ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.08.2005 Справа N 14/136-04
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С. –головуючого,
Костенко Т.Ф.,
Коробенко Г.П.
розглянувши матеріали Жмеринської об’єднаної державної
касаційної скарги податкової інспекції у Вінницькій області
на постанову Житомирського апеляційного господарського
суду від 12.05.2005 р.
у справі господарського суду Вінницької області
за позовом Державного територіально-галузевого
об’єднання “Південно-Західна залізниця”,
м. Київ
до Жмеринської об’єднаної державної
податкової інспекції у Вінницькій області
Про визнання недійсним повідомлення-рішення № 49-23-013303914
від 28.12.2001р.
за участю представників сторін
позивача Кукурузяка М.Б. –дов. від 28.12.04 № 584-НЮ,
відповідача Давидюк І.А. –дов. від 24.02.2005р. № 684/10/10-013
В С Т А Н О В И В
Рішенням господарського суду Вінницької області від 16.08.2004р.
позов задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-
рішення № 49-23-013303914 від 28.12.2001р.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від
12.05.2005р. рішення господарського суду Вінницької області від
16.08.2004р. скасовано в частині визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення № 49-23-013303914 від 28.12.2001р. стосовно
штрафної санкції в розмірі 25600,00 грн. В задоволенні позову в
цій частині відмовлено. В решті рішення залишено без змін.
Постанова мотивована ст. 1, 2, 3 Закону України “Про
патентування деяких видів підприємницької діяльності”
( 98/96-ВР ) (98/96-ВР)
; п. 38, 62, 63 Порядку обслуговування громадян
залізничним транспортом, затвердженого Постановою Кабінету
Міністрів України від 19.03.1997р. № 252 (252-97-п ); ст. 1, п.
1, 3 ст. 3, ч. 1 ст. 12 Закону України “Про застосування
реєстраторів розрахункових операцій” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
; п. п. 4.2 п.
4 Порядку реєстрації, опломбування та застосування реєстраторів
розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженого
наказом Державної податкової адміністрації України від
01.12.2000р. № 614 ( z0107-01 ) (z0107-01)
і зареєстрованого в Міністерстві
юстиції України 05.02.2001р. за № 107/5298; п. 1.2, 1.9 ст. 1,
п. п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4; п. 6.1 ст. 6 Закону України “Про
порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Не погоджуючись з постановою Вінницького апеляційного
господарського суду, відповідач звернувся з касаційною скаргою
до Вищого господарського суду України про її скасування та
просить прийняти нове рішення, яким в позові відмовити,
мотивуючи скаргу тим, що судом порушені норми матеріального
права.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити рішення
господарського суду Вінницької області та постанову
Житомирського апеляційного господарського суду без змін, а
касаційну скаргу без задоволення.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оскаржуваного судового рішення, знаходить
необхідним задовольнити касаційну скаргу частково.
Предметом даного спору є податкове повідомлення-рішення № 49-23-
013303914 від 28.12.2001р. про застосування до позивача штрафних
(фінансових) санкцій за здійснення торгівельної діяльності без
торгового патенту –25600,00 грн. та за здійснення торгівельної
діяльності без реєстраторів розрахункових операцій –885870,00
грн.
Це податкове повідомлення-рішення винесено за результатами
перевірки “Вагонної дільниці № 2” по обслуговуванню пасажирів
станції “Жмеринка” ДТГО “Південно-Західна залізниця” на предмет
дотримання вимог податкового та валютного законодавства України
за період з 01.07.1999р. по 01.10.2001р. на підставі акта від
24.12.2001р. за № 57/23-011 про порушення позивачем статей 1, 3
Закону України “Про патентування деяких видів підприємницької
діяльності” ( 98/96-ВР ) (98/96-ВР)
та статті 3 Закону України “Про
застосування реєстраторів розрахункових операцій” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
,
а саме: здійснення торгівельної діяльності з.01.по жовтень 2001
року без придбання торгових патентів та продаж товарів на
протязі березня-жовтня 2001 року за готівкові кошти без
застосування реєстраторів розрахункових операцій.
Відповідно до ст. 1, 3 Закону України “Про патентування деяких
видів підприємницької діяльності” ( 98/96-ВР ) (98/96-ВР)
патентуванню,
серед інших підлягає і торгівельна діяльність, під якою слід
розуміти роздрібну та оптову торгівлю, діяльність у торгівельно-
виробничій (громадське харчування) сфері за готівкові кошти,
інші готівкові платіжні засоби та з використанням кредитних
карток, що здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності
або їх структурними (відокремленими) підрозділами у пунктах
продажу товарів. Такими пунктами продажу, зокрема, є: їдальні,
ресторани, кафе, закусочні, бари, буфети, кіоски та інші пункти
громадського харчування, лотки, прилавки та інші види торгових
точок у відведених для торгівельної діяльності місцях.
Попередніми судами встановлено, що позивач проводив реалізацію
пасажирам за готівкові кошти у вагонах 16 поїздів пива, соків,
газованої води, дрібно - фасованої продукції, інших товарів та
надання послуг зв'язку (“Експрес-передача”) без патентів.
Згідно з п. 38, 62, 63 Порядку обслуговування громадян
залізничним транспортом, затвердженого постановою КМ України від
19.03.1997р. № 252 (252-97-п ), у разі відповідності санітарним
нормам, продукти та напої продаються в буфетах вагонів поїздів,
їдальнях та інших відведених для цього місцях, також у вагонах
поїздів пасажири забезпечуються чаєм, питною водою, кип’яченою
гарячою та охолодженою водою, видається постільна білизна.
Проаналізувавши зазначені норми, апеляційний господарський суд
дійшов правильного висновку, що патентування торгівельної
діяльності, яка здійснюється у вагонах-ресторанах, буфетах
пасажирських поїздів свідчить про необхідність придбання
торгового патенту при реалізації продуктів харчування та напоїв
у пасажирських вагонах поїздів, оскільки за характером
здійснюваної в них діяльності (продаж товарів) вони не
відрізняються.
Погоджується колегія і з висновками апеляційного господарського
суду, що штрафна санкція у розмірі 25600,00 грн. є податковим
зобов'язанням, оскільки ст. 14 Закону України “Про систему
оподаткування” ( 1251-12 ) (1251-12)
плату за торговий патент на деякі
види підприємницької діяльності віднесено до загальнодержавних
податків і зборів.
Згідно з п. 1, 3 ст. 3 Закону України “Про застосування
реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі,
громадського харчування та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, суб'єкти
підприємницької діяльності, зобов'язані проводити розрахункові
операції на повну суму покупки (надання послуг) через
зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені
у фіскальний режим роботи РРО, що включені до Державного реєстру
реєстраторів розрахункових операцій, з додержанням встановленого
порядку їх застосування.
Попередніми судами встановлено, що позивач здійснював продаж
товарів на протязі березня-жовтня 2001 р. за готівкові кошти у
вагонах, сформованих вагонною дільницею № 2, ст. Жмеринка, без
застосування реєстраторів розрахункових операцій.
Судами також встановлено, що на період перевірки позивача до
Державного реєстру РРО було включено моделі РРО - МІNI 500 МЕ,
МІNI 500.20 МЕ зі сферою застосування: торгівля, громадське
харчування, сфера послуг, вагони-ресторани, маршрутні таксі,
міжміські автобуси. Згідно з протокольним рішенням Державної
комісії з питань впровадження електронних систем і засобів
контролю та управління товарним і грошовим обігом від
27.06.2002р. до Державного реєстру РРО була внесена модель РРО
"Мальва V", до сфери застосування якої, поряд із іншими, входить
торгівля та надання послуг у вагонах поїздів.
З урахуванням встановленого апеляційний господарський суд зробив
висновок, що Державний реєстр РРО розмежовує такі сфери
застосування РРО, як вагони-ресторани, вагони пасажирських
поїздів, сферу послуг, торгівлю, громадське харчування, тобто у
період з 01.07.1999р. по 27.06.2002р. реєстр не містив
найменування моделі, призначеної для застосування у вагонах
поїздів.
Однак з такими висновками колегія не погоджується з огляду на
таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України “Про застосування
реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі,
громадського харчування та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
на території
України у сферах, визначених цим Законом, дозволяється
реалізовувати та застосовувати лише ті РРО вітчизняного та
іноземного виробництва, які включені до Державного реєстру РРО.
Як зазначалось вище у період, що перевірявся до Державного
реєстру РРО була внесені моделі РРО - МІN 500 МЕ, МІNI 500.20
МЕ.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про застосування
реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі,
громадського харчування та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
РРО
застосовуються юридичними особами (їх філіями, відділеннями,
іншими відокремленими підрозділами, які здійснюють операції у
готівковій або безготівковій формі при продажу товарів (наданні
послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.
Аналіз ст. 1 зазначеного Закону ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
свідчить, що
законодавець визначив загальне коло (сферу) відносин у
господарській діяльності, в яких здійснюються розрахункові
операції із застосуванням РРО, а саме: торгівля, громадське
харчування та послуги.
Апеляційна ж інстанція, довільно трактуючи зазначену норму,
доповнила цей перелік та віднесла до сфери торгівлі,
громадського харчування та послуг ще й вагони-ресторани,
маршрутні таксі, міжміські автобуси, що на думку колегії сферою
застосування РРО не являється, а є по суті конкретним місцем
такого застосування.
Що ж до висновків апеляційної інстанції в частинні
неправомірності визначення відповідачем штрафних санкцій за
незастосування реєстраторів розрахункових операцій податковим
зобов’язанням, то колегія суддів з ними погоджується і зазначає,
що встановлені відповідачем в акті перевірки порушення не
відносяться до порушень податкового законодавства в розумінні
Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”
( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000 № 2181, а визначені до сплати санкції
не є податковими платежами.
Так, відповідно до п. 1.5 ст. 1 Закону України “Про порядок
погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
положення цього Закону
поширюються лише на штрафні санкції, які справляються з платника
податків у зв’язку з порушенням ним правил оподаткування.
Оскільки фінансові санкції застосовані до позивача не за
порушення правил оподаткування, а згідно приписів ст. 17 Закону
України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у
сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
за порушення вимог цього Закону фінансові санкції застосовуються
за рішенням відповідних органів державної податкової служби
України, у відповідача не було законних підстав визначення таких
санкцій як податкового зобов’язання з прийняттям податкового
повідомлення - рішення за процедурою, встановленою Законом
України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що прийняте у
справі судове рішення не відповідає вимогам чинного
законодавства, винесено з порушенням норм матеріального права, а
тому підлягає зміні.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від
12.05.2005р. у справі № 14/136-04 змінити, виклавши її в такій
редакції:
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Жмеринської
об’єднаної державної податкової інспекції № 49-23-013303914 від
28.12.2001р. в частині визначення штрафної санкції в розмірі
885870,00,00 грн. податковим зобов'язанням.
3. В задоволенні решти позову відмовити.
Головуючий В.С. Божок
Судді: Т.Ф. Костенко
Г.П. Коробенко