ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.08.2005 Справа N 38/258(37/86)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді Кривди Д.С.,
суддів Жаботиної Г.В., Грека Б.М.
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:
від позивача: Підгальна М.О.
від відповідача: Сігалова М.Е., Могильний С.М., Логойда Т.В.
розглянувши касаційну скаргу Південної міжрайонної державної
податкової інспекції у м. Кривому Розі
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 10.03.2005р.
у справі № 38/258 (37/86) Господарського суду Дніпропетровської
області
за позовом Підприємства “Криворізька виправна колонія № 80”
Управління державного департаменту з питань виконання покарань у
Дніпропетровській області
до Південної міжрайонної державної податкової інспекції у м.
Кривому Розі
про визнання частково недійсним податкового повідомлення-
рішення,
В С Т А Н О В И В:
Підприємство “Криворізька виправна колонія № 80” Управління
державного департаменту з питань виконання покарань у
Дніпропетровській області звернулося до Господарського суду
Дніпропетровської області з позовом до Південної міжрайонної
державної податкової інспекції у м. Кривому Розі про визнання
частково недійсним податкового повідомлення-рішення від
09.06.2003 року № 0000372600/0, яким визначено суму податкового
зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 325489грн. та
нараховані штрафні санкції в сумі 167356грн.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від
05.11.2003р. у справі № 37/86 (суддя Н.Б.Кеся), залишеним без
змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 09.02.2004р. (судді: В.В.Швець В.В., А.О.Логвиненко
І.М.Герасименко), позовні вимоги Підприємства “Криворізька
виправна колонія № 80” Управління державного департаменту з
питань виконання покарань у Дніпропетровській області задоволено
повністю, визнано частково недійсним податкове повідомлення-
рішення від 09.06.2003 року № 0000372600/0, яким визначено суму
податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі
325489грн. та нараховані штрафні санкції в сумі 167356грн.
Не погодившись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями,
Південна міжрайонна державна податкова інспекція у м. Кривому
Розі подала касаційну скаргу.
Постановою Вищого господарського суду України від 25.05.2004р.
касаційну скаргу Південної міжрайонної державної податкової
інспекції у м. Кривому Розі задоволено частково, рішення
Господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2003р.
та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 09.02.2004р. у справі № 37/86 скасовано, а справу передано
на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської
області.
За новим розглядом справи, якій присвоєно номер № 38/258(37/86),
рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від
13.08.2004р. (суддя Н.А.Бишевська), залишеним без змін
постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 10.03.2005р. (судді: В.І.Крутовських, А.К.Дмитренко,
А.Є.Прокопенко), позовні вимоги Підприємства “Криворізька
виправна колонія № 80” Управління державного департаменту з
питань виконання покарань у Дніпропетровській області задоволено
повністю, визнано частково недійсним податкове повідомлення-
рішення від 09.06.2003 року № 0000372600/0, яким визначено суму
податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі
325489,00 грн. та нараховані штрафні санкції в сумі 167356,00
грн.
Не погодившись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями,
Південна міжрайонна державна податкова інспекція у м. Кривому
Розі подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення
Господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2004р.
та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 10.03.2005р. та прийняти нове рішення, яким відмовити
позивачу у задоволенні позовних вимог. Свою вимогу Південна
міжрайонна державна податкова інспекція у м. Кривому Розі
мотивує тим, що апеляційним господарським судом неправильно
застосовано норми матеріального та процесуального права, а саме
п. 4.8 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, ст. 1 Закону України “Про цінні папери та фондову
біржу” та ст. 4-2 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши представників сторін,
які з’явились в господарське засідання суду касаційної
інстанції, перевіривши правильність застосування господарським
судом норм матеріального та процесуального права, Вищий
господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга
Південної міжрайонної державної податкової інспекції у м.
Кривому Розі підлягає задоволенню частково.
Відповідачем проведено позапланову документальну перевірку
дотримання вимог податкового та валютного законодавства
позивачем за період з 01.04.2001р. по 01.04.2003р., про що
06.06.2003р. було складено акт. За результатами перевірки
відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від
09.06.2003 року № 0000372600/0, яким позивачу визначено суму
податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі
325489,00 грн. та нараховані штрафні санкції в сумі 167356,00
грн.
Як встановлено господарським судом:
- між позивачем та Приватним підприємством “Корвет” 15.05.2002р.
укладений товарообмінний (бартерний) договір № 15-05/2002,
відповідно до якого сторони зобов’язалися провести зустрічне
постачання товарів рівної договірної вартості (міна) без
грошового платежу на компенсаційній основі. Згідно зазначеного
договору позивач зобов’язався передати у власність Приватного
підприємства “Корвет” товари на загальну суму 1800000грн., у
тому числі 300000грн. податок на додану вартість, а Приватне
підприємство “Корвет” –позивачеві вексель № 65305329472383 на
суму 1800000грн., у тому числі 300000грн. податок на додану
вартість.
- вексель № 65305329472383, емітований Приватним підприємством
“Квіт”, переданий позивачу за актом приймання-передачі векселя
від 15.05.2002р.
Згідно з п. 1.6 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
товари —це матеріальні та
нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що
використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх
випуску (емісії) та погашення.
Пунктом 1.19 зазначеного Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
під бартером
(товарний обмін) розуміється господарська операція, яка
передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги), у
будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види
заліку та погашення взаємної заборгованості, у результаті яких
не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для
компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг), а п. 1.31
ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
встановлено, що продаж товарів —будь-які операції,
що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни,
поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які
передбачають передачу прав власності на такі товари за оплату
або компенсацію, незалежно від її надання, а також операції з
безоплатною надання товарів.
Згідно абз. 3 п. 4.8. ст. 4 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, в редакції чинній на момент
виникнення спірних правовідносин, векселі отримані, але не
оплачені платником податку, або видані, але не оплачені
платником податку, не змінюють сум податкових зобов'язань або
податкового кредиту такого платника податку, незалежно від видів
операцій, по яких такі векселі використовуються.
Господарським судом встановлено, що позивачем було здійснено
операцію з купівлі векселю, проте, господарським судом не було
встановлено обставин щодо того чи було позивачем поставлено
товар в оплату даного векселя за договором товарообміну
15.05.2002р. № 15-05/2002.
Наведене свідчить про неповне з'ясування судами першої та
апеляційної інстанцій фактичних обставин справи, що мають
значення для правильного вирішення спору, а, отже, і порушення
вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду
всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція перевіряє
юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у
рішенні або постанові господарського суду першої інстанції.
Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція
не наділена повноваженнями щодо встановлення обставин справи, а
останні встановлені неповно, справа підлягає передачі на новий
розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені
законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного
встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в
залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного
законодавства, вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, 111-10, 111-11,
111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Південної міжрайонної державної податкової
інспекції у м. Кривому Розі задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від
13.08.2004р. та постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 10.03.2005р. у справі № 38/258(37/86)
скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського
суду Дніпропетровської області.
Головуючий - суддя Кривда Д.С.
судді Жаботина Г.В.
Грек Б.М.