ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.08.2005 Справа N 25/556
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С. –головуючого,
Костенко Т.Ф.,
Коробенко Г.П.
розглянувши матеріали ДПІ у Шевченківському районі м. Києва
касаційної скарги
на постанову Київського апеляційного господарського
суду від 13.04.2005
у справі господарського суду м. Києва
за позовом Закритого акціонерного товариства з
іноземними інвестиціями “ВІН”
до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва
Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: Сісецька Г.В.- дов. № 11-04/05 від 11.04.2005
Соловйова Д.О.- дов. від 21.02.2005
від відповідача: Лисич А.В.- дов. № 5368/9/10-114 від 12.07.2004
Кішинський Д.Г.- дов. № 2865/9/10-104 від 22.10.2002
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 17.02.2005 господарського суду м. Києва задоволено
позовні вимоги щодо визнання недійсним податкового повідомлення-
рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 29.09.2004 за
№ 1241/23-2/20006513, яким позивачу донараховано податок на
додану вартість в розмірі 610 000,00 грн.
Постановою від 13.04.2005 Київського апеляційного господарського
суду рішення господарського суду м. Києва від 17.02.2005
залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що рішення з цивільних справ,
відповідно до ч. 4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
– яке набрало законної сили, є обов’язковим
для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і
мають значення для вирішення спору. Факти, встановлені рішеннями
Голосіївського суду м. Києва у справі № 2-3622/13 та
Дніпровського суду м. Києва у справі № 2-1331/2003 не мають
значення для вирішення даного спору, оскільки стосуються сторін,
які не були учасниками господарської операції згідно договору №
29/01 від 29.01.2003 та не виписували податкову накладну № 4 від
29.01.2003, яка й стала підставою для віднесення позивачем до
складу податкового кредиту суми 610000,00 грн.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, ДПІ у Шевченківському
районі м. Києва звернулася до Вищого господарського суду України
з касаційною скаргою і просить їх скасувати, посилаючись на те,
що зазначені судові рішення прийняті внаслідок неправильного
застосування судами норм матеріального та процесуального права,
зокрема п. 1.8 ст. 1, п. п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України
“Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, ст. 35
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ст.
129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить
необхідним касаційну скаргу задовольнити частково.
Предметом даного спору є податкове повідомлення-рішення ДПІ у
Шевченківському районі м. Києва № 1241/23-2/20006513 від
29.09.2004, яким позивачеві визначено податкове зобов’язання у
розмірі 915000,00 грн. в тому числі: основний платіж –610000,00
грн., штрафні (фінансові) санкції – 305000,00 грн.
Господарським судом встановлено, що ЗАТ з ІІ “ВІН” (комітент)
здійснювало експорт товару (система автоматичного управління
режимами продувки (осушення) в зерносховищах через ПП “Свік”
(комісіонер) на підставі договору комісії, укладеного ЗАТ з ІІ
“ВІН” з ПП “Свік”. Постачальником експортованих товарів було
АТЗТ “Капітал”, яке виписало податкову накладну № 4 від
29.01.2003.
При розгляді даного спору господарськими судами не прийнято до
уваги, що згідно документів, що були надані АТЗТ “Капітал” на
запит ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, підприємство
придбало системи автоматичного управління режимами продувки в
зерносховищах у СУРП “Вікторія Холдінг”.
СУРП “Вікторія Холдінг” придбало комплектуючі до систем
автоматичного управління режимами продувки в зерносховищах у ПП
“Лєда ДДС” та ПП “Машпродукт”.
Рішенням господарського суду міста Києва у справі № 25/51 від
01.04.2004, встановлено, що віднесення СУРП “Вікторія Холдінг”
до податкового кредиту суми 1194508,00 грн. відповідно до
податкової накладної отриманої від ПП “Лєда ДДС” та суми
6333660,00 грн., відповідно до податкових накладних отриманих
від ПП “Машпродукт”, суперечить вимогам норм чинного
законодавства України, а саме підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті
7 Закону України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва у справі № 2-
3622/13 визнано недійсним свідоцтво платника ПДВ –ПП “Лєда ДДС”
з моменту його державної реєстрації.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва у справі № 2-
1331/2003 визнано недійсним свідоцтво платника ПДВ –ПП
“Машпродукт” № 37581069 від 12.12.2001, з моменту його видачі,
визнано недійсним статут ПП “Машпродукт” з моменту його
державної реєстрації.
Згідно ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
рішення суду з цивільної
справи, що набрало законної сили, є обов’язковим для
господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають
значення для вирішення спору.
За твердженням відповідача, відповідно до наданих документів,
проведених зустрічних перевірок ним встановлено, що за
відповідний період до бюджету податок на додану вартість
підприємствами-постачальниками не сплачувався, податкові
накладні виписані в супереч нормам Закону України “Про податок
на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, зокрема:
- п. п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 суми податку, що підлягають сплаті до
бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових
зобов’язань, що виникли у зв’язку з продажем товарів протягом
звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.
Сплата податку проводиться не пізніше двадцятого числа місяця,
що настає за звітним періодом.
- п. п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, право на нарахування податку та
складання податкових накладних надане виключно особам,
зареєстрованим як платники податку на додану вартість в порядку,
передбаченому ст. 9 Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Ст. 67 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
передбачено, що кожен
зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах
встановлених законом.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у пункті 1 постанови від 29.12.1976 № 11 “Про судове
рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності
з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до
даних правовідносин.
Таким чином, господарськими судами неповно з’ясовані обставини
справи, що є підставою для скасування судових рішень і
направлення справи на новий розгляд.
При новому розгляді справи принагідно повно та всебічно вияснити
всі обставини справи, дати їм належну правову оцінку та
постановити законне та обґрунтоване рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-
111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову від 13.04.2005 Київського апеляційного господарського
суду та рішення від 17.02.2005 господарського суду м. Києва зі
справи № 25/556 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду м.
Києва.
Головуючий В.С.Божок
Судді: Т.Ф. Костенко
Г.П. Коробенко