5 цієї постанови визначено, що підприємства, установи, організації, які імпортують продукцію в тарі (упаковці), у разі укладення угод на поставку в Україну товарної продукції зобов’язані передбачити утилізацію чи вивезення з України всього обсягу використаних матеріалів і тари.

При цьому підприємства, установи, організації, що використовують тару (упаковку) для пакування і перевезення продукції або імпортують продукцію в тарі (упаковці), можуть виконувати це і самостійно з дотриманням вимог законодавства здійснювати збирання, сортування, заготівлю та утилізації використаної тари (упаковки) відповідно до мінімальних норм утилізації; шляхом укладення договорів про надання послуг із збирання, сортування, перевезення, переробки та утилізації використаної тари (упаковці) з компанією чи іншими спеціалізованими підприємствами, що мають відповідні ліцензії і умови для надання таких послуг на території України, де реалізується та утворюється відповідна використана тара (упаковка), а також здійснення оплати за надання обумовлених послуг згідно із загальним обсягом тари (упаковки), яка використовується для пакування та перевезення продукції за затвердженими тарифами.

Отже вказаний нормативний акт визначає для підприємств-імпортерів товарів в упаковці можливість самостійної утилізації цієї тари або шляхом вільного укладення договорів з підприємствами, що мають технічні умови на утилізацію тари та ліцензію на право здійснення такої діяльності.

В матеріалах справи наявні договори купівлі-продажу макулатури, що укладались відповідачем –ВАТ “Волиньголовпостач” з ПП "Обухівміськвторресурси» (а.с. 25-28), які предметом судових досліджень не були.

Поза увагою судових інстанцій залишено і дослідження наявності у позивача технічної можливості проводити утилізацію тари з-під імпортованої продукції та наявності виконання таких робіт для відповідача та їх приймання; змісту п. 2.1 договору № 41 від 5.11.2002, що визначає обов’язки компанії.

Відповідно з ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини справи, що не були встановлені судом першої та апеляційної інстанцій, справа підлягає передачі на новий розгляд.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Волинської області від 03.03.2005 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.05.2005 у справі № 01/32-38 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Волинської області.