39/207 Про стягнення 124 557, 78 грн. - Текст документа

Рішенням господарського суду м. Києва від 18.04.2005 року у справі № 39/207 позов ДП „Інженерно –технічний центр по підготовці кадрів для атомної енергетики” (далі по тексту –позивач) задоволено частково; стягнуто з ДП „Національна атомна енергогенеруюча компанія „Енергоатом» (далі по тексту –відповідач) на користь ДП „Інженерно –технічний центр по підготовці кадрів для атомної енергетики” 110 000 грн. основного боргу, 1245,58 грн. витрат по сплаті державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2005 року зазначене рішення суду першої інстанції змінено в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, суми, на яку збільшився борг з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних.

Не погоджуючись з постановою господарського суду апеляційної інстанції, ДП „Національна атомна енергогенеруюча компанія „Енергоатом» звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду м. Києва від 18.04.2005 року у справі № 39/207 залишити без змін, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2005 року скасувати, посилаючись на не вірне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме ст. 62 Конституції України (254к/96-ВР) , ст. 625 Цивільного кодексу України (435-15) .

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 29.08.2003 року між Державним підприємством „Інженерно –технічний центр по підготовці кадрів для атомної енергетики” як виконавцем та Державним підприємством „Національна атомна енергогенеруюча компанія „Енергоатом» як замовником укладено договір про створення науково-технічної продукції № 1148/18 НАЕК (далі по тексту –договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого замовник доручає виконавцю, а виконавець приймає виконання робіт за темою: „розробка учбових матеріалів та підготовки по використанню системи представлення параметрів безпеки”. Термін дії договору встановлений з моменту його підписання сторонами і до виконання прийнятих зобов'язань.

Позивач на виконання умов договору виконав на користь відповідача роботи на загальну суму 110 000,00 грн., що підтверджується актами здачі-приймання науково-технічної продукції № 1 від 15.12.2003 року та № 2 від 07.12.2004 року.

Як видно з матеріалів справи, 11.03.2005 року ДП „Інженерно –технічний центр по підготовці кадрів для атомної енергетики” звернулося з позовом до ДП „Національна атомна енергогенеруюча компанія „Енергоатом» про стягнення 110 000,00 грн. заборгованості, 6 243,40 грн. пені за період з 05.01.2004 року по 05.01.2005 року за актом № 1 від 15.12.2003 року та з 28.12.2004 року по 07.03.2005 року за актом № 2 від 07.12.2004 року, 3 726,72 грн. суми на яку збільшився борг з урахуванням індексу інфляції з.01.2004 року по січень 2005 року за актом № 1 від 15.12.2003 року та з.12.2004 року по січень 2005 року за актом № 2 від 07.12.2004 року, 1 745,84 грн. трьох відсотків річних за період 05.01.2004 року по 07.03.2005 року та з 28.12.2004 року по 07.03.2005 року.

Суди встановили, що відповідачем було надано відзив на позовну заяву в якому не заперечується, що 15.12.2003 року між сторонами було підписано акт № 1 здачі-приймання робіт на суму 20 000,00 грн., а 07.12.2004 року було підписано акт № 2 здачі-приймання робіт на суму 90 000,00 грн., однак зазначено, що ухвалою господарського суду м. Києва від 02.12.2003 року у справі № 43/167 про порушення справи про банкрутство ДП НАЕК „Енергоатом» було введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника, який діє на весь час провадження справи про банкрутство та на час розгляду справи № 39/207 продовжує діяти.

Суд апеляційної інстанції вірно дійшов висновку, що задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 110 000 грн. заборгованості суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідач своїх зобов'язань за договором не виконав, однак висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні решти вимог є безпідставним.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (2343-12) „мораторій» –це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів, застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Згідно з ч. 4 ст. 12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (2343-12) протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів.

Судова колегія погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що на вимоги позивача щодо стягнення пені, суми, на яку збільшився борг з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних не поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів, оскільки такі вимоги виникли в січні 2004 року та грудні 2004 року –тобто після порушення провадження у справі № 43\167 про банкрутство відповідача, а відповідно і після введення 02.12.2003 року мораторію.

За таких обставин, судова колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2005 року у справі № 39/207 підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга без задоволення.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 111-5, 111-7, п. 3 ч. 1 ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, –