ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.08.2005 Справа N 13/177-04-6542
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді Кривди Д.С.,
суддів Жаботиної Г.В., Грека Б.М.
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:
від позивача: не з’явився
від відповідача: не з’явився
розглянувши касаційну скаргу Ізмаїльської об’єднаної державної
податкової інспекції
на постанову Одеського апеляційного господарського суду від
16.02.2005р.
у справі № 13/177-04-6542 Господарського суду Одеської області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Нова зірка”
до Ізмаїльської об’єднаної державної податкової інспекції
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Нова зірка” звернулося
до Господарського суду Одеської області з позовом до
Ізмаїльської об’єднаної державної податкової інспекції про
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Ізмаїльської
об’єднаної державної податкової інспекції від 16.03.2004р. №
0000902302/0/3865.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.11.2004р.
(суддя О.Л.Панченко), залишеним без змін постановою Одеського
апеляційного господарського суду від 16.02.2005р. (судді:
Л.І.Бандура, Л.В.Поліщук, В.Б.Туренко), позовні вимоги
Товариства з обмеженою відповідальністю “Нова зірка” задоволено,
визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Ізмаїльської
об’єднаної державної податкової інспекції від 16.03.2004р. №
0000902302/0/3865.
Не погодившись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями,
Ізмаїльська об’єднана державна податкова інспекція подала
касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення
Господарського суду Одеської області від 30.11.2004р. та
постанову Одеського апеляційного господарського суду від
16.02.2005р. та відмовити позивачу у задоволені позовних вимог.
Свою вимогу Ізмаїльська об’єднана державна податкова інспекція
мотивує тим, що господарським судом першої та апеляційної
інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а
саме: Закону України “Про застосування реєстраторів
розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування
та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
та ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність
застосування господарським судом норм матеріального та
процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов
висновку, що касаційна скарга Ізмаїльської об’єднаної державної
податкової інспекції підлягає задоволенню частково.
Як встановлено господарським судом, Державною податковою
інспекцією у Болградському районі Одеської області було
проведено перевірку господарської одиниці АЗС “Вітла”, яка
належить позивачу щодо контролю за здійсненням розрахункових
операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу суб’єктами
підприємницької діяльності, про що 28.02.2004р. було складено
акт. Перевіркою встановлено порушення Закону України “Про
застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері
торгівлі, громадського харчування та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
а
саме: проведення розрахункової операції на загальну суму 37 грн.
без застосування реєстратору розрахункових операцій та
невідповідності суми готівкових коштів на місці проведення
розрахунків, сумі коштів яка зазначена у денному звіті що склала
581,50 грн. За результатами перевірки відповідачем прийнято
податкове повідомлення-рішення від 16.03.2004р. №
0000902302/0/3865, яким позивачу визначено суму податкового
зобов’язання за платежем: штрафні санкції у розмірі 2907,50 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди першої та
апеляційної інстанцій виходили з того, що штрафні санкції,
встановлені Законом України “Про застосування реєстраторів
розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування
та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, не є податковим зобов’язанням, у
зв’язку з чим податкові органи не мають права визначити та
стягувати штрафні санкції за порушення вимог вищезазначеного
закону за процедурою, передбаченою Законом України “Про порядок
погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
і направляти податкові
повідомлення.
Однак, вищезазначені висновки господарського суду не є такими,
що ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в
судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись
законом, як це передбачено ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
з
огляду на наступне.
В порушення вимог вищевказаної норми Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарські суди
попередніх інстанцій неповно з'ясували фактичні обставини
справи, що мають значення для правильного вирішення спору, не
дали оцінки всім доказам у справі.
Даючи правову оцінку оспорюваному податковому повідомленню
–рішенню, суди встановили, що штраф, нарахований за порушення
вимог Закону України “Про застосування реєстраторів
розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування
та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
не є податковим зобов'язанням позивача
відповідно до чинного законодавства, у зв’язку з чим відповідач
вийшов за межі своїх повноважень, визначивши розмір
вищезазначеного штрафу.
Проте, такий висновок зроблено без належного правового аналізу
положень Закону України “Про застосування реєстраторів
розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування
та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
та Закону України “Про державну
податкову службу в Україні” ( 509-12 ) (509-12)
, оскільки відповідно до
ст. 17 Закону України “Про застосування реєстраторів
розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування
та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
та ч. 1 ст. 11 Закону України “Про
державну податкову службу в Україні” ( 509-12 ) (509-12)
податкові органи
наділені повноваженнями щодо нарахування і стягнення штрафів,
передбачених ст. 17 Закону України “Про застосування
реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі,
громадського харчування та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
.
Застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених чинним
законодавством, є правомірним у разі вчинення суб’єктом, по
відношенню до якого застосовані ці санкції, правопорушення, за
яке останні встановлені законом як міра відповідальності, а
також у разі застосування санкцій уповноваженим законом органом,
що діє в межах наділеної його компетенції, та з дотриманням
встановленого порядку.
Пунктом 2.6 Порядку направлення органами державної податкової
служби України податкових повідомлень платникам податків
визначено, що податкове повідомлення –рішення –це рішення
керівника податкового органу (його заступника), зокрема, щодо
обов’язку платника податків сплатити суми застосованих штрафних
(фінансових) санкцій, в т.ч. пеню за порушення у сфері
зовнішньоекономічної діяльності, за порушення податкового
законодавства та інших нормативно –правових актів, що
приймаються за результатами перевірок платника податків (в т.ч.
камеральних).
При відсутності в чинному законодавстві встановлених вимог щодо
форми і змісту рішення органу державної податкової служби про
застосування до суб’єктів підприємницької діяльності фінансових
санкцій, передбачених Законом України “Про застосування
реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі,
громадського харчування та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, викладення
такого рішення в податковому повідомленні, яке, як випливає з
пункту 6.1 ст. 6 Закону України “Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, за своєю суттю є рішенням
контролюючого органу, не суперечить повноваженням цього органу
та не може бути підставою для визнання застосованих санкцій
незаконними при встановлені факту порушення.
Дійшовши правильного висновку про те, що суми штрафних санкцій,
встановлені ст. 17 Закону України “Про застосування реєстраторів
розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування
та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, не є сумою податкового зобов’язання,
оскільки протилежне суперечило б положенням ст.ст. 14, 15 Закону
України “Про систему оподаткування” ( 1251-12 ) (1251-12)
, господарський
суд, однак, помилково вважав, що зазначене можу бути підставою
для визнання оспорюваного повідомлення недійсним у повному
обсязі.
Слід зазначити, що викладення змісту акту перевірки підприємства
позивача без оцінки його як доказу за правилами ст. 43 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, не може вважатися встановленням судом
факту, на підтвердження якого надано ці докази.
Наведене свідчить про неповне з'ясування судом першої інстанцій
фактичних обставин справи, що мають значення для правильного
вирішення спору, а, отже, і порушення вимог ст. 43
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо
всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин
справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція перевіряє
юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у
рішенні або постанові господарського суду першої інстанції.
Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція
не наділена повноваженнями щодо встановлення обставин справи, а
останні встановлені неповно, справа підлягає передачі на новий
розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені
законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного
встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в
залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного
законодавства, вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, 111-10, 111-11,
111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Ізмаїльської об’єднаної державної податкової
інспекції задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Одеської області від 30.11.2004р. та
постанову Одеського апеляційного господарського суду від
16.02.2005р. у справі № 13/177-04-6542 скасувати, а справу
передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської
області.
Головуючий - суддя Кривда Д.С.
судді Жаботина Г.В.
Грек Б.М.