ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.08.2005 Справа N 22-21/85-04-4960
Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:
головуючого Невдашенко Л.П.
суддів: Шульги О.Ф.
Рибака В.В.
розглянувши у відкритому Закритого акціонерного товариства
судовому засіданні “Агрофірма “Родина”, с. Євгенівка
касаційну скаргу
на постанову від 11.05.2005
Одеського апеляційного господарського
суду
у справі № 22-21/85-04-4960
господарського суду Одеської області
За позовом Закритого акціонерного товариства
“Агрофірма “Родина”, с. Євгенівка
До Відкритого акціонерного товариства
“Тарутинська “Сільгоспхімія”, с.
Миколаївка
Про стягнення 21 959,93 грн.
за участю представників сторін:
від позивача – не з'явилися
від відповідача – не з'явилися
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Одеської області від 22.03.2005
задоволено позов Закритого акціонерного товариства Агрофірма
“Родина” до Відкритого акціонерного товариства “Сільгоспхімія”
про стягнення 21 959,93 грн. за поставлену пшеницю та ячмінь.
Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі
21 959,93 грн., 220 грн. витрат по сплаті державного мита та 118
грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу.
Суд мотивував своє рішення тим, що відповідно до ст. 526
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
зобов'язання має
виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог
цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за
відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового
обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідач, зазначає суд, отримав від позивача 40 т ячменю на
суму 16 000 грн. та 37 т озимої пшениці на суму 18 500 грн., що
підтверджується довіреністю та накладною № 186 від 13.07.2001,
але відповідач остаточного розрахунку за отримане зерно ячменю
та пшениці не здійснив.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
11.05.2005 скасовано рішення господарського суду Одеської
області від 22.03.2005, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Обґрунтовуючи постанову апеляційний суд посилається не те, що ч.
2 ст. 530 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
передбачено, що
якщо строк виконання боржником обов’язку не встановлений або
визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право
вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен
виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення
вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із
договору або актів цивільного законодавства.
Апеляційний суд зазначає, що позивач не пред’являв відповідачеві
вимоги щодо проведення розрахунку за одержану згідно з накладною
сільгосппродукцію, а тому строк виконання зобов'язання для
відповідача ще не настав.
Оскаржуючи постанову апеляційного суду скаржник просить її
скасувати, а рішення господарського суду від 22.03.2005 залишити
без змін посилаючись на те, що при винесенні постанови
апеляційний судом порушено норми матеріального права.
Зокрема, скаржник зазначає, що до суду першої інстанції надано
акт звірки взаєморозрахунків, в якому відповідач прийняв суму
боргу.
Крім того, відповідачу в першому судовому засіданні повторно
заявлена вимога про оплату боргу.
Дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку
встановлених судом фактичних обставин справи та її повноту,
колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що 13.07.2001
р. без укладення договору на підставі довіреності Закрите
акціонерне товариство “Агрофірма “Родина” передало у власність
Відкритого акціонерного товариства “Тарутинська “Сільгоспхімія”
40 т ячменю на суму 16 000 грн. і 37 т озимої пшениці на суму 18
500 грн. всього на суму 34 500 грн., що також підтверджується
накладною № 186 від 13.07.2001 та не заперечується відповідачем.
Позивач зазначає, що поставкою ячменю та пшениці ним погашено
заборгованість перед відповідачем у сумі 12 540,07 грн., а
залишок поставленої сільгосппродукції у сумі 21 959,93 грн.
відповідачем не оплачено в повному обсязі.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
у
силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов’язана здійснити на
користь іншої особи (кредитора) певну дію, наприклад передати
майно, виконати роботу, оплатити кошти та інше або утриматись
від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника
виконання його боргу.
Частиною 2 ст. 530 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
передбачено, що якщо
строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або
визначений моментом пред’явлення вимог, кредитор має право
вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен
виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення
вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із
договору або актів цивільного законодавства.
Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що
обов’язок відповідача щодо проведення розрахунку за одержане
зерно ячменю та пшениці за накладною № 186 від 13.07.2001 настає
протягом семиденного строку від дня пред’явлення вимоги
кредитором (позивачем).
Апеляційним судом встановлено та підтверджено матеріалами
справи, що позивач не звертався до відповідача із вимогою щодо
проведення розрахунку за отриману сільгосппродукцію, тобто строк
виконання зобов'язання для відповідача не настав.
Посилання скаржника на те, що до суду першої інстанції надано
акт звірки взаєморозрахунків, в якому відповідач прийняв суму
боргу та в першому судовому засіданні повторно заявлена вимога
про оплату боргу до уваги не приймається, оскільки позивачем не
пред’явлена вимога відповідачу в розумінні ч. 2 ст. 530
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо
відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
Посилання скаржника в касаційній скарзі на порушення апеляційним
судом інших норм матеріального права також не знайшли свого
підтвердження.
В решті касаційна скарга стосується спростування обставин
справи, встановлених судом апеляційної інстанції, а також
заперечень щодо оцінки судом наявних у справі доказів, тому
судом касаційної інстанції до уваги не приймаються з огляду на
вимоги ч. 2 ст. 111-5 та ч. 1, 2 ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновку суду.
З огляду на викладене, Вищий господарський суд України вважає
юридичну оцінку, дану Одеським апеляційним господарським судом
обставинам справи такою, що ґрунтується на матеріалах справи та
чинному законодавстві і підстав для задоволення касаційної
скарги не вбачає.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ
СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
11.05.2005 у справі № 22-21/85-04-4960 залишити без змін, а
касаційну скаргу без задоволення.
Головуючий: Л.Невдашенко
Судді: О.Шульга
В.Рибак